Зниклий Безвісти - Сторінка 3

Є тут такий-от Шубаль, його начальник. Сам грубник служив уже на багатьох кораблях, які він може Вам перерахувати, і всі завжди були цілком ним задоволені. Він сумлінний, ретельно виконує обов'язки, тому справді незрозуміло, чому саме на цьому кораблі, де служба, до речі, не така вже й важка, порівняно зі, скажімо, торговельним вітрильником, він раптом не відповідає вимогам. Отож тільки обмовляння могло перешкодити його просуванню в службі й зашкодити його визнанню, якого йому за інших обставин напевно не бракувало би. Я змалював справу лише в загальних рисах, натомість особливі скарги він викладе Вам сам". У цій промові Карл звертався до всіх панів, бо тепер уже й справді слухали всі, й була велика ймовірність, що серед присутніх та й знайдеться якийсь справедливець, і всю справу не віддадуть на відкуп самому тільки старшому касирові. До того ж Карл вирішив схитрувати і змовчав про те, що знає грубника так віднедавна. До речі, він промовляв би ще набагато ліпше, якби його не збивало з пантелику червоне лице пана з бамбуковим ціпком, що його звідти, де він стояв, Карл побачив щойно тепер.

"Усе до єдиного слова правда, — сказав грубник, перш ніж хтось його запитав, ба навіть перш ніж на нього взагалі поглянули. Цей грубників поспіх став би його великою помилкою, якби пан із орденами, котрий, як тепер сяйнуло Карлові, і був капітаном, вочевидь уже подумки не постановив вислухати грубника. Він виставив руку і гукнув грубникові: "Підійдіть сюди!" — таким голосом і так твердо, ніби молотом ударив. Тепер усе залежало лише від грубникової поведінки, бо ж у тому, що справедливість на його боці, Карл навіть не сумнівався.

На щастя, при цій нагоді з'ясувалося, що грубник уже немало побачив світу. Зі взірцевим спокоєм, упевненим рухом він вийняв із валізочки стосик паперів і записника, підійшов із ними, ніби це було щось геть самоочевидне, анітрохи не зважаючи на старшого касира, просто до капітана і розклав перед ним на підвіконні свої докази. Старшому касирові не залишалося нічого, як і самому завдати собі клопоту підійти. "Цей чоловік — відомий сутяга, — сказав він для пояснення. — Він більше часу проводить у касі, ніж у машинному відділенні. Він довів Шубаля, цю врівноважену людину, до шалу. Послухайте-но! — звернувся він до грубника. — Ваша влізливість уже справді задалеко заходить. Скільки разів нам уже доводилося викидати Вас із кімнати розрахунків, як Ви цього й заслуговували з Вашими цілком, повністю і без винятку невиправданими домаганнями! Скільки разів Ви бігли звідти до головної каси! Скільки Вам по-доброму втовкмачували, що Шубаль — ваш безпосередній начальник, і тільки з ним Вам як підлеглому доведеться знаходити спільну мову! А тепер Ви ще й приходите сюди, коли тут пан капітан, і не соромитеся набридати навіть йому, і не бракує Вам нахабства, Вам, вишколеному уповноваженому власних безсмакових звинувачень, привести із собою ще й цього малого, якого я взагалі вперше бачу на кораблі!"

Карлові коштувало неймовірних зусиль стриматись, аби не втрутитися. Але тим часом устряв капітан і сказав: "Нумо, вислухаймо цього чоловіка. Цей Шубаль помаленьку і так видається мені надто вже самостійним, що, втім, іще зовсім не свідчить на Вашу користь". Оце останнє стосувалося грубника, природно, що він не може відразу стати на його бік, але здавалося, все на доброму шляху. Грубник знову заходився пояснювати і від самого початку перевершив сам себе, величаючи Шубаля "паном". Як же втішався Карл за полишеним бюрком старшого касира, де від суцільної втіхи не переставав натискати на вагу для листів. — Пан Шубаль несправедливий! Пан Шубаль воліє іноземців! Пан Шубаль виставив грубника з машинного відділення і змусив його мити вбиральню, що аж ніяк не можна вважати грубниковою справою! — А одного разу він навіть піддав сумніву сумлінність пана Шубаля, яка в того радше позірна, ніж справжня. На цьому місці Карл наполегливо і з притиском поглянув на капітана, довірливо, так ніби він його колега, щоби той не дав себе збити з пантелику трохи незграбною грубниковою манерою говорити і не склав собі неприхильного про нього враження. Попри те все, з нескінченних промов грубника досі не можна було довідатися нічого посутнього, і в той час як капітан усе ще дивився поперед себе, а в його очах читалася рішучість цього разу таки вислухати грубника до кінця, решта панів почали виявляти ознаки нетерплячости, і вже незабаром грубників голос перестав одноосібно панувати в приміщенні, і це змушувало побоюватися гіршого. Перший пустив у хід свого бамбукового ціпка пан у цивільному, заходившись — хай навіть тихенько — вистукувати ним по паркеті. Інші панове, звісно, почали відволікатися, панове з портової управи, котрі цілком очевидно поспішали, знову взялися до своїх паперів, знову заходились, хай навіть ледь отетеріло, їх переглядати, корабельний офіцер знову присунувся до свого столу, а старший касир, який тим часом увірував, що справу виграно, з глибокою іронією зітхнув. Здавалося, загальному розпорошенню уваги не піддався тільки служник, що частково співчував стражданням бідолашного чоловіка, який опинився поміж сильними світу цього. Він поважно кивнув Карлові, так ніби хотів тим щось витлумачити.

Тим часом за вікнами тривало портове життя, якесь пласке вантажне судно з горою бочок, навантажених так чудесно, що вони навіть гадки не мали перекочуватися, проплив повз них, занурюючи кімнату мало не в темряву; маленькі моторні човни, що їх Карл тепер, якби тільки мав час, міг би докладно роздивитися, мчали, слухняні рухам рук чоловіка, виструнченого за кермом, рівнесенько, як за шнурочком! То тут, то там із неспокійної води самочинно виринали якісь химерні плавучі тіла, знову занурювалися і зникали із зачудованих очей; матроси, затято гребучи, змушували човни океанських лайнерів рухатися вперед, човни повнилися пасажирами, що сиділи там тихо й очікувально, точнісінько так, як їх туди понапихали, навіть якщо декотрі й не могли відмовитися від втіхи крутити головами, стежачи за цими мінливими лаштунками. Рух без кінця, неспокій перекидалися з неспокійної стихії на безборонних людей і їхні вичини!

Та все закликало до поспіху, до виразности, до надзвичайно ретельного змалювання; а що ж робив грубник? Говорячи, він весь зіпрів, тремкі його руки давно вже не могли притримувати папери на вікні; з усіх сторін світу напливали на нього нарікання на Шубаля, з яких, на його думку, одного-єдиного вистачало би, щоб остаточно цього Шубаля поховати, та все, що він міг продемонструвати капітанові, був лише якийсь сумовитий вир усього водночас. Пан із бамбуковим ціпком уже давно тихенько посвистував у стелю, панове з портової управи вже затримували офіцера за своїм столом і жодним виразом обличчя не давали зрозуміти, що збираються його відпустити, було очевидно, що тільки капітанова незворушність стримує старшого касира від того, щоби втрутитися, а служник, поштиво виструнчившись, кожної миті очікував капітанового наказу стосовно грубника.

Тут уже Карл не міг залишатися бездіяльним. Отож він поволі рушив у бік тієї групи, а йдучи, тим квапливіше розмірковував, бо йому хотілося залагодити справу якомога вправніше. На це вже давно був час, ще мить — і вони обидва можуть вилетіти з бюра. Бо капітан, може, й добрий чоловік, до того ж, як здавалося Карлові, саме тепер він мав якусь свою причину показати себе справедливим начальником, та, зрештою, і він не був інструментом, на якому можна грати донесхочу — а саме так обходився з ним тепер грубник, щоправда, лише через своє безмежно обурене нутро.

Відтак Карл сказав грубникові: "Вам слід розповідати простіше, зрозуміліше, пан капітан не зможе належно оцінити, коли Ви так йому все подаєте. Чи ж зобов'язаний він знати на ім'я чи навіть прізвище всіх машиністів і хлопчиків на побігеньках, щоби, коли Ви отак їх називаєте, відразу зрозуміти, про кого йдеться? Тож упорядкуйте свої скарги, висловіть насамперед найголовнішу, а потім, за почерговістю ваги, вже всі решту, можливо, тоді з'ясується, що більшість і наводити не доведеться. Адже мені Ви завжди змальовували їх так чітко!" Якщо в Америці дозволено красти валізи, то вряди-годи можна й злукавити, подумав він на своє виправдання.

Та якби ж це допомогло! А може, все запізно? Грубник хоча й негайно урвав мову, зачувши знайомий голос, та очима, вщерть повними сліз ображеної чоловічої гідности, жахливих спогадів, неймовірних теперішніх поневірянь, йому навіть не вдалося розгледіти Карла. Та й як було йому — Карл мовчки погодився із тим, хто тепер так зненацька замовк, — як було йому раптом змінити спосіб говорити, коли здавалося, що все, що він мав сказати, він уже подав без найменшого визнання, а з другого боку, не сказав ще нічого, проте не міг же він змусити цих панів іще раз усе вислуховувати. І саме цієї миті втручається ще й Карл, єдиний його доброзичливець, хоче дати добру настанову, а замість того показує, що все втрачено.

"Мені слід було втрутитися раніше, замість видивлятися у вікно!" — сказав собі Карл, опустив перед грубником обличчя і виструнчив руки по швах на знак кінця будь-якої надії.

Але грубник не зрозумів, він, либонь, вичув у Карлових словах якісь затаєні закиди проти себе і, сповнений наміру їх спростувати, наче на довершення всього, затіяв суперечку з Карлом. І то тепер, коли панове за круглим столом давно вже обурені непотрібним галасом, що відволікав їх від важливих занять, коли старший касир поволі переставав розуміти капітанову терплячість і схилявся до негайного вибуху, коли служник, знову цілком на боці своїх господарів, батожив грубника лютим поглядом, ба навіть коли пан із бамбуковим ціпком, на якого вряди-годи приязно позирав сам капітан, уже геть знечулився, ба навіть збридився грубником, витяг маленького записника і, вочевидь, зайнятий якимись зовсім іншими справами, переводив погляд із записника на Карла.

"Та знаю, знаю, — сказав Карл, якому коштувало зусиль боронитися від шквалу грубникових пояснень, звернених тепер до нього, але, попри цю суперечку, він усе одно приязно йому всміхався. — Маєте, маєте рацію, я ніколи в цьому не сумнівався".