Зоряний пил - Сторінка 20

Єдиноріг завмер біля кухля, опустивши ріг у гаряче вино.

Трістран ніяково звівся на ноги. Вино в кухлі кипіло і вирувало. Звідкись із глибин свідомості спливла деталь з якоїсь давно забутої казки чи дитячої оповідки — ріг єдинорога допомагає дізнатися, де…

— Отрута? — прошепотів він, і білий звір підвів голову. Трістран подивився йому в очі і зрозумів, що це правда. Серце щосили закалатало. Вітер за стіною завивав, мов божевільна відьма.

Трістран кинувся до дверей стайні, але раптом зупинився і замислився. Він поліз у кишеню, витягнув звідти сухий листок дерева, що прилип до залишку свічки. Обережно відірвавши листок від воску, хлопець притис його до вуха і уважно вислухав все, що той повідомив.

— Вина, мілорде? — запитала жінка середніх років, вбрана у багряне плаття, щойно Праймус ввійшов до корчми.

— На жаль, відмовлюся, — похитав головою той. — Є в мене один забобон. Я дав обітницю пити тільки своє вино і їсти лише власноруч приготовану їжу, поки не побачу холодний труп свого брата. Так вчиню і тут, якщо ви не заперечуєте. Звичайно, я заплачу повну ціну — так, наче купив вино у вас. Якщо не важко, поставте мою пляшку біля каміна, бо вона трохи прохолола. І ще: зі мною приїхав супутник — хлопець, що доглядає за кіньми. На відміну від мене, він таких обітниць не давав, тож було б добре, якби ви відправили до нього слугу з кухлем гарячого елю — хай трохи зігріється.

Зробивши реверанс, покоївка побігла на кухню.

— Шановний господарю, — звернувся Праймус до білобородого шинкаря, — чи є у цьому закутку вільні місця? Чи стелите ви у спальнях солом'яні матраци? Чи опалюються спальні? До речі, дуже радий бачити біля каміна бляшані ночви: якщо у вас знайдеться трохи окропу, я прийняв би ванну — за умови, що це обійдеться мені не дорожче за одну срібну монетку.

Шинкар подивився на дружину, а вона відповіла:

— Ліжка у нас прекрасні. Зараз скажу покоївці, щоб розпалила у кімнатах вогонь — для вас і для вашого супутника.

Праймус зняв промоклу чорну рясу і повішав її біля вогню поряд з блакитним платтям зірки. Обернувшись, він побачив за столом юну леді.

— Ще одна гостя? — запитав він. — Радий знайомству, міледі! Оце-то негода надворі…

Тут зі стайні почувся голосний шум.

— Мабуть, щось сполохало коней, — стривожився Праймус.

— Видно, грому злякалися, — сказала дружина корчмаря.

— Може й так, — погодився Праймус. Його увагою заволоділо щось інше. Він підійшов до зірки і на кілька секунд завмер, дивлячись їй в очі.

— У вас… — затинаючись, почав він, і впевнено продовжив: — У вас — топаз мого батька, камінь Влади Штормгольда.

Дівчина дивилася на нього блакитними очима.

— Що ж, тоді попросіть його в мене, і я більше не муситиму скрізь із ним носитися.

До краю столу підбігла дружина корчмаря.

— Дорогенький, — суворо сказала вона, — я не дозволю вам чіплятися до інших гостей.

Погляд Праймуса впав на чорні ножі, що лежали на столі, і упізнав їх: ці ножі, як і їх назви, він бачив у давніх сувоях зі сховища Штормгольда. Ножі були стародавні — з Першої Епохи світу.

Двері корчми з гуркотом відчинилися, і забіг Трістран.

— Праймусе! — гукнув він. — Мене хотіли отруїти!

Лорд Праймус схопився за ручку короткого меча — але не встиг витягнути його з піхов: королева відьом вхопила свій довгий ніж і одним вправним рухом перерізала йому горло.

Це сталося так швидко, що Трістран нічого не зрозумів. Щойно він увійшов, побачив зірку, лорда Праймуса, корчмаря і його дивну родину — а наступної миті при світлі каміна струменів багряний фонтан крові.

— Ловіть його! — крикнула жінка в багряному платті. — Хапайте цього покидька!

Біллі і дівчинка-служниця кинулися на Трістрана — і тут до корчми увірвався єдиноріг.

Трістран ледве встиг відбігти. Скакун здійнявся на задні і ударом гострого копита запустив дівча в повітря.

Опустивши голову, Біллі побіг на єдинорога, неначе збирався буцатися лобом. Єдиноріг теж схилив голову йому назустріч, і корчмар безславно загинув на вістрі рогу.

— От дурний! — заверещала його дружина, і сама напала на єдинорога з ножами в обох руках. Її правиця вже була по лікоть у крові — такого ж кольору, як плаття.

Трістран навкарачки поповз до каміна. У лівій руці він стискав шматок воску — усе, що залишилося від чарівної свічки, завдяки якій він зміг сюди потрапити. Він розім'яв віск у руці, зробивши його м'яким і податливим.

"Тільки б спрацювало", — думав він, сподіваючись, що дерево знало, що каже.

Десь позаду скрикнув од болю єдиноріг. Трістран відірвав від свого рукава тонку смужку тканини і огорнув її воском.

— Що відбувається? — запитала зірка, навкарачки підповзаючи до Трістрана.

— Сам не знаю, — признався той.

Почувся крик відьми: єдиноріг пронизав рогом її плече. Мотнувши головою, він переможно підняв її, щоб шпурнути на підлогу і добити гострими копитами. Та незважаючи на проколоте плече, відьма вивернулася і всадила чорний ніж в око єдинорогові — по саму ручку, до глибини черепа.

Звір опустився на підлогу корчми, і з нього полилася кров — з ока, з рота, з рани на боці. Спершу він стояв на колінах, потім упав на бік, і життя залишило його тіло. Рябий язик безпорадно звисав з нерухомого рота.

Королева відьом звільнилася від рогу і насилу звелася на ноги, однією рукою затискаючи поранене плече, а в іншій тримаючи ножа.

Змірявши очима кімнату, вона побачила Трістрана й зірку на підлозі біля каміна. Важким, до болю повільним кроком вона рушила до них, з ножем у руках і посмішкою на губах.

— Палаюче золоте серце спокійної зірки набагато краще за тремтливе серденько переляканої зірочки, — промовила вона дивовижно спокійним голосом, як на людину з закривавленим обличчям. — Але серце навіть дуже переляканої зірки — все ж краще, ніж нічого.

Трістран вхопив зірку за руку.

— Вставай, — сказав він.

— Не можу, — щиро відповіла вона.

— Вставай, бо ми зараз обоє помремо, — суворо сказав Трістран, схоплюючись на ноги. Зірка кивнула і насилу, чіпляючись за нього, почала підніматися з підлоги.

— "Вставай, бо ми зараз обоє помремо?" — передражнила королева відьом. — Ви, діточки, і справді зараз помрете. Хоч стійте, хоч сідайте — мені байдуже.

З цими словами вона наблизилася ще на крок.

— А тепер, — сказав Трістран, правою рукою стискаючи долоньку зірки, а лівою тримаючи саморобну свічку, — а тепер — іди!

І він занурив лівицю просто у вогонь.

Біль від опіку був нестерпний, хотілося кричати. Королева відьом витріщилася на нього як на втілення безумства.

Нарешті імпровізований ґніт свічки спалахнув, зажеврів рівним блакитним вогником, і світ навколо Трістрана почав тремтіти.

— Будь ласка, йди, — благав він зірку. — Не відпускай моєї руки.

І вона насилу ступила крок вперед.

Корчма зникла, хоча відлуння криків королеви відьом ще якийсь час дзвеніло у вухах.

Вони опинилися під землею, і вогник свічки відбивався від мокрих печерних стін; ще крок — і вони були в пустелі з білого піску, залитій місячним світлом; на третьому кроці вони зависли десь високо над землею — далеко внизу виднілися пагорби, річки і дерева.

Тієї миті останні залишки воску розтали у Трістрановій руці, і жар вогню зробився нестерпним. Полум'я востаннє спалахнуло і згасло назавжди.

Розділ восьмий

у котрому йдеться про замки в повітрі, і не лише про них

У горах світало. Грози, що дошкуляли протягом кількох останніх днів, нарешті скінчилися; повітря стало чистим і холодним.

Септімус, лорд Штормгольда, високий і схожий на ворона, увійшов до гірської ущелини, озираючись, неначе шукав щось втрачене. Він вів на мотузку бурого гірського поні, маленького і кошлатого. Коли прохід зробився ширшим, Септімус зупинився, немов знайшов шукане на узбіччі стежки. Це була маленька розбита колісниця, трохи більша за ті, в які зазвичай запрягають цапів. Вона була перекинута на бік. Біля колісниці лежало два трупи. Першим був білий цап зі скривавленою головою. Септімус підійшов до цапа, оглянув його, поворушив ногою голову. Скидалося на те, що цап загинув од поранення в лоба, рівно поміж рогами. Біля цапа лежав труп хлопця з дурнуватим виразом обличчя — мабуть, таким він був і за життя. На тілі хлопчика не було видно поранень, що могли б спричинити смерть — якщо не рахувати синця біля скроні.

За декілька ярдів од цих двох трупів з-за каменя виднівся ще один — блідий чоловік середніх років, в темному одязі; він лежав долілиць у калюжі крові. Септімус присів біля небіжчика навпочіпки і обережно підняв його голову за волосся. Поперек горла йшла глибока рана, від вуха до вуха. Септімус спантеличено розглядав труп. Обличчя було знайоме, але…

Раптом Септімус уривчасто розреготався — його сміх нагадував сухий кашель.

— Борода, — сказав він, уголос звертаючись до небіжчика. — Ти поголив бороду! Думав, я не впізнаю тебе без бороди, Праймусе!

Сірий Праймус-примара, що стояв серед інших братів, відповів:

— Так, Септімусе, врешті-решт ти впізнав би мене. Але це дозволило б мені виграти кілька секунд, коли я тебе вже помітив, а ти мене — ще ні.

Його мертвий голос прозвучав уранішнім вітром, що шарудів у гілках колючого куща.

Септімус підвівся. На сході з-поза гори Живіт починало сходити сонце, обрамляючи принца променями світла.

— Виходить, тепер я — вісімдесят другий лорд Штормгольда, — звернувся він до небіжчика і до самого себе. — А крім того, Повелитель Високих Скель, Сенешаль Башт і Шпилів, Хранитель Цитаделі, Верховний Вартовий гори Гуон і таке інше.

— Ти мав би рацію, братику, якби в тебе на шиї був Топаз Влади Штормгольда, — в'їдливо зазначив Квінтус.

— І про обов'язок помсти не забудь, — додав Секундус голосом вітру, що свистів в ущелині. — Тепер ти перш за все повинен помститися вбивці брата. Це закон крові.

Мовби почувши слова мертвих, Септімус похитав головою.

— Невже не можна було хоч кілька днів зачекати, брате Праймусе? — звернувся він до трупа. — Тоді тебе вбив би я. В мене вже все було сплановано. Зрозумівши, що тебе немає на "Серці мрії", я змушений був витрачати час на те, щоб вкрасти шлюпку, а потім знову вистежити тебе. А тепер мені ще й доведеться мститися за твій труп, і все заради закону крові й честі Штормгольда.

— Отже, вісімдесят другим лордом Штормгольда все ж таки стане Септімус, — зітхнув Терціус.

— Народна мудрість вчить нас не робити передчасних висновків, — зазначив Квінтус.

Септімус відійшов од трупів і помочився на сірий валун.