ГОЛІРУ́Ч, присл.
1. Не несучи нічого з собою. Василиха спекла калачі, бо голіруч не годиться йти, хоч би й до панів (Кобр., Вибр., 1954, 146); // Без усяких пристосувань. Беручи жарину голіруч з багаття, старий бородатий тесля оглянувся довкола (Сміл., Сад, 1952, 29).
2. Без зброї, не докладаючи зусиль; легко. — Хіба.. Охрім п’є? Такий смирняка?.. А чом же Тодоська його качалкою не почастує? Адже така була козир-дівка, хлопці голіруч і не приступай! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 77).
◊ Голіру́ч бра́ти (взя́ти) кого, що — те саме, що Го́лими ру́ками бра́ти (взя́ти) (див. го́лий). — Знов залишаться наші майстри без замовлень, бо знов нічого не купуватиме панство. Завиють наші цехові. Тоді візьмемо їх голіруч (Тулуб, Людолови, І, 1957, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 108.