КВІТ, ч.
1. род. а, перев. мн. Те саме, що кві́тка 2. Порозцвітали гарно квіти: Нагідочки, красолі і мачок (Гл., Вибр., 1951, 129); На підвіконнях росло багато квітів (Сенч., На Бат. горі, 1960, 7); * Образно. Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! (Л. Укр., І, 1951, 207); Нехай і мій зав’ється скромний квіт В вінок од українського народу (Рильський, Мости, 1948, 6).
Живі́ кві́ти — природні квіти. Дівчинка в віночку з живих квітів і в строкатій чепурній плахті гнала.. велику круторогу корову (Тулуб, В степу.., 1964, 88).
2. род. у, збірн. Квітки, багато квіток. Білі крейдяні шпилі гір лощать на сонці, та між горами котить річка глибока — ні дерева, ні квіту, ні щебетання… (Вовчок, І, 1955, 230); — Він насіяв для мене квіту по всьому світу (Н.-Лев., IV, 1956, 234); Дихав [Микола] на повні груди і ніяк не міг збагнути, чим же пахне оцей незайманий, повний розкішного квіту вологий придніпровський луг (Збан., Курил. о-ви, 1963, 72).
3. род. у, збірн. Те саме, що цвіт 1. Над кущами пінилися у квіту розлогі старі липи (Рибак, Час.., 1960, 17); Є щось святе у слові рідний край. Для мене — це матусі пісня ніжна, І рідний сад, від квіту білосніжний (Забашта, Пісня.., 1961, 5).
Закрасува́тися кві́том див. закрасува́тися.
◊ Кві́том розцвіта́ти — буяти, пишно розвиватися. На тому сподіванні квітом розцвітають надії (Стельмах, Хліб.., 1959, 229); У [са́мому] кві́ті — у розквіті. Бачить Остап — лежить при дорозі козак вбитий: молодий, у самому квіті своєму (Вовчок, І, 1955, 328).
4. род. у, чого, збірн., перен. Найкраща частина чого-небудь; цвіт. Таких, як.. Степанида Виштак.., в нашій країні багато. По заслугах їх славлять і величають — бо вони взірець, вони — квіт землі і приклад для всіх трудівників (Літ. газ., 6.I 1961, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 134.