ЛАЙЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який є лайкою (див. ла́йка1), містить у собі лайку. Цей тонкий і ніжний майстер слова [Т. Г. Шевченко], який знав і вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів (Рильський, III, 1956, 244); Лайливе Кіндратове слово зачепило за живе Параску Дмитрівну, бо приховувало в собі натяк на їхні колишні взаємини (Дмит., Наречена, 1959, 209).
2. Схильний лаятися, сваритися (про вдачу людини). — Писар — чоловік лихий, лайливий, битливий (Н.-Лев., IV, 1956, 165); Криклива й лайлива, вона не церемонилася ні з ким (Добр., Тече річка.., 1961, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 437.