О́всень = О́ксень = О́сінь = Усе́нь —
1) у слов’ян — язичницьке божество, яке, за народними уявленнями, запалювало сонячне світло; за дохристиянськими віруваннями, бог поліття й осені, врожаю й статків; зображувався у вигляді вершника на коні; свято Овсеня відбувалося по закінченні всіх польових робіт і тривало до свята Коляди; Овсень уособлювався в образі вершника на коні з багатьма плодами та пучками сухих квітів у руках; разом з Божественним суддею він розподіляє земні дари між смертними: одним дає багато, з надлишком, а в інших забирає навіть найнеобхідніше; одна з обрядових пісень закликає доброго молодця Овсеня приїхати на свині: «На чім йому їхати? На поросячій свинці. Чим поганяти? Живим поросятком» (це може бути пов’язане з тим, що на Коляду можна вже було споживати м’ясо — свинину й поросятину); в іншій пісні він має їхати по місточку: «Місточок мостила, Сукном вкривала, Цвяхом прибивала, Ой Овсень, Ой Овсень! Кому ж, кому їхати Потому місточку? їхати там Овсеню та Новому року. Ой Овсень, ой Овсень!»;
2) (з малої літери) о́всень = усе́нь — старі назви першого дня весни (1 березня);
3) (з малої літери) о́всень = усе́нь — жартівлива пісня, яку співають у Святвечір під вікнами тих людей, які не користуються загальною повагою громади;
4) (з малої літери) о́сінь (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 410-411.