ХОДА́, и́, ж.
1. Процес ходіння; ходьба. Тодозя тихою ходою прямувала шляхом до Києва (Н.-Лев., VII, 1966, 206); Він ішов тепер прудко, сильно вимахуючи ціпком, мов усю силу свою молодечу вкладав і в ту ходу, і в рухи (Коцюб., І, 1955, 340); Йдучи по піску поруч воза, Юхим упрівав і від ходи, і від думок (Ле, Ю. Кудря, 1956, 13); Залишивши матір, пішов [Артем], навмисне не поспішаючи, щоб у розміреній ході вгамувати своє хвилювання (Головко, А. Гармаш, 1971, 271); Від швидкої ходи випирало дух, піт заливав очі (Тют., Вир, 1964, 316); // Звуки, утворювані при ходінні. [Річард (прислухається, як тихшає хода Джонатана надворі, далі сідає в кінці стола):] Який я одинокий, боже правий! (Л. Укр., III, 1952, 110); Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода (Вас., II, 1959, 74); Під вікнами почулась хода по рипучому снігу і голоси (Головко, А. Гармаш, 1971, 455); // У сполученні з іменниками, які означають час, уживається як міра відстані. До гаю хоч близенько видати, та далеко стрибати: розсудливій людині на добру годину ходи (Вовчок, І, 1955, 203); Махтей Нагірний живе від мене на годину ходи (П. Куліш, Вибр., 1969, 304); Мені сказали, що за день ходи я дістанусь до Маніли (Ю. Янов., II, 1958, 82); // Спосіб ходу, бігу коня. Пани й батюшки оглядають ходу [коней] і між собою нишком перемовляються або крадькома переморгуються (Н.-Лев., VII, 1966, 357); // Швидкість руху, переміщення кого-, чого-небудь. Набавляючи ходи, загримить [паровоз] під гору (Еллан, II, 1958, 10 ).
◊ Зби́тися з ходи́ — спіткнутися. Збився [Тритузний] з ходи.. і вже побачили його на чотирьох, вже знаменитий картуз покотився геть (Гончар, Бригантина, 1973, 122); На ході́, розм. — те саме, що На ходу́ (див. хід). Десяцький був тверезіший за голову і придержував його на ході під руку (Н.-Лев., VI, 1966, 357); Семен покірно пішов за товаришем, ридаючи та хитаючись на ході (Л. Укр., III, 1952, 568); На ході часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував (Коцюб., II, 1955, 193); Ззаду й Матюха ще підбіг і на ході чоботом ударив — аж хлопець як не впав (Головко, II, 1957, 145); Піти́ (ви́йти і т. ін.) ско́рою ходо́ю див. ско́рий; Приско́рювати (приско́рити) ходу́; Наддава́ти (надда́ти, придава́ти, прида́ти і т. ін.) ходи́ — починати йти, їхати швидше. [Паріс:] Я хутко повернуся… (Дедалі все прискорює ходу і хутко зникає в брамі царського двору) (Л, Укр., II, 1951, 318); Мисливець прискорив ходу (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 225); Гнідко наддав ходи (Мирний, IV, 1955, 312); Дід промовив «гай-гай» і придав ходи (Вовчок, І, 1955, 343); Микита набавив ходи (Л. Янов., І, 1959, 318); Прити́шувати (прити́шити, сти́шувати, сти́шити і т. ін.) ходу́ — те саме, що Упові́льнювати (упові́льнити) ходу́ (див. упові́льнювати). Він притишив ходу, та за чверть години був уже в центрі села (Багмут, Опов., 1959, 17); — Доброго здоров’я, Грицю. На музики, либонь, тнеш́ — Аякже! — Гриць стишує ходу, приноровлюючись до її кроків (Стельмах, II, 1962, 414); Укоро́чувати (укороти́ти) ходи́ див. укоро́чувати; Упові́льнювати (упові́льнити) ходу́ див. упові́льнювати.
2. Манера ходити, ступати. Добре, ..що шовкові брови удались, хода павина да вид королівський,— дак і козака доскочила (Барв., Опов.., 1902, 121); Цілу ніч Якова не було, .. нема його, не чутно його важкої ходи (Мирний, І, 1954, 223); Молодиця прегарна, років їй, певно, сорок, хода спокійна і навіть велична (Ю. Янов., І, 1954, 62); Серед інших бійців їх [розвідників] одразу можна було впізнати і по впевнено-розвалькуватій ході, і по мові, і по рухах, в яких було щось солдатсько-аристократичне (Гончар, III, 1959, 18); Незабаром в передпокій увійшла рішучою ходою немолода лікарка (Стельмах, II, 1962, 252); Дробот ішов і крадькома позирав на Наталку. Яка в неї легка хода! (Жур., Нам тоді.., 1968, 197); Ідуть поважною ходою корови з поля чередою (Сос., II, 1958, 434); // Спосіб переміщення транспорту, машин тощо. Задивившись на рівну ходу потужного трактора «ХТЗ-НАТІ», Матеїк зупинив коней і, мов зачарований, стояв не рухаючись (Мур., Бук. повість, 1959, 299); Кричать гудки, мов сурми бою, і трактор владною ходою у полі чорну ріже путь (Сос., І, 1957, 156).
3. у знач. присл. ходо́ю, розм. Повільно, тихо. Замовк [Галайда], зажурився, Поїхав ходою (Шевч., І, 1951, 120); Доведеться майже ходою тепер їхати (Крот., Сини.., 1948, 41).
4. чого, чия, перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес. В чорнім вугіллі горить Сяйво років і століть, І шумлять-гудуть заводи, І нема тих сил, народе, Щоб ходу твою спинить! (Рильський, III, 1961, 19); Ні тюрми, ні шибениці, ні долари і злобне виття імперіалістичних гієн не могли зупинити невблаганної ходи історії (Рад. Укр., 25.Х 1961, 1); // Успіхи, досягнення в процесі розвитку чого-небудь. В пам’яті людства ніколи не зітруться знаменні події, якими була відзначена переможна хода семирічки (Наука.., 1, 1960, 3); У час потокових ліній і автоматизованих процесів, у вік всевладної ходи кібернетики та полімерної хімії не можна без критичного самоогляду (Літ. Укр., 14.XII 1962, 2); // Поширення, розповсюдження (ідей, течій тощо). Як не можна зупинити схід сонця, так не можна зупинити переможної ходи марксистсько-ленінських ідей (Ком. Укр., 9, 1967, 53); У першотравневих торжествах з особливою силою виявилася могутня хода комунізму (Рад. Укр., 5.V 1959, 1); // Проходження або здійснення чого-небудь. Гуркотить, перекочується небом артилерійська канонада, здригається земля від вибухів, ближче й ближче чути в Люботині ходу війни (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 28); В лісах теж відчувалася хода весни (Стельмах, І, 1962, 217); Коли всі зібралися, він розповів нам про переможну ходу революції (Минко, Моя Минківка, 1962, 110); // у що. Наближення, прагнення до чого-небудь. Я люблю мою Вітчизну, що кругом, як сад, цвіте, за ходу її залізну у майбутнє золоте (Сос., Зел. світ, 1949, 3); Народе мій! У кожнім колоску, У кожній бурячині і зернині Ходу я чую в комунізм лунку (Рильський, III, 1961, 239).
5. діал. Марш. Стоїть [справник] та свистить — якусь жовнірську ходу висвищує [висвистує] (Вовчок, І, 1955, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 103.