ЧЕРЕ́П’Я, я, с., збірн., розм. Черепки (див. черепо́к1 1, 2). Ухопив миску.. да тоді в двері! так череп’я й розлетілось (Барв., Опов.., 1902, 203); На підлозі валялися подерті подушки, розбиті портрети, книжки, череп’я з посуду (Ю. Янов., II, 1954, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 307.