Слово "закричати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. неперех. Почати кричати; загаласувати, залементувати. Пані страшно закричала.. і учепилась руками, немов залізними кігтями, у своє добро (Вовчок, І, 1955, 358); О. Хведор зареготавсь, аж одна дитина закричала спросоння (Н.-Лев., І, 1956, 127); [Любов:] Мені здавалось, що от-от я мушу чогось закричати не своїм голосом і всіх вжахнути (Л. Укр., II, 1951, 48); Як тільки в могилу посипались перші грудки землі,.. у нестямі закричали жінки (Скл., Святослав, 1959, 23); // Почати видавати різкі пронизливі звуки (про птахів, тварин). Заревли корови по дворах; закричали гуси на плавах (Мирний, І, 1954, 318).

2. перех. і без додатка. Голосно вигукнути. Трохи-потроху піщани закричали, загвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Мирний, І, 1949, 189); Ми й собі як закричимо «ура», аж наче нас підіймає вгору від того крику (Тют., Вир, 1964, 50); — На смертний бій, — всі закричали, — Вітчизна нас благословля! (Сос., II, 1958, 488).

◊ Закрича́ти [на] про́бі див. про́бі.

3. неперех., на кого. Почати лаятись, гримати. [Павло:] Як закричить на мене пан, як затупотить… (Крон., II, 1958, 239).

4. перех., рідко. Змучити криком, лайкою і т. ін. —Ех, сину, сину, — промовляє докірливо батько, — не кричи хоч ти вже на старого, бо так закричали мене за цей місяць — жить не хочеться! (Кос., Новели, 1962, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 167.