ЗЕМЛЯ́, і́, ж.
1. тільки одн. Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. І сонечко серед неба Опинилось-стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевч., II, 1963, 337); Хай дітям нашим на потребу Ростуть могутні кораблі, Нехай розвідниками в небо Летять супутники Землі! (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 15); // Місце життя і діяльності людей. [Неофіт-раб:] Паненяті аж два щастя буде, одно тут, на землі, а друге в небі… (Л. Укр., II, 1951, 226); — Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі,— роздумував він (Тют., Вир, 1964, 251); * У порівн. Далеко, як небо від землі (Номис, 1864, № 7928).
◊ Зоста́тися (зоста́вити) між не́бом і земле́ю див. не́бо.
2. тільки одн. Верхній шар земної кори. Яка була мерзла земля, зараз уся порозтавала (Кв.-Осн., II, 1956, 123); На всьому, на всьому борні їх печать, в воді й під землею їх кості лежать (Сос., І, 1957, 447); // розм. Земляна поверхня, площина, по якій ходять. Брязнуло до землі намисто й розкотилось по куточках (Коцюб., І, 1955, 30); Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю й лежали на ній (Довж., І, 1958, 437).
◊ Віддава́ти (відда́ти) ті́ло землі́ див. віддава́ти; Відрива́тися (відірва́тися) від землі́ див. відрива́тися1; Врости́ в зе́млю; Прикипі́ти (прирости́) до землі́ — завмерти, застигнути на місці від сильних переживань, великої несподіванки і т. ін. В повітрі смужкою блиснула шабля, і жінка з переляку зіщулилась, вросла в землю (Стельмах, II, 1962, 185); — Марії нема. Може, пішла до дівчат… А може… я так і прикипів до землі, жахнувшись несподіваної думки (Коцюб., І, 1955, 143); Втопта́ти в зе́млю див. вто́птувати1; Землі́ не доторка́тися (дото́ркуватися) див. доторка́тися; Земля́ гори́ть під нога́ми див. горі́ти; Земля́ запада́ється (запа́лася) див. запада́тися; Зміта́ти (змести́, стира́ти, сте́рти, зіте́рти і т. ін.) з лиця́ землі́ кого, що — знищувати кого-, що-небудь дощенту. Мужики зметуть з лиця землі все, що звалося панським (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 87); Земля́ перо́м (пу́хом) кому, над ким — вираз доброї пам’яті про померлого. Як помер наш батько,— нехай йому земля пером! — оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших (Вовчок, І, 1955, 37); Пухом тобі земля, моя мати, за те, що дала мені таку долю, яка в мене є (Мур., Бук. повість, 1959, 236); [Свирид:] Може, вже й померла [панна], то нехай над нею земля пером (Кроп., V, 1959, 282); З-під землі́ (під земле́ю) видира́ти (ви́дерти вирива́ти, ви́рвати, добува́ти, добу́ти і т. ін.) — настирливо, заповзятливо діставати, здобувати що-небудь, незважаючи ні на які труднощі. [Кирило:] Хіба такий [як Храпко] не одкопає [діла]? — ого! З-під землі видере, — бідовий (Мирний, V, 1955, 141); — Заруба дістане [мотор]. То такий, що під землею вирве (Кучер, Трудна любов, 1960, 421); Лягти́ (піти́, іти́ і т. ін.) в (у) зе́млю [живи́м, живо́ю] — загинути, вмерти. Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині. Поки ляже в чужу землю, В чужій домовині (Шевч., І, 1963, 64); — Як згадаю про матіночку мою, жива б у землю пішла… (Кв.-Осн., II, 1956, 452); [Не] кли́ном земля́ зійшла́ся див. клин; Не чу́ти землі́ під собо́ю див. чу́ти; Очи́ма зе́млю ри́ти див. о́ко; Пону́рити го́лову в зе́млю; Поту́пити (опусти́ти, вту́пити і т. ін.) о́чі (очи́ці) в (у) зе́млю (до землі́) — нахилившись від почуття сорому, незручності, ніяковості і т. ін., дивитися вниз. Понурив голову в землю отаман, соромлячись наготи своєї перед своїми ж козаками (Довж., І, 1958, 250); Він замовк, потупив очі в землю (Мирний, І, 1949, 276); Як я їй став закидати, що її полюбив, і очиці опустила у землю (Кв.-Осн., II, 1956, 36); Пуп землі́ див. пуп; Сіль землі́ див. сіль; Топта́ти зе́млю — бути живим, жити. Ще й досі топче землю Інокентій Гамалія, на старість бороду викохав (Тют., Вир, 1964, 21); Ударя́ти (уда́рити, кида́ти, ки́нути, би́ти і т. ін.) ли́хом об зе́млю див. ли́хо; Уклоня́тися (вклоня́тися, уклони́тися і т. ін.) до землі́ кому — дуже низько кланятися кому-небудь, виявляючи особливу шану. Я бачив колгоспників, перед якими я внутрішньо шапку скидав і вклонявся їм до землі за гожість та благородство розуму (Довж., III, 1960, 245); [Хоч] живце́м лізь (ляга́й) у зе́млю див. живце́м; Як (мов, ніби і т. ін.) провали́тися (піти́) крізь зе́млю — раптово, безслідно зникнути. — Люданський тільки що був тут і десь дівся, мов крізь землю провалився (Крот., Вибр., 1959, 485); — І коней не знайшли? — Ні, як крізь землю пішли всі семеро (Головко, II, 1957, 8); Як (на́че, немо́в і т. ін.) ви́рости (ви́ринути, уроди́тися і т.ін.) з-під (з) землі́ — раптово, несподівано з’явитися. Враз біля нас як з-під землі виріс стражник Чапля (Панч, Гарні хлопці, 1959, 32); Всі три хлопці з’явилися, як би з-під землі виринули (Март., Тв., 1954, 148); Скрізь по полю — ліворуч, і праворуч — стояли гармати, гармати, гармати… Немов уродилися з землі (Гончар, III, 1959, 217).
3. тільки одн. Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Мирний, IV, 1955, 255); Хто цей курган насипав і чим його насипали такий високий, шапками сюди зносили землю за давнім вояцьким звичаєм, чи шоломами,чи як? (Гончар, Тронка, 1963,285).
◊ Зрівня́ти (зміша́ти) із земле́ю — знищити. — Город! Город! — мимо волі Всі половці гомонять. — ..Що в нім, все позабираєм, А нарешті силу маєм Із землею все зрівнять! (Фр., XIII, 1954, 371); Дьяконов, навалюючись на нього конем, з усього розмаху оперіщив його арапником.. Затоптав би конем, змішав би з землею, якби не стали на заваді оці [врангелівці] (Гончар, II, 1959, 278).
4. тільки одн. Суша (на відміну від водяного простору). Якийсь час пливли вони в тумані, поміж берегами, одірвані од землі й безпомічні (Коцюб., І, 1955, 355); Вгору піднісшись на хвилі високій, Глянув він пильно, і от — недалеко вже землю побачив (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 107).
5. Грунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька — нехай продає воли, землю й хату, бо далі не видержу (Н.-Лев., II, 1956, 16); — Слухав я панське, а думав про мужицьке і знаю одно: селянин без землі — це риба без води! (Стельмах, І, 1962, 373); Колись і в Обухівці шуміла революція: одібрали землі панські та в куркулів (Головко, II, 1957, 133); * У порівн. Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля святая! (Номис, 1864, № 4562).
6. Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (Котл., І, 1952, 214); Мій рідний край, моя земля велика-превелика! Є в ній степи, ліси, поля, моря, і гори, й ріки (Забіла, Одна сім’я, 1950, 5).
◊ Вели́ка Земля́ див. вели́кий; За три́дев’ять (за сім) земе́ль — дуже далеко. Гостро пахло дощем, хоч, може, він випав десь за тридев’ять земель (Дмит., Наречена, 1959, 152); Той пломінь у собі за сім земель поніс [батько] (Рудь, Дон. зорі, 1958, 3); Земля́ обітова́на див. обітова́ний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 557.