ЗУБ, а, ч.
1. мн. зу́би, і́в. Кістковий утвір у роті людини та багатьох хребетних тварин, признач. для схоплювання, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту. Дарованому коневі в зуби не дивляться (Номис, 1864, № 4614); Сестра Меланія снідання впорала. Мала вона тридцять і два зуби білі та здорові та роботящі. О, які ж зуби! Усе молола ними, як жорном добрим (Вовчок, І, 1955, 253); Надворі ходив з люлькою в зубах п’яненький Порох (Мирний, І, 1949, 256); Жінка злегенька розтулила червоні підфарбовані губи і, повертаючи туди й сюди голову, роздивлялася в люстерко ридикюля на свої блискучі, рівні й гострі зуби (Досв., Вибр., 1959, 206); * Образно. На плотах тих лісоруби мчать стихії напролом, і каміння гострі зуби їм загрожують кругом (Сос., Солов. далі, 1957, 41); * У порівн. В широких отворах вікон біліли кахльові печі, немов зуби в щелепах кістяка (Коцюб., II, 1955, 93).
Зу́би му́дрості — останні в зубному ряді великі корінні зуби, які прорізуються в людини після 20 років; Моло́чні зу́би — зуби людини в дитячому віці, які після шести років поступово випадають і замінюються новими, постійними. Коли вже защербатів Данько, гублячи молочні зуби і нетерпляче чекаючи справжніх, спробувала була Яресьчиха влаштувати його пастушком до багачів (Гончар, І, 1959, 8).
◊ Бра́ти на зу́би див. бра́ти; Видира́ти (вирива́ти) зуба́ми — докладати всіх зусиль для досягнення чого-небудь. Хома.. видирав своє право зубами (Гончар, III, 1959, 310); Ви́лущити зу́би див. ви́лущити; Виска́лювати (вискаля́ти, ви́скалити) зу́би див. виска́лювати; Вишкіря́ти (ви́шкірити) зу́би див. вишкіря́ти; Гостри́ти (точи́ти) зу́би: а) (на кого — що) прагнути заволодіти ким-, чим-небудь, захопити когось, щось. Не гостри зубів на чужеє (Номис, 1864, № 9651); Батьки та матері гострили на його зуби, як на корисного жениха, особливо убогші (Мирний, II, 1954, 79); б) (на кого — що, рідше проти, супроти кого — чого) гніватися на кого-небудь; прагнути зробити комусь зло, прикрість; намагатися позбавити кого-небудь чогось. — Що-о?!— навіть зупинився Балика, налившись кров’ю.— Ми підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський точить зуби на нашу волю! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 410); — На Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, закатує, бісів німчура (Кочура, Зол. грамота, 1960, 437); Недарма Данило хоче докладно знати, що діється в Галичі. Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495); Держа́ти (трима́ти) язи́к за зуба́ми див. язи́к; Дзвони́ти (видзво́нювати, ля́скати, цокоті́ти і т. ін.) зуба́ми — тремтіти від холоду або страху. Дзвоню зубами, бо мені зимно (Коцюб., II, 1955, 268); Перебігла [Левантина] двір І заховалась ..за сажнями дров ..Вона сиділа там довго, тремтячи зо страху й холоду, цокотячи зубами (Гр., II, 1963, 272); Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Тют., Вир, 1964, 123); Диви́тися (загляда́ти) в зу́би кому — ставитися догідливо до кого-небудь, сподіваючись якоїсь вигоди; потурати комусь; До чо́рта в зу́би; Чо́ртові в зу́би, розм.: а) уживається на позначення глухого, небезпечного місця, скрутного становища і т. ін. — Гей, братці, потрапили ми, по всьому видно, до чорта в зуби, —заговорив хтось із темного кутка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 424); Так йому було весело і приємно стояти в компанії з батьком і коником в теплі гетьманського палацу з чарочкою, що він готовий був за одну таку мить кинутись не тільки в.. огонь, а самому чортові в зуби (Довж., І, 1958, 171); б) (у сполуч. із сл. іди́, ідіть) уживається як лайка. [Бобренчиха:] Іди до чорта в зуби, бо як лайну, то й ноги задереш (Сам., II, 1958, 78); Зав’я́знути (зав’я́зти, застря́гнути, застря́гти, нав’я́знути, нав’я́зти і т. ін.) в зу́би (в зуба́х) кому — стати постійним об’єктом чиїхось розмов, думок. [Терпилиха:] Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби (Котл., II, 1953, 17); — Е-е, коли б ви розказали про замчище, діду.— Зав’язло тобі в зуби те замчище! Дивись, і з голови не виходить (Мирний, І, 1954, 173); Зав’яз їй у зубах той Наумчик (Ряб., Жайворонки, 1957, 116); Засмія́тися на ку́тні зу́би див. ку́тній; З зубі́в видира́ти (ви́дерти) — з великими труднощами, докладаючи великих зусиль, одержувати що-небудь, домагатися чогось. — От і купив, от тобі й нива! — думав Роман.. — Ціпов’яз з зубів видер мені ниву!.. (Коцюб., І, 1955, 106); Зігна́ти з зубі́в оско́му див. оско́ма; Злама́ти (полама́ти) зу́би на чому — віддати багато зусиль, праці, але не справитися з чим-небудь. Невже він може повірити, що ця дівчина, практикантка, розв’язала проблему, на якій зламали зуби видатні інженери? (Собко, Срібний корабель, 1961, 188); Зуб за зуб — відповідати на образу, кривду, заподіяне зло і т. ін. тим самим. Він рад був, що може відплатити Рифці зуб за зуб (Фр., V, 1951, 424); — А що ж, вони наших рубатимуть, на рожни підійматимуть, а ми з ними цяцькатись?— говорили бійці загону. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! Щоб ніхто потім не сказав, що ми, українські незаможники, не вміли своїх класових ворогів загнуздати! (Гончар, II, 1959, 233); Зуб з зу́бом не зведе́; Зуб на зуб не попада́є (не попада́в, не попаде́) — уживається при вираженні дуже сильного відчуття холоду або страху перед ким-, чим-небудь. Змерзла ж [Маруся] то так, що зуб з зубом, не зведе, так і труситься (Кв.-Осн., II, 1956, 80); Селянин так перемерз у дорозі, що зуб на зуб не попадав (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 36); Зуба́ми вчепи́тися (трима́тися) за що; Зуба́ми держа́ти (трима́ти) що: а) дуже міцно триматися за що-небудь; б) зберігати за собою, докладаючи всіх зусиль. Славка наступала батькові на горло — кинь торгівлю. Сава зубами вчепився за свою скриньку — не лишу! (Чорн., Пісні.., 1958, 79); — Землі не дам! Зубами держатиму, —не пущу! (Мирний, І, 1949, 240); Зу́би замовля́ти (загово́рювати, заговори́ти) кому — відвертати увагу кого-небудь від чогось, спрямовуючи розмову на інше; вводити в оману, дурити когось. — Не вірте, це він зуби нам замовляє! Це брехня! (Коцюб., І, 1955, 202); [Явдоха:] Ондечки батько знов чимчикують, балакайте, балакайте собі тут, а я піду їм назустріч та й заговорю зуби (Кроп., II, 1958, 434); Зу́би з’ї́сти (прої́сти, попроїда́ти) на чому — мати великий досвід, знання у чому-небудь. — Я зернини не висію по культивації. Я зуби на гречці з’їв (Рудь, Гомін.., 1959, 134); Молодий агроном не цурався старих людей, які зуби проїли на тій землі, все випитував їхній досвід (Ю. Янов., Мир, 1956, 286); Зу́би пока́зувати — виявляти свою злостиву, лиху вдачу; Зці́пивши зу́би див. зці́пити; Ки́дати (ки́нути, покла́сти) що на зуб (на зу́би) — їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис.. — Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби. Прірва якась. Щоб я живий був! (Тют., Вир, 1964, 242); — Ви собі дома, може, хоч який сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (Панч, Синів.., 1959, 23); Кла́сти зу́би на поли́цю див. кла́сти; Кла́цати зуба́ми див. кла́цати; Крізь зу́би ціди́ти (каза́ти і т. ін.) — говорити невиразно, ледь розтуляючи рота. Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: — Голота! що воно має… (Коцюб., II, 1955, 52); Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Григ., Вибр., 1959, 134); Ма́ти зуб (зу́ба) на (проти) кого, розм.— гніватися на кого-небудь; прагнути зробити неприємність, прикрість комусь. Пан Андрій ..мав зуба на Кшивокольського за його завжди зухвалі й гвалтовні виступи (Хотк., Довбуш, 1965, 23); Не клади́ па́льця (па́льців) в зу́би (на зу́би) див. кла́сти; Не по зуба́х кому, чиїх — не під силу кому-небудь. — Чи справді хочеш послухати лекцію?.. Вона ж для тебе непідходяща, не по твоїх, як то кажуть, зубах,— говорив глузливим тоном парубок (Коцюба, Нові береги, 1959, 103); Ні (ані́) в зуб, розм.— анітрохи, аніскільки. Він математики ні в зуб не знає (Л. Укр., V, 1956, 11); З людиною буває часто так, Що, добре знаючи колишнього події, Вона сучасності ні в зуб не розуміє (Рильський, Поеми, 1957, 263); Озбро́їтися (озбро́їти, озбро́єний)до зубі́в — дуже добре озброїтися (озброїти, озброєний). З-за горба вихопились лавою, прорвали всі вали — топчуться кіньми й гасають з гиком чеченці. Коні під ними, як змії.. А самі люті, озброєні до зубів (Головко, II, 1957, 330); Уночі Карапетян і Гаркавий, озброївшись до зубів, виповзли з траншеї і зникли у підземеллі (Собко, Вогонь.., 1947, 56); Перелічи́ти зу́би кому — вдарити по зубах кого-небудь, повибивати зуби комусь. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (Стельмах, І, 1962, 88); Перетира́ти на зуба́х кого — розпускати плітки, лихословити про кого-небудь. Панійки скреготять, як ті сороки: без сорому кожного на зубах перетирають (Мирний, І, 1949, 198); Потра́пити (попа́сти) на [го́стрі (голо́дні)] зу́би кому — стати предметом лихослів’я, пліток. Уся сім’я Глущуків потрапила на голодні зуби, і хто тільки не хотів, той і не перемивав їй кісток (Чорн., Потік.., 1956, 87); Про́бувати на зуба́х — перевіряючи зубами твердість монети, визначати, фальшива вона чи ні. — Ай, славна монета! Ай, добра монета,— говорив він, вертячи червінець і пробуючи його на зубах (Довж., І, 1958, 267); Ска́лити (шкі́рити) зу́би, без додатка і до кого; Продава́ти (суши́ти і т. ін.) зу́би; Торгува́ти зуба́ми, розм.— посміхатися, осміхатися; сміятися. Писарці скалили жовті зуби та реготались, аж поки рудий писар не гримнув на них (Коцюб., І, 1955, 38); — Вона коби лише на вулиці стояти та до всіх парубків зуби шкірити! —воркотів Максим (Кобр., Вибр., 1954, 110); Ця дурна дівка завжди продавала зуби. — Ги-ги… (Мик., II, 1957, 148); Одчинив [Безбородько] ворота і вдоволено засміявся… — Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш?— обізвалась із городця Марія (Стельмах, Правда.., 1961, 252); — А ти чого зубами торгуєш? Тут про діло балакають! (Тют., Вир, 1964, 119); Скрегота́ти (скреготі́ти, заскрегота́ти, заскреготі́ти, скрипі́ти, заскрипі́ти) зуба́ми — виявляти лють, роздратування, досаду. — Ви були на фронті? — Був. — Теж скреготали зубами по окопах, що авіація нас не прикриває? (Гончар, Тронка, 1963, 74);— Бережись цієї гадюки. Ми назвали її ротатою Бертою. Вона викидала на сніг маленьких дітей. Ух!— заскреготала зубами Божена (Хижняк, Тамара, 1959, 211); В пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів: «Ну, стій. Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!» (Сос., І, 1957, 353); Третячка́ на зуба́х виграва́ти (ви́грати) — бити кого-небудь по зубах. [Xома:] Я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить (Кост., І, 1967, 274); У чо́рта в зуба́х, розм.— у глухому, небезпечному місці. — Бодай вже ти задубів, як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Коцюб., І, 1955, 29); Хоч зуба́ми вирива́й (видира́й) — уживається для вираження великих труднощів, великих зусиль при добуванні чого-небудь. Їхня [зв’язківців] справа буденна, проста — визволяти з затверділих снігових заметів [телефонний] дріт, який мов уріс туди, укорів так, що хоч зубами виривай (Збан., Сеспель, 1961, 249); Як дам, то й зубі́в не ви́збираєш!; Так дам, що й зубі́в не ви́збираєш!, фам. — уживається як погроза сильно побити кого-небудь.
2. мн. зу́би і зу́б’я, спец. Гострий виступ на чому-небудь (знарядді, машині і т. ін.); зубець (у 1 знач.). [Перша молодиця (озирнулась на дівчину):] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми па плечі, бо зуб’я поламаєш! (Кроп., I, 1958, 482); Скреготав десь екскаватор, сталевими гострими зубами люто вгризався в недобиту фашистськими бомбами стіну (Збан., Переджнив’я, 1960, 53); Максим вносить довгі залізні прути, з яких потім рубатимуть зуби для борін (Зар., На.. світі, 1967, 116); Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб Укр., 4, 1967, 22).
3. етн. Назва народної пісні і танцю. Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала (Котл., І, 1952, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 724.