ЛЮБИ́СТОК, тку, ч. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина родини зонтичних, корені і листя якої використовуються в народній медицині. Бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Там росла тонка матіола з міцним ароматом, пахучий гострий тютюн, терпкий любисток (Ів. Ліс. казки, 1954, 56); // Зарості цієї рослини. Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався і спросоння тікав у любисток (Довж., Зач. Десна, 1957, 464); // Настій цієї рослини. Трьох синів мала, Ночі не спала, Їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олесь, Вибр., 1958, 177).
◊ Як (мов і т. ін.) ку́паний у люби́стку див. ку́паний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 562.