ПОШИ́ТИ1, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Док. до ши́ти. Пошили сині вам жупани, На спід же білії каптани, Щоб був козак, а не мугир (Котл., І, 1952, 187); Напряде [Мотря] отак літ за двоє, оснує, витче, так і сорочка є, виб’є — спідничину пошиє (Мирний, І, 1949, 140); Пошила [баба] собі торби, перехрестилася та й пішла по жебранім хлібу (Фр., IV, 1950, 10); — Там з самих палітурок можна б три тисячі пар черевиків пошити (Довж., І, 1958, 68).
2. Шити якийсь час.
ПОШИ́ТИ2 див. пошива́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 484.