РО́ЗУМ, у, ч.
1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об’єктивну дійсність. Розум — скарб людини (Укр.. присл.., 1963, 318); Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор..? (Л. Укр., VIII, 1965, 245); [Xаненко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Фр., XIII, 1954, 364); Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією… (Вишня, День.., 1950, 12); Розум і почуття людини невіддільні одне від одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики не можна розглядати без зв’язку з емоціональною (Ком. Укр., 6, 1967, 68); // з означ. Певний склад, характер мислення. — Ой, Іване,.. Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім], не подумав (Вовчок, І, 1955, 26); Це був актор [М. Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного аналітичного розуму (Збірник про Кроп., 1955, 324); В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком постав у його голові (Ю. Янов., II, 1958, 253); Партійна організація оточує увагою й піклуванням новаторів виробництва, людей допитливого розуму (Ком. Укр., 12, 1963, 63); // Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. Коли б той розум наперед, що потім! (Укр.. присл.., 1963, 320); Якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі! (Рудан., Тв., 1956, 143); — Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого (Мирний, IV, 1955, 245); Недарма в народі кажуть: «Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітч., 4, 1967, 169).
◊ Би́стрий на ро́зум див. би́стрий; Бі́дний на ро́зум — те саме, що На ро́зум небага́тий хто (див. небага́тий); Бра́тися за ро́зум див. бра́тися; Взя́тися (узя́тися) за ро́зум — почати жити, діяти розумно, як слід. [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (Котл., II, 1953, 20); Чіпка пішов, Грицько з Христею завели розмову про його..— Молодий був, дурний, а постаршав, за розум узявся,— одказує Христя (Мирний. І, 1949, 355); Вижива́ти (ви́жити) з ро́зуму див. вижива́ти; Держа́ти (ма́ти) ро́зум у (в) голові́ (голі́воньці) — бути розсудливим, розважливим. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Гл.); Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (Н.-Лев., II, 1956, 339); Добира́тися до ро́зуму див. добира́тися1; Добра́ти [до] ро́зуму — те саме, що Добра́ти ді́ла (ума́, то́лку, глу́зду і т. ін.) (див. добира́ти). Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]? (Головко, II, 1957, 143); До́брий ро́зум див. до́брий; Добува́ти (добу́ти, доско́чити і т. ін.) ро́зуму — те саме, що Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) (див. набира́тися). Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу розуму добувати (Мирний, І, 1949, 371); — Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Кос., Новели, 1962, 93); Дово́дити (довести́) до ро́зуму: а) (кого) див. дово́дити; б) (що) те саме, що Дово́дити (довести́) до пуття́ (до ладу́) (див. дово́дити). — Не скупись, Овраме,— пристає Лушня: — ми тобі його [жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Мирний, І, 1949, 267); [До] ро́зуму дохо́дити (дійти́) див. дохо́дити; [До] ро́зуму подохо́дити див. подохо́дити; Дохо́дити (дійти́) свої́м (вла́сним) ро́зумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь. Карпо Свербивус.. дивився на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм розумом (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 344); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки свої докласти (Веч. Київ, 2. XII 1971, 2); Дурни́й ро́зум див. дурни́й; Жи́ти свої́м (чужи́м) ро́зумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін.— Ти своїм розумом живеш?.. Але як? — закричав старий і сердито заворушив бородою (Тют., Вир, 1964, 76); — Нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (Головко, II, 1957, 502); З вели́кого ро́зуму, ірон.— необдумано, нерозумно; З дурно́го ро́зуму див. дурни́й; З ро́зумом: а) розумно, як слід (жити, робити і т. ін.). З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864, № 11455); — З Глибокої Долини теж є нам чому повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така, братця,— що ждати треба ворога не тільки з-за горба із степу, а з-за кожного рогу (Головко, ІІ, 1957, 328); б) (хто) тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Тют., Вир, 1964, 25); в) (що) такий, як треба, як належить. — З розумом фата! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (Коцюб., І, 1955, 235); Зроста́ти ро́зумом див. зроста́ти; [І] ро́зуму не стає́ (не ста́ло, не ста́не) у кого — не вистачає (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань, уміння, здібностей.— Іди, тебе обрали на кошового!.. — Та в мене і розуму не стане на таке діло,— відступив трохи Кирдяга (Довж., І, 1958, 234); Коро́ткий ро́зум див. коро́ткий; Ку́рячий ро́зум — те саме, що Коро́ткий ро́зум (див. коро́ткий). [Xаритошка:] Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух.. [Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий (Мам., Тв., 1962, 436); Макі́тра ро́зуму див. макі́тра; Ма́ти свій ро́зум — жити, діяти самостійно, дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь. Людей питай, а свій розум май (Укр.. присл.., 1963, 322); Набира́тися (набра́тися) ро́зуму (уму́-ро́зуму) див. набира́тися; Наво́дити (навести́) на ро́зум див. наво́дити; Навча́ти добру́ і ро́зуму див. добро́; На ро́зум кво́лий див. кво́лий; На ро́зум наверта́ти див. наверта́ти; На ро́зум небага́тий див. небага́тий; Наставля́ти (наста́вити) на [до́брий] ро́зум див. наставля́ти2; Не з твої́м (мої́м і т. ін.) ро́зумом роби́ти що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь. Не з її розумом, тонким та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої волі… (Мирний, І, 1949, 399); Не по́вно ро́зуму у кого — те саме, що Неспо́вна́ ро́зуму (див. неспо́вна́); Неспо́вна́ ро́зуму див. неспо́вна́; Пита́ти ро́зуму див. пита́ти; Пита́тися чужо́го ро́зуму — звертатися до кого-небудь за настановою, порадою, як жити, діяти і т. ін. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Укр.. присл.., 1963, 321); Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти1; Прикла́сти (приложи́ти) ро́зум — зрозуміти, збагнути. Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 285); Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі й робити! (Кв.-Осн., II, 1956, 217); Приро́дний ро́зум — закладена від народження здатність людини мислити. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум (Корн., Калин. гай, 1950, 43); Прихо́дити (прийти́) до ро́зуму див. прихо́дити; Ро́зуми пої́сти див. поїда́ти; Ро́зумом висо́кий хто — хтось дуже розумний. — Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро (П. Куліш, Вибр., 1969, 166); Ро́зумом зрі́лий хто— хтось має великий життєвий досвід; мудрий. Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом зрілий і віком (Зеров, Вибр., 1966, 325); Ро́зуму випи́тувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь галузі.— А ще як, Василинко, можна взяти добрий взяток [меду]?.. — Дядю, а ви не смієтесь з мене? Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте?— прокидається в дівчинки недовіра (Стельмах, II, 1962, 79); Ро́зуму вчи́тися (учи́тися) — набиратися досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Тют., Вир, 1964, 214); Ро́зуму не позича́ти кому — хто-небудь дуже розумний, тямущий. — Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добр., Очак. розмир, 1965, 406); Ро́зуму пала́та див. пала́та; Ро́зуму (уму́-ро́зуму) вчи́ти (учи́ти) кого — давати кому-небудь настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи інших обставин. Марта ще молода; ще Марту треба розуму вчить (Вовчок, VI, 1956, 249); Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити, щоб мовчала,.. не в своє діло не лізла (Григ., Вибр., 1959, 113); Свої́м ро́зумом — самостійно. — Зметикуй своїм розумом: робітник тепер — господар життя (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 5); Стари́й (старе́чий) ро́зум — здатність мислення і пізнання, як у старої людини. Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Укр.. присл.., 1963, 320); Те́мний ро́зум — здатність мислити, характерна для неосвіченої або розумово обмеженої людини. Тітки пороззявляли роти. Вони полякались. В них розум був такий темний, як і в сільських бабів (Н.-Лев., II, 1956, 68).
2. Те саме, що ми́слення 1. Розум.. є мисленням, яке свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними принципами, певним баченням світу (Наука.., 7, 1971, 40); Активність розуму слід розглядати як органічний, нерозривний зв’язок його з цілеспрямованою діяльністю людини, з працею, з виробничими процесами (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 404); Білява людина,.. схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Досв., Вибр., 1959, 280); [Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів я, велике напруження розуму і серця потрібне (Корн., І, 1955, 230); // Нормальний стан мислення, психіки людини. А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай!..» І розум в голові покривсь чудним туманом… (Гл., Вибр., 1951, 142); В його карих очах світився розум, в погляді промайнула тяма (Н.-Лев., VII, 1966, 268); Як мандрівник, що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки.. Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння (Ю. Янов., II, 1958, 143); // перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. Хоч він і говорив, що у нього все сім раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та несподіванок (Головко, II, 1957, 567); — Заспокойтеся. Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність за долю людей (Ю. Янов., І, 1954, 200); // розм. Інстинкт тварини; // розм. Норов, характер поведінки тварини. Наче нитка в’ється [дорога] понад кручі.. Кінь гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій розум (Фр., XIII, 1954, 331).
◊ Бра́ти (взя́ти, узя́ти) ро́зумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін.— А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); Бра́ти (взя́ти, узя́ти) [собі́] на ро́зум — мати на увазі, усвідомлювати, запам’ятовувати. [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люде вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми, довідуються і записують у книги (Кроп., III, 1959, 211); Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 473); Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, погуби́ти, стра́тити, тра́тити, утра́тити і т. ін.) ро́зум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним. Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Ю. Янов., II, 1954, 162); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини.., 1968, 41); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (Н.-Лев., III, 1956, 359); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Л. Укр., II, 1951, 28); Глузд за ро́зум заверну́в див. глузд; За́днім ро́зумом жи́ти див. за́дній; Зайти́ за ро́зум див. захо́дити; Замути́ти ро́зум див. замути́ти; Зате́мнювати (затемни́ти) ро́зум див. зате́мнювати; Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) ро́зум у ча́рці (горі́лці) див. зато́плювати2; Затума́нювати (затума́нити) ро́зум див. затума́нювати; Заши́ти ро́зум див. зашива́ти; Збива́ти (зби́ти) з ро́зуму див. збива́ти; Звихну́тий ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тий; Звихну́тися ро́зумом (з ро́зуму) див. звихну́тися; Зво́дити (звести́) з ро́зуму див. зво́дити; Здоро́вий ро́зум — те саме, що Здоро́вий глузд (див. глузд). Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання народної творчості» (Рильський, III, 1956, 142); Май ро́зум! — уживається у знач. спонукання до мислення. Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою..— Е, май розум! — гукає Хома, розважаючи всю роту,— куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? (Гончар, III, 1959, 54); Не ва́шого (твого́, його́ і т. ін.) ро́зуму ді́ло див. ді́ло; [Не] при [своє́му (свої́м, до́брому і т. ін.)] ро́зумі — (не) в нормальному психічному стані. [Матушка гуменя:] Що то старий чоловік, що то при розумі доброму (Мирний, V, 1955, 110); Він тоді був не при своєму розумі (Барв., Опов.., 1902, 282); — Це дурний Тодосик,— догадався дід. — Від народження не при своєму розумі (Донч., VI, 1957, 61); Па́морочити ро́зум див. па́морочити; Поверта́ти (поверну́ти) [свої́м] ро́зумом див. поверта́ти1; Позбу́тися ро́зуму див. позбува́тися1; Позво́дити з ро́зуму див. позво́дити; Прихо́дити (прийти́) на ро́зум див. прихо́дити; Ріша́тися (ріши́тися) ро́зуму див. ріша́тися; Розкида́ти (розки́нути) ро́зумом див. розкида́ти2; Ро́зум бог (го́сподь, страх і т. ін.) відбира́є (одібра́в, відня́в і т. ін.) кому; Ро́зум десь ді́вся (одібра́ло і т. ін.) у кого, кому — хто-небудь втратив здатність нормально, логічно мислити. [Євдокія Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся? (Н.-Лев., IX, 1967, 222); Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара не боявся нічого (Коцюб., II, 1955, 97); Ро́зум тьма́риться (тьма́рився, потьма́рився, га́сне, му́титься, тумані́є і т. ін.) кому, у кого; Ро́зум потьма́рило (помути́ло) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (Стельмах, II, 1962, 211); Стис мені серце холод льодовий,.. розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Л. Укр., IV, 1954, 118); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють… (Мирний, І, 1949, 363); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 315); Спада́ти (спа́сти) на ро́зум кому — те саме, що Прихо́дити (прийти́) на ро́зум кому (див. прихо́дити). Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Кв.-Осн., II, 1956, 400); Спада́ти (спа́сти, спли́сти і т. ін.) з ро́зуму — збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Гл., Вибр., 1951, 6); [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Фр., IX, 1952, 388); Стра́титися ро́зуму; Стеря́тися ро́зумом — збожеволіти. Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорн., Пісні.., 1958, 45); Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, III, 1968, 225); Схо́дити (зійти́) з ро́зуму див. схо́дити; Чи ти (він, вона́) при [в (не в) своє́му (свої́м)] ро́зумі (ро́зумові)?; Чи ти (він, вона́) сповна́ ро́зуму (з ро́зумом)? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. [Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Мирний, V, 1955, 93); [Мальванов:] Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Коч., II, 1956, 47); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула з його рук (Стельмах, І, 1962, 536); — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Коцюб., І, 1955, 302); «Отак, боса, в опорках?» Давид занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо на піч» (Головко, II, 1957, 181).
3. розм. Зміст, значення чого-небудь. Невже не можна краще писати?.. А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Мирний, V, 1955, 377); // Доцільність, сенс у чому-небудь. Бесіди багато, а розуму мало (Номис, 1864, № 13028); Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? (Гл., Вибр., 1951, 29).
4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Н.-Лев., III, 1956, 308); Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Вибр. праці М. Г. Холодного, 1970, 416); В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Ком. Укр., 2, 1970, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 838.