Слово "сунути" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СУ́НУТИ, ну, неш, недок.

1. перех. і без додатка. Рухаючи, пересуваючи щось, поміщати куди-небудь; засовувати. В чужий черевик ноги не сунь! (Укр.. присл.., 1963, 355); Суне жінка паску в роззявлене жерло печі (Хотк., II, 1966, 37); // Давати щось кому-небудь поспішно, недбало чи потай; совати. [Галя:] Оце в якої [гімназистки] немає бумаги [паперу], — забула дома або ні за що купити — дайте хто бумаги! тільки крикне, так з усіх боків і сунуть: на! на! на! (Мирний, V, 1955, 135); Не можуть [баби] мені надякуватися. А одна та суне мені попід столик гроші: цілу корону (Март., Тв., 1954, 208).

◊ Не сунь но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. про́со; Су́нути [свого́] но́са див. ніс; Су́нути [свою́] го́лову в ярмо́ — зв’язувати себе чим-небудь обтяжливим. — Я не хочу сунути свою голову в газетярське ярмо (Кол., Терен.., 1959, 351).

2. перех. Соваючи, переміщувати, ставити що-небудь на інше місце; пересувати. Бульдозери вже вигризають з підгрунтя жовту правічну глину і сунуть її нагору, на вали, нагортають цілі буртовища [бурти] (Гончар, Тронка, 1963, 190); // Тіснячи або тягнучи, примушувати кого-небудь зрушити з місця, посунутися, йти. На лівій руці має [жінка] немовля, правою суне за ручку старшеньку дитинку (Л. Укр., II, 1951, 524); [Убогий Брат:] Не підносять [дуки] навіть чарки Та все сунуть [бідняка] до порогу [порога] (Олесь, Вибр., 1958, 445); // Із зусиллями або поволі переміщувати, тягти що-небудь. Попереду везли саркофаг величезний порожній,.. Ледве сунули десять верблюдів тягар той. (Л. Укр., І, 1951, 424); Просовується [Січкар] на подвір’я і, не кваплячись, суне до дровітні своє опасисте тіло (Стельмах, II, 1962, 36).

Ле́две (ледь, наси́лу, че́рез си́лу) су́нути но́ги (нога́ми) — те саме, що Ле́две (ледь, наси́лу, че́рез си́лу) пересува́ти (пересо́вувати) но́ги (нога́ми) (див. пересува́ти). Ледве сунули [смертники] ноги, мліли, і треба було їх зводити вгору (Коцюб., II, 1955, 199).

3. неперех. Іти, рухатися, пересуватися і т. ін. в якому-небудь напрямку. Всяк сунув туди, де спинилася машина головного начальника будівництва (Ле, Міжгір’я, 1953, 156); Суне захеканий їжак — несе кудись в’язку сухого листя (Козл., Мандрівники, 1946, 12): Старенький броньовик обережно сунув у пітьмі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26); // на кого. Наближатися до кого-небудь; насуватися. На нас сунув гуркітливий самоскид (Жур., Вечір.., 1958, 391); Оглядаюсь — ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (Драч, Іду.., 1970, 131); // Іти повагом або через силу; їхати повільно. Вона вилазила з пишного ридвана та сунула в горниці, злягаючи на руки двох хороше зодягнених дівок (Мирний, І, 1949, 195); Ще одне влучання — на цей раз в моторну групу [танка].. Сунемо, як неживі..! (Ю. Янов., І, 1954, 54); * Образно. То не поезія, де важко Вірш суне (Черн., Поезії, 1959, 236); // розм. Намагатися проникнути кудись настирливо, без дозволу. Суну прямо перед нотаря до його покою. Хоть мене спиняли (Март., Ів., 1954, 209); [Фрося:] Кажу йому — місця для передовиків, а він суне в своєму кльоші! (Мокр., П’єси, 1959, 240); // Рухатися, йти навально, великою масою, безперервним потоком. Сунуть половці з Дону і з моря (Мирний, V, 1955, 265); — Дивіться, скільки народу суне!.. (Гончар, III, 1959, 443); З пасовиська сунула отара овець (Донч., Дочка, 1950, 106); — На Київ Денікін суне, — Боженко глянув на карту (Довж., І, 1958, 199); * Образно. Сунули з усіх боків жахливі вісті, що фронт у чотирьох місцях прорвали… (Сос., І, 1957, 266); // Рухатися, переміщатися під дією вітру і т. ін. (про хмари, туман тощо). Вулицею здовж села тихо.. сунуть високі тумани (Фр., III, 1950, 82); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Збан., Доля, 1961, 147); * Образно. — Коли б то вона [княгиня] сиділа не в Києві, а десь на українах, то знала б, яка загроза суне з поля і хто її на нас насилає (Скл., Святослав, 1959, 126); // безос. Поглядають усі на Чорногору — чи не суне звідти несподіваною хмарою, чи не пропала робота цілого дня (Хотк., II, 1966, 340); // перен. Настачати, надходити. Багато пташок відлітало в теплі краї. Сунула холодна, біла зима (Ів., Ліс. казки, 1954, 20); Відлига їм. [тополям] не верне листя. Не минути лиха: суне ніч імлиста (Швець, Неспок. літо, 1959, 64); // з кого, рідко. Дуже сильно, виразно виявлятися. [Бавмерт:] Так з тебе тая сила і суне, аж сам не тямиш, куди й по чому лупиш (Л. Укр., IV, 1954, 254).

Ла́вою (юрбо́ю, хма́рою і т. ін.) су́нути — рухатися великою масою, безперервним потоком. В одчинену браму лавою суне ахейське військо (Л. Укр., II, 1951, 324); Робітники юрбами сунуть на роботу (Ірчан, II, 1958, 140); — Австрійці наступають.. Сунуть цілою хмарою (Вас., Незібр. тв., 1941, 208).

СУНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. Швидким рухом вкласти, засунути що-небудь кудись. Безик.. розігнався і сунув руку просто в вогонь (Коцюб., II, 1955, 92); Бумажник з документами й цінними нотатками та ніж вона сунула за пазуху сорочки (Смолич, І, 1958, 100); // Квапливо, недбало покласти що-небудь кудись. Тьотя Варя пересипала нафталіном Лялину червону беретку і.. сунула в ящик (Гончар, IV, 1960, 46); // Дати щось кому-небудь квапливо, недбало чи потай. Рознощик машинально сунув мені газету і вигукнув: — Свіжі новини. Два вбивства і велике злодійство… (Коцюб., II, 1955, 425); Швидко сунула [жінка] Орисі окрайчик булки (Ів., Пошта.., 1943, 19); Скворцова сунула в руки Галині книжку й сказала: — Цікаво до смерті! (Донч., II, 1956, 363); Підійшовши до столу, він непомітно сунув під руку Олені якийсь папірець. Олена так само крадькома пробігла той папірець очима (Головко, І, 1957, 489); // також без додатка, розм. Дати хабара. Еней кричить, що «я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм [шторм] утих» (Котл., І, 1952, 68).

Суну́ти ру́ку кому — недбало подати руку для привітання, прощання. Сунув [Варивон] руку Дмитрові. — Бувай, куме (Стельмах, II, 1962, 272).

◊ Суну́ти [свого́] но́са [в чужі́ горшки́] — втрутитися не в свою справу. — Я ж чужа в цьому селі.. Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки… (Кучер, Трудна любов, 1960, 335).

2. перех. Посунувши, перемістити, поставити що-небудь на інше місце; пересунути. Може б ще сиділа та думала, якби не засичав окріп у печі, збігаючи ключем на черінь… Тоді Мотря встала, сунула окріп і знову стала поратись коло печі (Мирний, І, 1949, 240); Він звівся, сунувши стільця, І стоячи зустрів гінця (Бажан, Роки, 1957, 232).

[Й] ноги́ не суне́ хто — не з’явиться хто-небудь десь. Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 119).

3. неперех., рідко. Піти навально, великою масою, безперервним потоком. [Юда:] Тільки я наблизився до торгу, як люди раптом в інший бік сунули, покинувши весь крам (Л. Укр., III, 1952, 133); Люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами.. У вовка аж дух сперло од страху (Україна.., І, 1960, 118).

4. перех. і неперех., розм. Різким рухом направити щось куди-небудь. Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі (Н.-Лев., II, 1956, 339); — А я ж не казала?! — сердито буркнула Наумиха, сунувши горщиком у піч (Коцюб., І, 1955, 108); // Штовхнути, вдарити кого-небудь чимсь. Один з соцьких.. сунув Чіпку під бік палицею (Мирний, І, 1949, 289); — Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (Вас., І, 1959, 129); Галина сунула його в бік, і він повернувся. — Тимошо, глянь, хто до нас на збори потрапив (Колг. село, 16.I 1955, 4); * У порівн. Гуля заболіла так, неначе хто сунув у тім’я розпеченим залізом (Н.-Лев., II, 1956, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 842 - 843.