ВИ́ВЕРГАТИ див. виверга́ти.
ВИВЕРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВЕРГНУТИ, ну, неш і ВИ́ВЕРГАТИ, аю, аєш, док., перех. Викидати з себе з силою назовні. В ті хвилини, коли гуркіт канонади наростав, нам здавалось, що ми наближаємося до кратера розбурханого вулкана і цей вулкан вивергає з своїх кам’яних надр гарячі потоки людської лави (Жур., Вечір.., 1958, 286); Під нею [скелею] видно печеру з виром, яка кожні шість годин поглинає морську воду, а потім з великим шумом вивергає її назад (Видатні вітч. географи.., 1954, 6); Ще коли Карпо Цар бив удома посуд, Карпиха йому кричала: — А бодай тебе земля не прийняла, а щоб тебе вода вивергнула (Ю. Янов., Мир, 1956, 233)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 361.