ВИ́КЛИКАТИ див. виклика́ти.
ВИКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КЛИКАТИ, ичу, ичеш і рідко ВИ́КЛИКНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Голосом, жестами і т. ін. пропонувати, просити вийти до кого-небудь, з’явитися в призначене місце. Він, до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати (Котл., І, 1952, 115); — А де чаш чоловік? — Дома. — Коли б ви до мене його викликнули (Вовчок, І, 1955, 246); Мотя примусила подругу негайно роздягнутися, насильно вклала її в ліжко і викликала лікаря (Коз., Сальвія, 1956, 334); // Голосно вигукувати що-небудь. У кострубонька як грати, так треба пісню голосно викликати (Кв.-Осн., II, 1956, 321); Коло відчинених дверей військкомату стояв гурт парубків, а всередині хтось голосно викликав прізвища (А.-Дав., За ширмою, 1963, 140); // також з інфін. Пропонувати учневі відповідати. Минув усього тиждень, як у школі почалося навчання, а вчителі вже двічі викликали Юрка (Донч., IV, 1957, 349); Він [учитель] викликав мене розповісти прочитаний дома твір (Сміл., Сашко, 1957, 34); // За допомогою оплесків, вигуків просити, вимагати виходу артиста (артистів) на сцену (для схвалення виступу або повторення його). Ясна зала вся світлом палає, Грім плескання, громада без ліку, Гомонить люд, співця викликає (Л. Укр., І, 1951, 348); Ася чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер. Її без кінця викликали на біс (Ів., Вел. очі, 1956, 76); // Зв’язуватися (по телефону, радіо і т. ін.) для якого-небудь повідомлення, розмови на віддалі. Всім радіостанціям доручили викликати "Лахтак" і пильно слухати, чи не обізвався він (Трубл., І, 1955, 309).
2. на що, з інфін. Пропонувати кому-небудь взяти участь у змаганні, відгукнутися на щось. — Ми прийшли викликати вашу комуну на соцзмагання, — просто заявили вони (Донч., І, 1956, 74); // Категорично, різко пропонувати вступити в боротьбу, поєдинок. Треба було щось зробити. Але що? Побити?.. Викликати на поєдинок? Хіба він знає! (Коцюб., І, 1955, 407); Треба помститися за рану, за образу, за все. — Але як? Коли? Позиватися? Викликати на двобій? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 38).
3. Призводити до чогось, збуджувати почуття, спричинятися до яких-небудь дій і т. ін. Пересновуються його думки з її думками; викликають усмішку, радість… (Мирний, II, 1954, 247); У мрячну синяву сповите верхів’я, освічене магічним світлом місячним, викликувало чудні тужливі чуття в людській груді… (Коб., І, 1956, 73); Я рада, що мої вірші викликали критичну розмову (Л. Укр., V, 1956, 92); Було б неприродним, коли б соціалістична революція.. не викликала б революцію в мистецтві (Еллан, II, 1958, 65); Вони [кораблі] вражали чистотою і блиском, викликаючи захоплення (Кучер, Чорноморці, 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 408.