ВІДКЛИ́КАТИ див. відклика́ти.
ВІДКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш і діал. ВІДКЛИ́КНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Кличучи, звертаючись до когось, просити відійти від кого-, чого-небудь. Багіров відкликає Ясногорську вбік і, блискаючи темними іскрами косих очиць, говорить із зворушливою таємничістю (Гончар, І, 1954, 182); Роман Петрович.. закружляв навколо, вигадуючи якийсь привід, щоб відкликати дівчину, та нічого путящого в голову не лізло (Коз., Сальвія, 1959, 178).
2. Змушувати когось залишити місце призначення, припинити виконання певних обов’язків. — Командування я передаю контр-адміралу Багрову. Мене відкликає Ставка на інший фронт, — твердо і ясно вимовив командуючий (Кучер, Чорноморці, 1956, 84); Геодезичну експедицію —з порогів терміново одкликали й послали до села Верхатова на Ангарі (Трубл., І, 1955, 107).
3. діал. Повертати до попереднього стану благанням, просьбою, покликом. — Пану смерть твоя не вчинить пільги, А твоє життя пропало марно. Схаменись, дівчино необачна, Відійди, ще можеш все відкликать (Фр., XII, 1954, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 592.