РУКАВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Виріб з цупкої теплої тканини, шкіри, вовняних ниток, хутра і т. ін. з відділенням (для великого пальця), який надівають на кисть руки у холод або для роботи. Ввечері плете [Іван] рукавиці, бавиться з дітками, шуткує (Мирний, II, 1954, 210); Бійці йшли у валянках, теплих шапках і теплих рукавицях (Тют., Вир, 1964, 502); * У порівн. Ярема блукав по кривулястих вулицях наосліп, немов у вовняній рукавиці (Загреб., Шепіт, 1966, 185).
◊ Міня́ти, як (мов і т. ін.) рукави́ці кого, що — те саме, що Міня́ти, як (мов і т. ін.) рукави́чки (див. рукави́чка).
2. іст. Металевий футляр, який надівав рицар на руку під час бою. Едварду глянув він в лице, Мов кинув блискавицю, Здійняв і кинув ворогам Залізну рукавицю (Л. Укр., І, 1951, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 905.