СПОНУ́КАТИ див. спонука́ти.
СПОНУКА́ТИ, а́ю, а́єш і СПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОНУ́КАТИ, аю, аєш і рідко СПОНУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., до чого, на що, з інфін. і без додатка. Викликати у кого-небудь бажання робити що-небудь; змушувати, схиляти, заохочувати до якоїсь дії, певного вчинку. — Я почав занедбувати науки, і ніякі кари, ніякі грозьби, ані лайки не могли м’я [мене] спонукати до ліпших поступів (Фр., І, 1955, 346); Кидати інститут спонукала мене жага творчої праці, для якої життя в інституті, в інтернаті аж ніяк не сприяло (Вас., IV, 1960, 43); Ясногорській здавалось, що всюди він тут продовжує жити. Продовжує спонукати й підтримувати, дозволяти й забороняти, діяльно втручається повсякчас в життя своїх бійців (Гончар, III, 1959, 192); Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки й перемоги, щоб збудити їхні думки, щоб спонукати їх на шукання яскравіших просторів і горизонтів (Ю. Янов., II, 1958, 22); — Цікавий чолов’яга був той Річинський,— подумав Орест Білинський, замислившись над тим, що саме могло спонукати його оженитись з такою парафіяночкою, як Олена Ладиків (Вільде, Сестри.., 1958, 314); Тільки рухом ніг немовби спонукав спітнілого сивого коня набавити ходи (Ле, Міжгір’я, 1953, 8); Мова учительки спонукувала мене пильніше зазнайомлятися [зазнайомлюватися] з творами наших митців слова (У. Кравч., Вибр., 1958, 339); Ображене самолюбство спонукувало нізащо не поступатись перед цією слабою жінкою, яку він колись знав (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 181); Бжеського можна спонукнути на певні вчинки, тільки зачепивши його самолюбство (Тулуб, Людолови, II, 1957, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 572.