ТУРЕ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ту́рки і Туреччина. — І ви, молдавани, Тепер ви не пани; Ваші господарі — Наймити татарам, Турецьким султанам.. Братайтеся з нами, З нами, козаками; Згадайте Богдана, Старого гетьмана (Шевч., І, 1963, 97); Турок оступився, побачивши, як палають очі в молодого козака, що так вправно і лагідно розмовляв турецькою мовою з кримчаками (Ле, Хмельницький, І, 1957, 379); Сорок запорозьких чайок випливали в Чорне море до турецьких берегів (Довж., І, 1958, 266); // Власт. туркам; такий, як у турків. Ганить Хапко турецьку люльку, а проте кортить його: а нехай би з такої потягнути разок (Вовчок, VI, 1956, 278); — Ходім до турецької кав’ярні, там нас почастують чудовою турецькою кавою (Тулуб, В степу.., 1964, 55).
Туре́цька кана́па (софа́); Туре́цький дива́н — широка канапа, звичайно оббита килимом. В просторій, але низькій горниці стояли коло двох стін широкі турецькі софи (Н.-Лев., V, 1966, 107); Туре́цька ша́бля — шабля з дуже вигнутим, серпастим лезом. Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали.. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7); Туре́цька шаль — шаль з особливим забарвленням і візерунками, які формою нагадують огірки. Слуги та джури вже обкручували товстенний поперек обозному малиновим поясом з турецької єдвабної шалі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23); Туре́цький бараба́н — тулумбас. Літаври лящать, аж відляски розходяться; турецький барабан стогне та охає (Мирний, III, 1954, 263); Туре́цький ки́лим — килим з особливими візерунками й забарвленням. Сіро-жовте поле.. зливалось з морем дахів, що блищали й переливались на сонці червоною, зеленою й сірою черепицею, немов турецький килим (Коцюб., II, 1955, 122); Великий курінь.. Біля стін — лави, вкриті турецькими килимами (Корн., І, 1955, 223).
◊ Го́лий, як туре́цький святи́й див. го́лий.
2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів. Навдивовижу всім турецький огірок (Гл., Вибр., 1951, 79); — Ось тобі, Данилку, і степовий турецький сльоз, — сказав прадід і нахилився до квітки (Ю. Янов., II, 1958, 188); От аби ще на мені галіфе було, то пишався б я, мов турецький біб у горосі (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 326.