Апологети писаризму - Сторінка 24

Ми погоджуємось: це гіпербола. Більше того — це неправильна характеристика. Але у всякому разі, коли б це було так, як говорить пан Донцов, то вона, ця характеристика, зовсім не на користь «давнішого марксиста». Неокласики, не виявляючи сьогодні великої політичної активності, тим самим розв’язують т. Щупаку руки і не заважають йому збити ідеологічно чіткий центр. Коли вже на те пішло, то… краще орієнтуватись на імпотентно-політичну українську інтелігенцію, ніж на активну сумнівно-червону, яка, не почуваючи ідеологічного контролю, переводить молодь на «автономну кооперацію».

Тов. Щупак, жахаючись Зерова, запевняє, що «українське революційне мистецтво не піде за попутниками». Цілком справедливо! Але в якому випадку? В тому випадку, коли воно не є попутницьке (чи не Загул, бува, є революційний митець?). І в тому випадку, коли це мистецтво, увільнившись від «маси», не віддасть командних висот, як це воно зробило в Росії. Це трапиться в тому випадку, коли ми негайно одшиємо од мистецтва своїх безграмотних людей, які не розуміють, що в умовах непу з чужою ідеологією ми можемо боротись тільки ударною ідеологічною групою, що її незасмічено різними народницько-куркулячими гаслами й постулатами. «Незаможницько-батрацьке село» мусить мати «духовні зв’язки з пролетарським містом, але не через ясні кооперативні перспективи», не через димар Бродського, а через нашу викристалізовану мистецьки й марксистськи інтелігенцію. Дрібнобуржуазна інтелігенція «злилась у своїй творчій праці з найпоступовішим колективом нашої держави». Але справа в тому, у що це «злиття» виллється? Хто виграє з цього «злиття»? В той час, коли тов. Щупак «зливається» й,«зливаючись», від радості п’ятки чеше, в цей час дрібна буржуазія загрібає до себе вузівську молодь і утворює кадри своєї інтелігенції, яка й виховує поза «злиттям» масу. Чи, може, «давніший марксист» здібний-таки написати марксистську розвідку про Драгоманова? В той час, коли ми всю свою енергію присвячуємо «масовій» «болтовне», в цей час у ворожому таборі воістину «загострюються ідеологічні леза».

Отже, ми переживаємо найсерйозніший момент. Ми цим не хочемо сказати, що ми напередодні 9-го термідору, ми цим хочемо підкреслити, що Фрерони не завжди будуть мати такий вигляд, який його мали за часів Великої Французької революції, що jeunesse dorée (золотий молодняк) не всюди й не завжди однакової поведінки, що як-не-як, а й ми маємо тих людей, які, за Гюго, «утопали в величезних комірцях», що й у нас було «товариство голих». Отже, будьмо насторожі! Не треба забувати основного: пролетаріат і сьогодні із дня в день і фактично цілий день гнеться під вагою «залізобетонних колон». Йому не потрібні «стішки», він вимагає від нас, щоб ми через ці «стішки» виховали й підготували нашу молодь до нових боїв за «невідомі обрії загірної комуни». К чорту «хождєніє» в народ! «Дайош» справжнє розуміння марксизму! Хто стоїть на дорозі — к чорту його, з дороги! Йде його величність — неспокійний дух пролетаріату.

Отже, здерусифікувавши робітництво, взявши установку на пролетарську інтелігенцію, ми тим самим організуємо ідеологічно й літературні сили. Для нас зовсім не важливо, біля якого «критерія» об’єднались письменники — «валяй, куда хочешь!». Для нас важливо, скільки ми маємо серед цих письменників марксистської інтелігенції, для нас важливо, якої вона кваліфікації. Для нас, нарешті, важливо, під яким прапором гуртується вузівська молодь. Коли викристалізований ідеологічно комуніст опиниться раптом в організації неокласиків (справа, звичайно, йде не про Хвильового, заспокойтесь, тов. Щупаче!), то це не мінус, а плюс! Але коли всі вчорашні символісти опинились в «Плузі», де нема жодного (будемо правду казати) витриманого марксиста, то це величезний мінус і велика наша поразка. Розумієте, що це таке? Знаєте, як назвати такі міркування? Це, тов. Щупаче, є діалектика. Коли тов. Дорошкевич підготує п’яток своїх вузівських учнів до журнальної праці, то повірте нам, що цей п’яток в тисячу разів сильніше вплине на масу, ніж «Гарт» і «Плуг» вкупі. Розумієте, що це таке? Це вже привід для Дорошкевича вважати нас за дурників. Так-то, вельмишановний «давніший марксисте»! Мудра штука — оця ідеологія. Зрозуміли, як ми будемо організовувати ідеологічно літературні сили? Ні? Ну й не треба!

На цьому, власне, ми й мусили б скінчити свою статтю. Бо й справді: соціальну природу масовізму розкрито, основні віхи мистецької політики нашвидкуруч накинуто. Чого ж більше — інших завдань ми й не брали на себе. Але оскільки в нашу дискусію врізався ще один «масовик», то дозвольте й про нього два слова, тим паче, що він зачепив цікаве питання. Ми маємо на увазі москвофіла К. Буровія і його брошурку «Європа чи Росія».