Чорні ешелони - Сторінка 4

І далеко в темряві бігають люди. А цей усе сипле, сипле прокляттями, лайкою...

Лунає свисток, оголошується відправлення. Паровоз гуде, шарпається ешелон.

Раптом старечий голос, наче зовсім недавно:

— Пусти мене, дочко... Дай пройду.

— Батьку, не треба! Він збожеволів...

— Ні, пусти. Хотів заховатись, щоб люди не бачили обличчя того, хто вигодував таку гадину. А тепер хай мене бачать, мені сімдесят років... хай бачать... зрікаюсь.

Старий, важко сапаючи, спускається вниз.

— Встань.

У відповідь — незрозуміле бурчання.

— Йди звідси.

— Батьку!

— Я кому сказав! Йди звідси!

— Ти ж знаєш!.. Куди я піду? — молодий голос переповнений жахом.

— Геть!

— Не чіпай мене! У мене сили на тебе вистачить, батьку. Краще не чіпай. Іди від гріха подалі.

— Сила дурна у тебе є. Ти це показав. Та на тебе теж сила знайдеться. Нема в мене сина. Іди. Я тебе проклинаю. Амінь.

— Але ж вони подумають, що я втікати зібрався, —пристрелять.

— Хай краще так. Йди.

— Не піду. Не піду-у-у!

— Я відповідаю за тебе перед людьми. І я мушу це зробить. Ти підеш. Все одно ти з нами не будеш. Не підеш — викинемо. Краще йди сам.

Ешелон рушив, ще раз загримів буферами і повільно пішов повз мовчазну станцію.

— Йди, ну! —Ні, ні-і-і!..

— Я чекаю.

Темне важке тіло з'являється біля дверей, кидається назад.

— Вони вб'ють мене!

— Йди звідси, — голос старого безпристрасний і невблаганний. — Іди.

Тіло падає на підлогу.

— Прости мені, батьку!.. Простіть, люди! Вагон мовчить.

— Йди, сину. Народу в чорні дні падлюки не треба. Ти зробив тяжкий гріх, який не прощають. Ти став на один рівень із нашими катами. Навіть гірший за них! Он офіцер конвою навіть... нас пожалів, двері залишив відчинені... А ти?! Йди.

Ридання заглушують слова старого, темне тіло повзе до дверей, повільно з дрожем встає.

— Йди.

Ешелон повзе все ще повільно, вгору; тіло якусь мить бовваніє в дверях і... зникає. Тут же несамовито спалахують у тамбурах вагонів ліхтарі, в туге повітря задоволено б'ють кулеметні черги. І зривається довгий крик:

— А-а-а-а!

Потім настає тиша. Паровоз дає ще один довгий гудок, наче заявляє, що поспішає, спізнюється і набирає хід...

У відчинені двері вагона вривається вітер, зазирає шматок чорного низького неба.

Ешелон летить з усіх сил. Один із тисячі чорних ешелонів, що розтягнулись у ті весняні дні на залізницях країни.

Переклад Володимира Даниленка