Дванадцять - Сторінка 2

Кинувся за нею, але ефектна блондинка з голубими очима наче випарувалась.

9

Вона була вже майже готовою, коли у двері подзвонили. Глянула на годинник і усміхнулась. Нетерплячий же у неї клієнт. Ще п'ятнадцять хвилин до сеансу – а він уже тут. Але з відомим не лише в Дрогославі, а й в області адвокатом краще не вступати у конфлікт. Казав же, що коли знадобиться, зуміє врятувати її від будь-яких прокурорських звинувачень. Хотіла сказати йому, що, мовляв, навіщо прокуророві її в чомусь звинувачувати, якщо вона теж надає йому послуги, але вчасно прикусила язик, бо адвокат, цей ревнивий бовдур, був у неї ще й закоханий.

Віра глянула у вічко, але замість знайомого обличчя побачила букет квітів. Червоні троянди, її улюблені. З усмішкою відчинила двері і, здається, побачила, як куля летить у серце. Квіти впали на неї. З космічної висоти вона побачила чоловіка, який стріляв. Його обличчя видалося знайомим.

10

Адвокатка Юлія була більш настирливою, ніж слідчий. Вона не відреагувала на його єхидні слова, що, мовляв, Нишпорка постарався, аби саме вона захищала цього підозрюваного, а методично доводила свою справу до логічного завершення.

Її пацієнт не причетний до вбивства водія автобуса. Нема жодного доказу, що він узагалі був знайомий з цим чоловіком. Так само нема слідів, що він був на місці убивства. Не знайдено зброї, з якої вбили водія автобуса, і гільзи від кулі.

Що стосується листів, які її клієнт нібито написав дванадцятьом мешканцям Дрогослава з погрозою їх убити, якщо вони не перестануть займатися своїми паршивими справами, то це лише голослівні звинувачення. Графологічна експертиза доведе, що її клієнт цих листів не писав.

Слідчий, вражений красою й напором Юлії, доволі швидко здався. Але мав останній козир: мовляв, без команди начальника Дрогославського відділу поліції він не може випустити на волю її клієнта. "А той, я думаю, – обережно додав він, – мусить порадитись і з іншими людьми".

Юлія тут же при слідчому зателефонувала Нишпорці й передала ці слова. Слідчий із саркастичною посмішкою спостерігав за Юлією, відчуваючи, що напав на любовний слід у стосунках між нею і цим дивакуватим чоловіком, який корчить із себе приватного детектива. Адвокатка швидко вирахувала, що коїться в його голові, але їй було глибоко начхати на це.

– Ти випустиш його ще сьогодні, – пообіцяла вона.

11

Нишпорка розумів, що робить щось не те, піддаючись чарам Наталки. Але ефектна блондинка з голубими очима потіснила Юлю в його серці.

Найменше, чого йому зараз хотілося, – так це зустрітися з начальником Дрогославського відділу поліції. Підполковник почне знову нити, що Нишпорка займається незаконною приватною детективною діяльністю, та ще й бере за це гроші. Той казав правду. Але ж ніхто не впіймав Нишпорку на гарячому. Він просто підчищав те, на що не були здатні поліція та прокуратура. Вигода була обопільною. Нишпорка допомагав колишнім колегам розкрити злочини, а вони за це навіть не повинні були йому платити, бо він брав гроші у родичів тих, кого незаконно хотіли посадити.

І коли підполковник справді почав нити, Нишпорка запропонував йому угоду: той відпускає батька Наталки, а він знаходить убивцю водія автобуса і того, хто написав дванадцять листів. Можливо, це одна й та ж людина.

Підполковник для годиться подумав і зателефонував слідчому, аби той відпустив підозрюваного. Почувши заїкання про прокурора, гаркнув, що це не його собаче діло. Глянувши на Нишпорку, він укотре пожалкував, що тому дали можливість піти з роботи. Все-таки нормального слідчого у них так і нема.

12

Юля була внучкою колишнього першого секретаря Дрогославського міськкому партії, але лише недалекі люди інколи пригадували їй минуле діда. Хоч і молода, вона могла заткнути за пояс багатьох адвокатів зі стажем, а її зв'язки в обласному центрі та Києві дозволяли вигравати всі справи в судах.

Останнім часом її підозрювали у сексуальних зв'язках із Нишпоркою. Вона б і сама хотіла, щоби так було у дійсності. Юля відчувала, що Нишпорка симпатизує їй, але в останній момент його завжди щось стримувало, і ніби стіна виростала між ними.

Юлі розповідали, що Нишпорка мав багатьох жінок і дівчат, але вона все більше й більше думала, що це плітки. Був момент, коли Юля погоджувалася, аби Нишпорка залишався просто її другом, але він телефонував, призначав зустріч, вона відкидала всі свої справи, бігла до нього, вони пили каву в якомусь затишному місці, говорили ні про що – і все закінчувалося тим, що він проводжав її додому, цілував по-дружньому в щічку і, посвистуючи, йшов геть. Оцей свист найбільше її дратував.

Лише подушка-подружка знала, скільки сліз уночі пролила Юля. А зранку адвокатка давала собі слово назавжди забути про Нишпорку – і витримувала лише годину-другу, потім все одно телефонувала йому. Говорили, як старі приятелі, і ці розмови аніскілечки їх не зближували.

Часто Нишпорка був поза зоною досяжності. Тоді в бідній Юлиній голівці народжувались еротичні картини, коли Нишпорка в готелі чи ще десь кохається з якоюсь юнкою. В такі моменти Юля була зла на нього, як пантера, і якби зустріла, видряпала би йому очі й роздерла на шматки тіло. Але злість швидко минала, і все її тіло знову наповнювали любовні хвилі до Нишпорки.

13

О шостій ранку його забрали, а вже близько шостої вечора він був удома. Донька була на роботі, і він сам їй зателефонував. Потім заїкнувся, що треба би було віддячити цій молодій адвокатці, яка його визволила, але Наталка, розсміявшись, сказала, що головну роль у цьому відіграв Нишпорка, і вона йому вже віддячила. Це він порадив Наталці взяти Юлю, і вона скористалася його пропозицією.

Краще би вона цього не казала. Він давно, ще до війни, чомусь негативно почав ставитися до Нишпорки. Нібито вагомих причин на це не було. Коли прийшов з війни, Нишпорка вже не був мєнтом. Але ж колишніх у цій службі не буває. А він мєнтярню на дух не переносив.

Тепер йому видавалося не випадковим, що Нишпорка у його справі відіграв вирішальну роль. З чого б це? Але коли донька сказала, що дала йому двісті доларів, усе стало на свої місця. Нахабний мєнт поділився з колишніми друзями, тому він нині на волі.

Нехай усе-таки тримається від нього подалі, бо він за себе не відповідає.

14

– Ви? Що ви робите в моєму гаражі?

– Ти не радий, що я прийшов?

– Просто не сподівався вас тут побачити.

– Ти вбив її?

— Так. Усе, як ви казали.

– Вона бачила тебе?

– Навіть якби й бачила, то це вже не має жодного значення.

– Я запитав, чи вона бачила тебе.

– Ні.

– Ти кинув червоні троянди на неї?

– Так, як ви й казали.

– Тебе ніхто не бачив, коли ти заходив до неї?

– Думаю, що ні.

– Думаєш чи не бачили?

— Я нікого не бачив… Але чому ви прийшли до мене в гараж? Ви тут ніколи ще не були. І як ви дізналися, що в мене тут гараж? Я ж вам ніколи про це не казав.

– Ти задаєш дуже багато запитань. Настав час нам попрощатись.

– Що ви робите? Ні…

Лунає постріл у серце.

15

Адвокат пив увесь вечір і майже всю ніч.

Коли він прийшов, Віра лежала мертвою, а на ній були червоні троянди. Точно такий же букет приніс і він.

Мабуть, Бог відняв у нього останні залишки розуму, бо принаймні адвокат не пам'ятав, як опинився на окраїні Дрогослава в цьому жалюгідному й препаскудному барі. Пам'ять час від часу поверталася до нього. Поруч з ним сиділи бомжуваті типи, яких він пригощав пивом, горілкою і віскі. Одному бороданеві дуже подобалося віскі, і він пив його, закушуючи квашеною капустою.

Потім пам'ять знову зникала, а коли він прийшов до тями, то побачив, що їде у машині, а за кермом – колега-адвокат, з яким він часто працював на пару, якщо справа була серйозною або вимагала підготовки великої кількості документів.

Аж над ранок він усвідомив, що залишив у квартирі Віри букет червоних троянд. Це ж його тепер можуть звинуватити у вбивстві!

Адвокат уже був у своїй квартирі. Раптом мозок обпекла гаряча думка. Лист! Якщо його знайдуть – що буде?

Лист лежав там, де йому й належало бути. Адвокат ще раз перечитав його. Що мали означати ці дурнуваті слова: "Ти сьомий, але будеш шостий після повії"? І за що він повинен зректися своєї професії? Він же захищає людей. Різних, звичайно, в тім числі й злочинців. Але ж у цьому і суть його професії. Він буде шостим після повії? Віра – повія. Відлік часу розпочався?

16

О сьомій ранку поступило повідомлення про вбивство Віри, а через годину – про смерть ще одного жмурика. Ним виявився Зеник Василевський, колишній відомий дрогославський футболіст, який двічі відсидів у в'язниці. Двоє були вбиті пострілами в серце.

Начальникові Дрогославського відділу поліції доповіли, що в гаражі вбитого Василевського знайшли декілька зіпсованих листів. Речення були перекреслені, щось дописано зверху. Це були тексти листів до відомих у Дрогославі дванадцяти осіб. Почерк був той самий.

– Що в тебе там робиться, в твоєму сраному Дрогославі? – гарчав у слухавку начальник Дрогославського обласного управління поліції. – В АТО захотів? То я тобі влаштую!

В АТО підполковник не хотів. У нього і в мирному житті було багато справ.

Він зателефонував Нишпорці, аби повідомити про ці вбивства і спонукати до швидшого розкриття справ. На диво, той уже володів необхідною інформацією.

– І що ти думаєш з цього приводу?

– Думаю, що той, кого затримали, підозрюючи у вбивстві водія автобуса, не вбивав Віру, бо в той час сидів у вас, – спокійно відповів Нишпорка.

– Мудрагель! – нервував підполковник. – Але він міг убити Зеника Василевського. Почерк той самий, що й при вбивстві водія автобуса.

– Я вже думав про це, але вважаю малоймовірним.

Спокій Нишпорки виводив підполковника із себе. Він більше нічого йому не сказав і вимкнув зв'язок.

17

Нишпорці так і кортіло вивідати у сина, звідки той знає Наталку, але гордість не дозволяла цього зробити. Та й не хотів, аби малий подумав, що він запав на його ровесницю. А таки конкретно запав! О, вже й по-молодіжному висловлюється.

Ще до вчорашнього дня Нишпорка частіше думав про Юлю, ніж про Наталку, а відтоді, коли дикторка місцевого телебачення побачила його в сімейних трусах, адвокатка відійшла на задній план.

Коли зранку Юля зателефонувала йому, він не відповів. Все-таки спохопився, але адвокатка вже була поза зоною досяжності.