Дванадцять - Сторінка 3

Мабуть, брала участь у судовому засіданні, тому й вимкнула телефон.

Йому дуже хотілося поспілкуватися з Наталкою, попросити у неї вибачення, що зустрів у сімейних трусах, зрештою, повернути їй двісті доларів, бо його зусилля того не вартували, але не мав її номера телефону.

У нього не було жодних думок з приводу трьох убивств, які сталися в Дрогославі. Це могли зробити різні люди. Не хотілося думати, що в їхньому місті завівся маніяк.

Зателефонував Ігорко. Коли Нишпорка ще працював у міліції, той постачав йому деяку інформацію. Та й зараз у дечому допомагав – за гроші, звісно.

Ігорко повідомив, що напередодні водій автобуса висадив батька Наталки, бо вже мав двох пільговиків, а той не захотів платити три гривні за проїзд, бо мав посвідчення учасника бойових дій. Увечері нещасного батька трьох дітей знайшли вбитим.

А це мотив! Нишпорка пригадав, що бачив його на похороні цього водія. Чого б це йому там бути?

18

Начальник Дрогославського відділу поліції бадьоро доповідав на засіданні у міського голови, що, здається, вбивств більше не буде, бо знайдений мертвим той, хто написав листи дванадцятьом відомим особам їхнього міста, погрожуючи їм смертю. За попередніми даними, цей чоловік убив знану в Дрогославі Віру. Так і сказав – знану в Дрогославі. Присутні на засіданні переглянулися між собою. На їхніх обличчях можна було прочитати смертельну печаль за убієнною, бо, мабуть, не було такого в цій залі, хто б не скористався послугами повії.

– Вбивств більше не буде – здається чи справді не буде? – захотів уточнити міський голова.

– Я думаю, що більше не буде.

Але на обличчі в прокурора було написано, що він має іншу думку з цього приводу.

– Поки ми не знаємо, хто вбив водія автобуса і колишнього футболіста, – сказав він. – Тому ще рано говорити, чи припиняться у Дрогославі вбивства. Це може бути схиблений маніяк. Або ж діє добре організована група, щоби посіяти паніку серед населення. Ми зараз працюємо в декількох напрямках. Зокрема, слід перевірити тих, хто побував у зоні антитерористичної операції і міг звідти вивезти зброю. Тому я не розумію поспішності пана підполковника, який так блискавично випустив імовірного підозрюваного у вбивстві водія автобуса. Цей чоловік воював десь під Донецьком. Він вміє користуватися зброєю і міг її звідти вивезти. У багатьох людей, які там були, схиблена психіка. Щось не так, як йому треба, – і маємо труп. Через нього ми спокійно могли вийти на інші вбивства.

Всі знали про особисту неприязнь, яка панувала між прокурором і начальником Дрогославського відділу поліції, тому міський голова перевів розмову в інше русло.

19

Замість Наталки передачу "Новини Дрогослава" вела якась інша жінка. Нишпорка занервував: невже з дівчиною могло щось трапитись? Але коли зателефонував у студію, йому сказали, що Наталка взяла тижневу відпустку за свій рахунок. Що ж, усе можна було зрозуміти. Стрес, отриманий від арешту батька, не кожний зможе пережити нормально і спокійно.

Треба було віддати Наталці двісті доларів, бо Нишпорка вважав, що це завелика ціна за визволення її батька. Робити було нічого. Сказав синові, аби той дав номер телефону Наталки.

– Ми посварились, і я стер його, – відповів Славко.

Ого! А чому він не знає про стосунки сина з Наталкою?

– Вона тобі подобається? – запитав син.

— Не мели дурниць! – Нишпорка вибухнув щиро й правдиво, аж сам здивувався присутності в собі акторських здібностей. – Її тата звинуватили у вбивстві водія автобуса, і я допоміг його звільнити.

– То він не вбивав? – на нього дивилися невинні очі.

– Не знаю, – щиро зізнався Нишпорка, хоча від самого початку в нього не було сумнівів, що саме батько Наталки вбив водія автобуса. Але гра була складною, він це відчував інтуїтивно. Не можна було робити поспішних висновків й однозначно звинувачувати у вбивстві батька Наталки.

– То ти випустив винного? – В очах сина заграли бісики.

– Колись я тобі все розповім, – пообіцяв Нишпорка.

Син пішов у спальню. З кимось розмовляв по телефону, а потім приніс батькові папірець. Там був номер телефону Наталки.

– Вона не така, як ти собі уявляєш, – сказав Славко.

20

Голові Дрогославського суду було сорок два роки. Він мав дружину, двох доньок, старих батьків. Усі жили в розкішному двоповерховому особняку на вулиці Зеленій – подалі від міського шуму, машин і людей.

Коли йому прийшов лист, у якому було сказано, що він третій у списку, але буде десятим, то відразу став думати, кому ж міг так насолити. Перебирав у пам'яті всі справи, розглянуті останнім часом, але, здається, нікого із сильних світу цього не образив.

Пішов по другому колу. Все випадало на такого собі борця за справедливість. Вимальовувався абстрактний образ. Є такі люди, яких усе не влаштовує, і вони обіцяють навести порядок, хоча, мабуть, і самі не знають, як це зробити. Мабуть, цей Дон Кіхот хоче бачити чесного суддю. Але ж у цій системі, яка склалась, чесний суддя просто не виживе. Або його змелють, або він стане таким же, як інші судді.

Цей борець за справедливість навряд чи реально здатний убивати. Але нині такі обставини, що можна багато чого очікувати від людей, які, здавалося, є тихими й сумирними.

Поки що він не бачив небезпеки для себе. В крайньому випадку має пістолет, володіє прийомами бойових мистецтв, так що зненацька вони його не застануть. Але все одно треба бути обережним і готовим до найнесподіваніших поворотів.

21

Нишпорка довго вагався, телефонувати Наталці чи ні. Але коли Ігорко повідомив йому, що Віра була першою дівчиною батька телеведучої, всі сумніви вивітрилися самі по собі. Конфлікт в автобусі – і вбито водія. Любовний конфлікт – чому б не помститися через багато років? І все ж він пам'ятав важкий погляд Наталчиного батька на похороні водія автобуса. Такий на контакт не піде. Треба через доньку. Відчував, що робить щось непристойне, використовуючи Наталку для свого розслідування, але виходу не було.

Зателефонував їй, назвав себе. Відчув легку паніку по той бік барикад. Оговтавшись, Наталка сказала, що зараз не може розмовляти, але зателефонує йому пізніше.

Чекав довго. Ні про що інше не міг думати. Вже й Славко зі своїх гульок прийшов, усівся за Інтернет. Нишпорка боявся, що Наталка зателефонує тоді, коли дружина вийде на скайп із Італії. Але цього вечора у дружини, очевидно, були інші плани.

Наталка зателефонувала близько одинадцятої вечора. Чесно кажучи, застала його зненацька, бо він уже не вірив, що сьогодні почує її голос. Тембр був особливий. Все тіло ніби затерпло. Задумав вкласти свою промову в декілька речень, а вийшло, що говорив довго і туманно. Наталка зрозуміла, що Нишпорка хоче їй віддати двісті доларів, що батько поскандалив з водієм автобуса, і того ж дня цього чоловіка вбили, що відома у Дрогославі повія, яку теж убили, була першою дівчиною її тата. Нишпорка не розумів, що наважився усе розповісти Наталці. Йому здалося, що вона сприйняла цю інформацію аж занадто спокійно, ніби вже давно про все знала чи принаймні здогадувалась. Запитала лише, чому він це каже їй, а не батькові. Мовляв, важкий погляд батька, адресований Нишпорці на похоронах водія автобуса, – не причина, аби все звалити на її тендітні плечі. Він уявив її тендітні плечі оголеними. Щось промимрив непереконливе у відповідь.

Домовилися наступного дня об одинадцятій зустрітися біля міського фонтану.

22

Ближче до півночі вбили директора магазину, в якому алкоголь продавали і вночі, не дивлячись на депутатську заборону. Почерк був той самий: куля влучила в серце.

Нишпорка дізнався про це вбивство одним із перших. Навіть зганяв до магазину подивитися записи відеокамер. Убивця був високий, мав маску на голові з прорізами для очей. Мабуть, трохи вищий за батька Наталки. Ребус з багатьма невідомими.

Наталка на одинадцяту не прийшла. Прочекав її до дванадцятої. Телефонував, але дівчина була поза зоною досяжності.

Коли Нишпорка йшов геть, здалеку побачив Юлю. Вона його не помітила. Упіймав себе на думці, що ще тиждень тому з радістю запросив би адвокатку до кав'ярні, аби просто потеревенити. А тут виходило, що взагалі не хотів її бачити. Вона два дні не телефонувала йому. Він їй теж.

Ще декілька разів телефонував Наталці. Вона була поза зоною досяжності. Розумів, що якби вона з'явилася в мережі, то йому би прийшло повідомлення на телефон. Але він уперто набирав один і той же номер, який вже вивчив напам'ять.

Десь о восьмій годині вечора Нишпорці зателефонував батько Наталки. Сказав, що донька залишила дивну записку. Запропонував зустрітись.

23

Іван Іванович був останнім першим секретарем Дрогославського міськкому партії. Після серпневого путчу 1991 року про нього забули. Казали, що він від гріха подалі втік у сусідню область, займався якимось бізнесом.

Коли все трохи вляглось і демократи вже не так сильно нападали на колишніх комуністів, Іван Іванович повернувся до Дрогослава і в самому центрі міста відкрив невеличкий магазинчик "Зброя". У правоохоронних структурах працювали його колишні вихованці, так що йому не треба було особливо напружуватися, щоби зареєструвати магазинчик. Щоправда, оформив його на чоловіка внучки, але всі знали, хто за цим стоїть.

Іван Іванович був заядлим мисливцем. Не пропустив жодного сезону полювання. Хоча йому було під сімдесят, але обходився без окулярів і стріляв влучно.

Коли дикторка у "Новинах Дрогослава" повідомила, що вбили вже четвертого мешканця їхнього міста, дружина Івана Івановича сказала:

– Ось бачиш, якби не твоя "Зброя", люди були би живі.

Іван Іванович не любив несправедливих звинувачень на свою адресу.

– З моєї зброї цих людей не вбивали, – сказав він.

– Звідки ти знаєш?

– Знаю, – спокійно відповів він.

24

– Є одна проблема, – каже бас.

– Яка? – запитує інший голосом кастрованого.

– Нишпорка.

– Ви хочете сказати, що він може завадити нам успішно завершити операцію?

– Нам ніхто не завадить, але не слід недооцінювати супротивника.

– І що ви пропонуєте?

– Треба, щоби він був на нашому боці.

– Це неможливо. Ви не знаєте Нишпорку.

– Якраз я дуже добре його знаю. Треба зробити так, щоби він був з нами, але не знав про це.

Довга пауза.

– Треба намацати слабкі місця Нишпорки, – каже бас. – Син, Киця, Наталка.