Глитай, або ж павук

- Кропивницький Марко -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Драма у 4-х діях і 5-ти одмінах

ЛИЦЕДІЇ:

Йосип Степанович Бичок, багатий чоловік, літ 65.
Мартин Хандоля, багатий селянин, літ 48
Стеха, стара баба.
Олена, її дочка.
Андрій Кугут, чоловік Олени.
Христя, дівчина, подруга Олени.
Іван Павлович, заїжджий міщанин.
Юдко, шинкар.
Зборщик.
Кіндрат, хлопець, наймит Бичків.
1-й, 2-й, 3-й чоловіки.
1-а, 2-а молодиці.
Дівчина, літ восьми.
Двоє малих дітей.
Парубки, дівчата й селяни.

Діється у Херсонщині.

ДІЯ ПЕРША

Вулиця на селі. Управоруч домок з дерев'яним дахом і гайком, поліворуч шинок з табличкою: "Роспивочно і на винос". Далі хати, токи, клуні, огороди, садки, криниці з журавлями, ледве мріють вітряки.

ЯВА 1

Бичок і Мартин стоять біля Ганку.
Мартин (під чаркою надто). Йосип Степанович, слухайте сюди: я ж кажу, не дає Юдко Мартинові набір, не дає. Не треба! Мартин питиме на готові… Ого-го, поздоров боже Йосипа Степановича, то й гроші повсякчас знайдуться,— чи так?
Бичок. А хто ж, государю мій, окрім мене, усіх вас рятує і визволя з усякої оказії?
Мартин. Ви, спасибі вам! І багато людей повік вам будуть дякувати за вашу прихильність… Хоч деякі люди й кажуть: "Не вір, мовляв, Йосипові, бо він тебе втопе!.."
Бичок (сміючись). Які ж то люди?
Мартин. Та хіба їх кожного згадаєш? Вже коли я вам кажу, що говорють, так воно так і є!
Бичок. Не люди то, а недолюдки! Бач, вже їм життя моє по-божому та моє чесне імення завадило гірш болячки, через те й пащекують; ото, государю мій, заздрість ними орудує і примушує їх лихословити на кожного чесного чоловіка… (Зітхає). Я ж кажу, що інший би чоловік, учувши про себе таку лиху славу, сказав би: "Не варт після цього робити добре людям, хай їм враг!.." Ось що інший сказав би. А я цього ніколи не скажу: я ніколи не зверну з того шляху, на який напутив мене сам господь і яким належить іти кожному християнинові й богобоязному чоловікові, я ніколи не перестану помагати кожному бідоласі, як і доперва допомагав, і кожного визволятиму з оказії й навчатиму усьому якнайкраще!.. (Підійми очі до неба).
Мартин (зітхає). Спасенна ви душа!
Бичок. Нехай мене замість дяки кленуть, нехай навіть плюють мені межи очі, а я з свого шляху не зверну!..
Мартин. Спасенна, спасенна ви душа! Ну й голова ж у вас, недаром вже, мабуть, і старшина про вас каже: "У тій голові,— каже,— розуму, мов два клало, а третій топтав!" Слухайте сюди, що я вам скажу: нехай, що хочуть, базікають, а я плюю на те пащекування, і ніхто мені не заб'є баки!.. І ви плюйте на них!
Бичок. Не плюну, государю мій! Бо я християнин і пам'ятаю, повсякчас пам'ятаю, що господь милосердний усіх нас буде судити: праведним він уготує царствіє небесне, а неправедних осудить і покарає!..
Мартин. Кажуть, він тебе й горілку навчив пити… Це й знов брехня! Я сам навчився… Хоч я перш і не пив, так що ж? Не пив, бо не знав, який у горілці смак,— а правда?
Бичок. Правда, государю мій! Горілка — ласий напиток, а окром того, вона звеселяє дух і надає одваги чоловікові і смілості…
Мартин. О, ще й як надає! Та я як нап'юсь, тоді бери у мене все, бери, що хоч, усе продам без торгу… Навіть і самого себе продам! Прощайте, куме!..
Бичок. Пам'ятай же, государю мій, що тепер ти винен мені вже півтораста без двох…
Мартин. Як півтораста? Ого-го! Е, ні, стривайте, я зараз перелічу. Після різдва я взяв у вас сорок? Так, сорок! Після літнього Миколи ще сорок? Ще сорок! Тепера знов тринадцять?.. Та й годі ж? (Бормоче). Тринадцять, сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять…
Бичок. Ну, та приклади ще процент, государю мій!
Мартин. Процент? Он що! Хіба як процент прикладеш, ну, то воно ніби й так виходить… Ой ні, не так! Але й процентик напух: півтораста без двох? Дерете ви, вибачайте у цім слові, як з рідного батька!
Бичок. Дивно мені слухати такі речі, та ще й від кого? Здається мені, що ти й не дурень на світі,— та й усе село має тебе за чоловіка з неабияким розумом?.. Розсуди ж, будь ласка, що процент на гроші усе єдино, що приплід або ж урожай!..
Мартин. Та воно правда, але ж… З одного б то боку показує ніби й так, а з другого — інше обличчя!.. Бачте, у грошах не бува ні падіжу, ні неврожаю, а усе тілько приплід! Недаром співається про грошовитого, що каже: "Не потіє, не хворіє, карбованці ліче та всім дулі тиче!.."
Бичок. Дулі тиче? Так то воно збоку здається! А мало моїх грошей пропада на людях; мало я їх роздав на вічне оддання?.. Правда, що у мене таке вже чудне серце, що як тілько уздрю убогого, то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати… Оця ж то позика на вічне оддання і є той падіж та неврожай!
Мартин. Та й я ж кажу, що воно трохи ніби й на правду скидається, але ж…
Бичок. Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!..
Мартин. А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!..
Бичок. Ну, лічи вже, лічи швидше, скілько ти мені винен, бо мені ніколи!
Мартин. Не пеклуйтеся, ця вже турбація не вашої парахвії, от що! Ви собі думаєте: "Кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться, то й не по-трапе тепер полічити?" Овва! (Цмокає губами). Невелика сума, лічили ми і не такі копитали! (Бормоче). Сорок та ще сорок!.. (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга! А ще й до того, дякуючи вам, трохи й грамотний, хоч мало дрюкований!.. Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона у мене над усі книжки у світі!.. (Знов бормоче). Сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять? (Дивиться угору і довго шепотить губами). Так, до копійки, до денежки так!.. (Помовчав). А скільки ж так?
Бичок. Півтораста без двох!
Мартин. Так, і в мене якраз так виходить: півтораста без двох! Заплатимо! Ого-го, Мартина ще й у три тисячі не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята, й овечата, і хліба мало не повен тік!.. О, та й допечу я бісовому Юдкові! Вже не дає набір, ач! Не даєш, матері твоїй з хвостом? Осьдечки гроші, питиму на готові! А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?..
Бичок. Які ще там штуки?
Мартин. Що Юдко не давав мені набір?
Бичок (ховаючи очі). Бозна-що ви вигадуєте!.. Слухай, куме, як пак там по батюшці тебе величати, все забуваю!
Мартин (зітхнув). Забуваєте?.. Гм… дивно! Не величайте мене ніяк, то краще буде! Ой, бачу я, що вже вам Мартин обрид та остогид! Плювать мені за це на вас, ось що! Проп'ю оці гроші, і шабаш! Амінь!.. Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душею!
Бичок (ласкаво). Що це на вас, куме, сьогодні напало?
Мартин (обертається). Не говоріть до мене ані же, ані слова!..
Бичок. Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій…
Мартин. Ну?
Бичок. Візьміть, будь ласка, ще два карбованцю, та й нехай вже полові воли будуть моїми. Беріть, добру ціну даю.
Мартин. Вас ще ніхто сьогодні не лаяв у вічі, ніхто? Отже, як не побоюсь бога, хоч ви мені й кум, то вилаю! Щоб я полових продав за півтораста? Та ви знаєте, які то воли: зо дна моря винесуть, хоч на яку хоч гору вибичують!.. (Іде до шинку). Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє!.. (Співа).

Дай горілки мені, Юдко,
Ти, музико, заграй хутко,
Я ж музиці поклонюся,
Бо вже далі не попхнуся!..

Гей, Юдко, станови відро горілки, станови два заразом, матері твоїй з хвостом!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. (Пішов у шинок).
Бичок (гука). Гей, хлопче, Кіндрате, чи ти на подвір'ї?

ЯВА 2

Кіндрат і Бичок.
Бичок. Чого ти так лізеш, неначе три дні не їв? Піди зараз на село та й клич мерщій до шинку Панаса Горбатого та Свирида Куцого: скажи їм, що Мартин Гуля і їх запрошує, чуєш? А я дам тобі за це бублика.
Кіндрат. Еге, і учора казали "дам бублика!", і позавчора.
Бичок (один). Та й не дав? От горенько, забув!.. Ну, вже сьогодні дам аж два! Одначе Мартин почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук. А полові воли добрі, заплющивши очі, двісті дадуть… Хіба накинути ще з п'ять рублів? Мабуть, прийдеться-таки накинути, щоб інший хтось не покористувався…

ЯВА 3

Стеха і Бичок.
Стеха (ідучи вулицею, голосить). Ох, матінко, цінують, цінують! Одна одним корівка зостанеться!.. Чим же я содержуватиму дітвору дрібненьку?
Бичок. Государине моя, чого це ти так голосиш? Що там за притичина трапилася?
Стеха. Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. На весну сподівалася діждатись з неї корівки… За наділ цінують… А з яких достатків я платитиму? Адже ж і ви знаєте, що в мене ані стеблини не вродило! Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!..
Бичок. Сором тобі, государине моя, так бідкатись! Чи не я ж пеклувався об тобі щогода, чи не я ж визволяв тебе з усякої оказії? Правда, що я тепер не вхожий до твого двору, то й не знаю, як там ти і що… Бо зять твій щось до мене не такий став, як спершу, щось вже бісом на мене дивиться… (Зітха). Бог з ним! І скортіло твоїй дочці йти за молодого, от тепер і цяцькайся та бідкайся! (Озирається, потім тихо балака). А казав тобі, скілько разів казав: віддай мені свою Оленку, хай буде у мене хазяйкою, господинею,— не послухала.
Стеха. І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові?
Бичок. Не гомони-бо так дуже, часом почують!..
Стеха. Та чи такої ж я доленьки своїй дитині бажала? Я ж її пестила, як панночку, як квіточку… Ви ж, певно, знаєте, певно, що чули від людей, що вона ж у мене та й не простого роду? Хоч воно, мовляв, і через гріх найшлося, а все ж таки паненя! Ох, та не так скоїлось, як гадалось!..
Бичок. Ох, государине моя, не то шлюб, що піп звінча, а то, що бог благословить! І кращі від твоєї дочки живуть без шлюбу, та ще й як живуть!..
Стеха. Живуть та цілісінький вік у сірка очей позичають! Щоб я свою дитину та ще й сама на гріх підвела, борони мене боже!..
Бичок. Все те дурниця, що ти говориш! Та от я тобі скажу хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому невінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані! І всі її почитають і шанують!..
Стеха. Дуже? Зазнала і я тієї шаноби та почитування, зазнала так, що й досі вадить!.. Доки до любові, доти й в шанобі, а як остигидніє, тоді: "Іди, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом!" Люди, добродію,— вороги, привітають таким прізвищем, що й повік його не збудешся!..