Голосами віщої давнини - Сторінка 21

- Сушинський Богдан -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


В. Болдирєв. Одесі-600. Історичний нарис (Електро-нна версія, публікується за оригіналом другого видання). З питаннями публікацій, передруку та розміщення в мережі звертатися за адресою nart 28 @ gmail. com., Наталія Болди-рєва".

Причому увагу читачів цього комерційного елетронного проекту неминуче привертає не лише праця досить сумлін-ного історика О. Болдирєва, а, передусім, "Вступне слово до другого видання", автором якої виступає — "Ірена Ткач, голо-ва Одеського обласного Педагогічного товариства ім. проф. Г.Ващенка".

Що ж спонукало керівника шанованого обласного Педа-гогічного товариства взятися за перо? О ні, Ірена Ткач таєм-ниці з цього не робить!

" І от тепер, — грізно пише вона, — бажання захистити Прав-ду й поновити справедливість у ставленні до його (О. Болди-рєва – Б.С) унікальної праці спонукало мене взятися за пе-ро"!

Від кого ж педагог Ткач зібралася "захищати правду" про "унікальну працю" Болдирєва, та "поновлювати справедли-вість" щодо неї? Ось це ми зараз і дізнаємося. Цитую:

"Справа в тому, що одному письменнику-академіку захоті-лося замахнутися на святе – на цю ж таки Правду. У великій статті, надрукованій у газеті "Одесские известия" за 3 верес-ня 2005 року., а потім у розлогому інтервю з Іваном Нєновим (та ж газета за 8 жовтня 2005 р.) та й у телепердачі однієї з одеських телекомпаній, у бесіді з одіозною журналісткою цього каналу, Богдан Сушинський ані словом не промовився про те, що першим про справжній вік Одеси (виділено авто-ркою –Б.С.) своє аргументоване, блискуче, вагоме слово іс-торика сказав О.Болдирєв. Таким чином, пан академік робить себе ледь не піонером у вивченні питання історії заснування Одеси та її справжнього віку. Це прикро, це боляче, це, зреш-тою, ганебно".

Ні, ви лишень зверніть увагу на цю педагогічну патетику Ірени Ткач!

Для непосвячених пояснюю: і в статті, і в інтерв'ю (але "не з Іваном Нєновим", як пише авторка, а редактора одесь-кої обласної газети "Одеські вісті – Одесские известия" Івана Нєнова — зі мною, а це різні поняття) йшлося про мою книжку "Одесса: история, написанная столетиями", на яку авторка далі посилається. Але на яке таке "святе", на яку "Правду" я "замахнувся"? І в який спосіб я міг на неї замахнутися? У той, що "не промовився", як пише Ірена Ткач, що "першим про справжній вік Одеси своє аргументовне, блискуче слово історика сказав О. Болдирєв"?!

Щоб ви збагнули справжню ціну "праведного гніву" Ірени Ткач, я не буду марнослівним, а почну прямо зі статті в газе-ті "Одеські вісті" від 3 вересня 2005 р., і поясню, що йдеться про статтю "Качибей – Одеса: історія, написана століттями".

Саме з приводу неї Ірена Ткач звинувачує мене, не нази-ваючи при цьому мого прізвища, що нібито я ні словом не обмовився про те, що Болдирєв був першим зі своїм дату-ванням 600-річчя Одеси. А відтак, звинувачує мене і в тому, що нібито я роблю себе "ледь не піонером у вивченні питан-ня історії заснування Одеси та її справжнього віку", й оголо-шує таку мою поведінку "ганебною".

Звинувачення, погодьтеся дуже серйозне. Але...

Те, що каже з цього приводу Ірена Ткач, — цілковита не-правда! Або, кажучи делікатніше, — одверта брехня!

Річ у тому, що в своїй статті названій книжці вже по-кійного тоді науковця Болдирєва ( і в цьому може пере-конатися будь-хто з читачів, вдавшись до бібліотечної підшивки газети), – присвячено півтори газетні ( цілопо-лосні) колонки!

Яке вже там "ані словом не промовився", якщо книзі Болдирєва в статті присвячено близько ста газетних ря-дків! Мало того, крім Болдирєва, в якості своїх попере-дників я також назвав: професора Маркевича, професора Яковлева, історика Скальковського; сучасного, дуже зді-бного і перспективного історика Тараса Гончарука з його книжкою "История Хаджибея (Одессы) 1415-1795" і ще кілька імен.

Таким чином, я недвозначно визначив Болдирєва як істо-рика, який видав своє дослідження значно раніше за мене. Значно раніше! Але як тоді зрозуміти висунуті мені Іреною Ткач звинувачення? Де тут логіка? Що дає пані Ткач підста-ви стверджувати, що я "роблю себе ледь не піонером" у ви-вченні історії заснування Одеси? Та ще й називати при цьому мою поведінку "ганебною"!

Водночас, кожен, хто читав і названу вище статтю, і мою книжку, в якій я якраз і обстоюю ідею 600-річчя Одеси, зро-зуміє, що, з іншого боку, я не міг назвати Болдирєва взагалі "першим, хто сказав своє слово про справжній вік Одеси"! Не міг тому, що як дослідник — не мав на це права! Як не мав і має права на таку, загальну першість і сам О. Болдирєв! Ось що я пишу і в названій газетній статті, і в своїй книжці (стор.28-29, в перекладі з російської), маючи на увазі, що в анотації до книжки Болдирєва, цю книжку (Болдирєва) було названо "сенсаційною":

"... Я з повагою ставлюся до цього історика ( тобто до О. Болдирєва — Б.С), який рано пішов з життя, і кижка в нього вийшла непогана, аналітична. Але, якщо чиєсь дослідження і заслуговує право на титул "сенсаційного", то це історичний нарис професора Маркевича "Город Качибей или Гаджибей – предшественник города Одессы", що з'явився друком ще в 1894 році. І якого всі наступні краєзнавці, хто, щедро циту-ючи, а хто й сором'язливо замовчуючи, але дуже вже активно використовували.

І хоч до історії Одеси зверталися й історик А. Скальковсь-кий в своєму "Хронологическом обозрении Новороссийского края" (1838); і професор В. Яковлєв у дослідженні "К исто-рии заселения Хаджибея (1789-1795)" (1889); а також А.Смольнинов – "История Одессы"; Ф. Петрунь "Качибей на старинных картах"; Де-Рібас – "Исторический очерк Одес-сы"... найбільш грунтовним і документально переконливим залишається все ж таки Маркевич. І це він подає цитату в оригіналі з "Історії Польші" польского історика Яна Длугоша (Лейпциг, 1711)..."

Тобто йдеться про цитату, з якої видно, що в 1415 році з Качибея, на кількох кораблях, було відправлено польським королем Владиславом IV хліб до обложеного турками Конс-тантинополя. Отож, саме Длугош, посилаючись на "Литовсь-кий літопис", називає дату, від якої і відраховували вік Оде-си і сам Маркевич, і кілька інших названих і неназваних тут мною дослідників.

А серед них, але вже – зверніть увагу! — через СТО років після Маркевича (!), назвав цю дату й О. Болдирєв.

Але назвав її Болдирєв, — доводжу до відома правдолюбиці Ірени Ткач, та вдови науковця Наталії Болдирєвої, на сайті якої була розміщена її стаття, — тільки після відомої книжки професора Маркевича. І лише через сто років після нього!

То як я можу вважати, що першим у визначенні дати за-снування Одеси був науковець Болдирєв, якщо відомо, що він знайомий був із згаданою працею Маркевича? Яке я мав право визнавати першість за науковцем Болдирєвим, який на неї не спромігся; і при цьому применшувати, власне, пере-креслювати, роль знаного українського історика Маркевича?!

Оце і є щонайправдивіша Правда в даній історії! Але не та, яку так запопадливо, але неправедно, обстоює педагог Іре-на Ткач, а та, якій вона не бажає зазирнути у вічі.

2

Про яку "першість Болдирєва у визначенні віку Одеси" може йтися, якщо ще в 1894 році професор Маркевич писав: " История этого города становится нам известной, собствен-но, по источникам не раньше ХV в., но они делают точное указание на более раннее время и притом настолько простые и точные, что нет основания заподозрить их правильность. Таково, например, известное указание Длугоша (ХV век), до-полненное Кромером (ХVI век), что в 1415 году польский король Владислав IV, то есть Ягело, отправил из Качибея хлеб на нескольких судах в Константинополь, осажденный тогда турками"?!

Ось і все, і питання першості обєктивно вичерпане ! Най-першим був всесвітньо відомий польський історик Ян Длу-гош, праця якого, власне, й стала, інформативним першодже-релом; а вже у вітчизняній науці першим послався на нього, конкретно прив'язуючи його свідчення до проблеми дату-вання віку сучасної Одеси, професор Маркевич.

Та навіть знаючи про це, я все ж таки засвідчив свою по-вагу до праці Болдирєва посиланням на неї, і процитував йо-го висловлювання щодо "фальшивого характеру святквання 200-річчя Одеси" (стор.32), і в такий спосіб чітко окреслив його позицію.

Інша річ, що, працюючи над своєю книжкою, я, водно-час, дослідив усі відомі першоджерела, в тому числі і праці Маркевича, і Длугоша, на якого професор Маркевич посила-ється. І якби, опрацювавши весь цей матеріал, я, наслідуючи деяких популяризаторів О. Болдирєва, визнав би, що Болди-рєв був першим у своєму слові про вік Одеси, як цього вима-гає від мене пані Ірена Ткач, то справді "посягнув би на Пра-вду". Причому на правду і щодо Болдирєва, і, головне, щодо професора Маркевича.

Але якщо цілком очевидно, що я назвав усіх попередни-ків, віддав усім їм шану, проштудіювавши їх праці та посла-вшись на них, в тому числі і на працю Болдирєва, — то, знову ж таки, на якій підставі Ірена Ткач запускає в засоби масової інформації матеріал, в якому заявляє, що я " роблю" себе "ледь не піонером у вивченні питання історії заснування Одеси та її справжнього віку", а відтак оголошує мою пове-дінку "ганебною"?!

Нехай назве хоча один рядок з моєї книги чи зі статей, якими б я "робив себе ледь не піонером", заперечуючи вне-сок когось зі своїх попередників. У тому ж то й річ, що в моїх публікацій зовсім інша мета: я аналізую сучасну ситуацію, оту полеміку, яка складається навколо проблеми свякування, і домагаюсь визнаня 600-річчя Одеси. І в цьому питанні ми з Болдирєвим цілковиті однодумці!

Ні, справді, нехай пані Ткач опрацює всі ті джерела, які опрацював я, й, оперуючи фактами, доведе, що праці Мар-кевича, Длугоша і всіх інших я вигадав, або неправдиво про-цитував! І тоді я вибачусь перед читачем і скажу, що так, справді, Болдирєв виявився першим.

Проте доводити це треба не дилетантськими наскоками, не виявом брутальної неповаги до мене, як це робить Ірена Ткач, а спокійно, вдумливо, оперуючи не власними емоціями, а дослідницькими аргументами.

До речі, сідаючи за свою статтю, Ірена Ткач мала б знати, що саме з моєї ініціативи та за підтримки обласної організації Республіканської партії України, в 2005 році в Одесі масови-ми заходами ( з моєю публічною доповіддю і численними ви-ступами в пресі, з промовами інших учасників, з великим концертом та народним гулянням, і навіть з українськими во-зами "з хлібом для Константинополя"!) на Дерібасівській та на Приморському бульварі, біля мерії, підкреслюю: з дозво-лу мерії й особисто мера, було відзначено 590 – річчя Одеси! А відтак оголошено, що з цього часу починається підготовка до святкування 600-річчя Одеси, яке припадає на 2015 рік.