Голосами віщої давнини - Сторінка 19

Проте, зверніть увагу, що листа генерал-губернатора Бібікова датовано осінню вже наступного, 1846 року.

В тім-то й річ, що Чанін просто вводить своїх читачів в оману. В 1845 році Шевченко не міг подорожувати, і не подорожував, Україною за завданням "Тимчасової комісії для розгляду давніх актів"!

А чому не міг? Та тому, що співробітником цієї Комісії (в деяких документах її ще неофіційно називають "Київською археографічною комісією") Шевченко став лише в грудні, тобто наприкінці, 1845 року!

Ось документ – "Ухвала загальних зборів Академії мистецтв", — який стверджує, що 18 листопада 1845 року Шевченкові надається звання "некласного художника". Оскільки постала проблема його працевлаштування, профе-сор, перший (1834-35) ректор Київського університету, а зго-дом декан філософського факультету, основоположник су-часного українознавства Михайло Максимович офіційно рекомендує згаданій Комісії зарахувати Шевченка до свого складу. І комісія це питання розглядає, про що свідчить ось такий Його Величність документ:

"1845 года, декабря 10-го дня, Временная комиссия для разбора древних актов, в присутствии своем… полагает: всепокорнейшее просить господ киевского военного, подоль-ского и волынского генерал-губернатора о приглашении ху-дожника академии Тараса Шевченка в звание сотрудника Комиссии для снимков с предметов памятников" (подається за "Т.Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії", 1975).

Цим же документом Шевченку призначена платня – 150 карбованців сріблом на рік, які він, частинами, мав отри-мувати щомісяця. І це, не рахуючи грошей на відрядження. Поки дане питання формально вирішувалося, вже 28 листо-пада цього ж року Шевченку, зважаючи на його складний фінансовий стан, виплатили ще 150 карбованців сріблом "прогонних та подорожніх" для поїздки в Полтавську губернію. Про це свідчить власноручна "розписка" Тараса Григоровича від 28 лютого 1846 про отримання ним платны за сычень-лютий. "Оные деньги, двадцять п'ять рублей сере-бром, получил художник Т. Шевченко". До слова, збереглося ще десять таких розписок, остання з яких датується 31 грудня 1846 року.

Ну а саме розпорядження київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д. Бібікова про відрядження Шевченка надійшло лише 21 вересня 1846 (!) року. До речі, це дуже цікавий документ.

"Господину сотруднику Временной комиссии для раз-бора древних актов Шевченке. Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения: о народных пре-даниях, местных повестях и сказаниях; и всему, что Вы уз-наете, составить описание… О замечательных курганах и урочищах… С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины, и описать каждый по собранным сведениям. Ос-мотреть замечательные монументальные памятники и древ-ние здания. Кроме сего, отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимете наружный вид Лавры… Все собранные Вами сведения, описания и рисунки, по возвращении Вашем в Ки-ев, представить ко мне".

Тобто, як бачимо, Сергій Чанін справді вводить чи-тачів, а відтак і громадськість Новобузького краю Мико-лаївщини, в оману, доводячи, що Шевченко відвідував місцеві села 1845 року, за завданням Археографічної ко-місії! Тому що насправді в цей час поет до складу членів комісії не належав.

Проте аналізуємо далі. Фантазуючи з приводу поїздки Кобзаря в поінгульські села влітку 1845 року, під час відря-дження від Комісії, Сергій Чанін чомусь навіть не замислю-вався над тим, що у відрядження Шевченко зобов'язаний був їхати тільки в ті губернії, в які йому велено. А в фінансово-творчому звіті (у так званій "расходной тетради") повинен був назвати всі населені пункти, в яких побував, а, крім того, подати Комісії роботи, які він там виконував.

Для прикладу, Шевченко затягнув зі звітом про ті, аван-сом видані йому 150 карбованців, і вже 3 вересня 1846 року з'являється грізне попередження канцелярії губернатора:

" 28 ноября 1845 года выдано Вам из канцелярии гене-рал-губернатора 150 рублей серебром вместе с расходною тетрадью для некоторых разысканий в Полтавской губернии, но отчета в израсходовании сих денег Вами не доставлено. Почему имею честь просить вас поспешить доставить отчет, нужный для обревизования" Ось так!

І грізне попередження подіяло: вже 20 вересня 1846 року з'являється рапорт Шевченка, до якого він додає фінансовий звіт и "расходную тетрадь". Якби він не зробив цього, після губернської ревізії пішов би під суд. До речі, са-ме завдяки цьому звітові, а також іншим документам і дато-ваним творам, усі населені пункти, в яких він побував на Полтавщині, відомі.

Скажімо, 7 серпня 1846 року правитель канцелярії чер-нігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора С. Танського звернувся з запитом до лубенського городничо-го В. Андреєва з запитом про місцеперебування Шевченка. І вже 12 серпня той відповів "Художник, состоящий ныне при Императорской С.-Петербургской Академии художеств, Шевченко находится ныне в г. Киеве, в чем на отношение ко мне от 7-го сего месяца № 906 канцелярии известить честь имею".

А загалом достеменно – за офіційними документами, щоденниковими записами та листами Шевченка, спогадами про нього і датами на його акварелях та замальовках — дослі-дниками з'ясовано, що січень-лютий 1846 року він провів у поміщицьких маєтках в Мосівці і Марківцях Полтавської гу-бернії, а ще того року він побував (стежте за мапою) у Ніжи-ні, Чернігові, Седнєві, Острозі (на Волині), в Кременці, в По-чаєві (збереглося кілька його акварелей, на яких відтворено-Почаївську лавру), у передмістях Ковеля. Відомо, що 3 квіт-ня 1846 року він був у Кам'янці-Подільському, де фолькло-рист Чуйкевич записав у його альбомі три народні пісні, в їх числі і пісню про Кармелюка "Ой, Кармелюче, по світу хо-диш".

У липні-серпні Шевченко брав участь в археологічній експедиції поблизу Фастова, де розкопували курган Пе-реп'ятиха. У вересні він був у Києві, звідки знову вирушив у подорож у південно-західному напрямку, зокрема, побував у Житомирі. У повісті "Мандрівка з приємністю та й не без моралі", він згадує про ці подорожі: " Виїздивши вздовж і впоперек Волинь і Поділля і діждавшись у Житомирі осін-нього болота, щасливо вернулися в Київ". І, на доказ цього, вже 13 листопада 1846 року написав листа чернігівському, полтавському і харківському генерал-губернаторові: " Маю честь повідомити про постійне моє місцеперебування в м. Києві і прошу покірно адресувати вимоги на естампи, які я видаю під назвою "Живописна Україна", в місто Київ, в Ки-ївську археографічну комісію на моє ім'я"

Повторюсь: усі міста і села, в яких він побував, відсте-жувалися та фіксувалися в датуванні його творів, у звітах по-ліції та в фінансовому звіті про відрядження, у спогадах су-часників.

Проте все це, наголошую, відбувалося вже… 1846 ро-ку!

2

А що ж діялося 1845-го, влітку якого, за Чаніним, Ше-вченко мандрував далекими селами, що розкинулися понад берегами степового Інгулу? Так, справді, й того року Шев-ченко теж побував в Україні. Не як член комісії, а просто як приватна особа, вільний художник – але все ж таки побував. Одначе ось як це, з погляду хронології, відбувалося. Прошу звертати увагу на датування, оскільки воно має принципове значення.

Досить запізніло, лише 22 березня того року, поет звер-нувся до правління Академії мистецтв з "прошенієм". Ось цей документ:

"Имея надобность по художественным моим заняти-ям ехать в Малороссию, всепокорнейше прошу правление Академии о выдаче мне билета для проезда как туда, так и обратно, равно и на беспрепятственное на месте пребывания жительство".

І наступного дня такий квиток Шевечнко отримав. Застерігаю, що йдеться не про проїзний квиток, а про доку-мент, що є посвідченням особи і на якому зазначено, куди саме і на який термін тому чи іншому підданому імперії до-зволено відбувати.

А коли ж саме він залишив Петербург? Звертаюся до листа (зберігаючи стиль), написаного Шевченком кубансь-кому отаману Кухаренку 23 березня 1845 року. Й ось, що в ньому повідомляється: "Я сегодня Петербург покидаю… Отамане, пиши, коли матимеш час, до мене. В Полтавскую губернию, в Миргородский повіт, в село Мариенское".

Як бачимо, зі столиці він виїжджав лише в двадцятих числах березня, дату засвідчено самим поетом. Та, перш ніж потрапити до Мар'їнського, де він жив у поміщика, відставного майора Олександра Лук'яненка, Шевченко зупи-нявся в Москві, Тулі, Орлі, засвідчено побував у десятках міст і сіл Чернігівщини і Полтавщини… Підкреслюю: пере-бування в кожному з цих населених пунктів залишається на-дійно засвідченим документами, листами, щоденниковими записами Шевченка, його спогадами та та спогадами його друзів і знайомих, іншими матеріалами. І тільки з поваги до читача я не стомлюватиму його докладними посиланнями на кожен із цих переїздав. Тим паче, що відбувалися вони дале-ко від тих поінгульських сел, які становлять для нас основ-ний інтерес.

Зате акцентую увагу на тому, що, отак мандруючи да-лекими краями, Шевченко врешті-решт дістався полтавських Ромен, саме того міста, з якого лише розпочинається згада-ний Сергієм Чаніним Ромоданівський шлях.

Щоб сучасний читач мав уяву про те, якими "швидкісними" засобами транспорту користувався Шевчен-ко, досить згадати про біографічний опис подорожі від Мо-скви до недалекої Тули (180 верст від центру до центру міст), а згодом і до Орла, описаної Тарасом Григоровичем у повісті "Капітанша": " Їхав я (завважте, поштовим перепряжним во-зом) два тижні до Тули та до Орла один, отже разом три тижні. А чого я натерпівся за той час, так ніяким пером не списати. Тільки й скажу вам, що я не з опису якогось там ту-риста, а з власного досвіду знаю, скільки коштує на поштовій станції полумисок капусняку…".

Отже, шлях від Москви до Орла займав три тижні. До цього можна лише додати, що шляхи українські були жахли-вими, тобто в цьому питанні традиції ми зберігаємо; їх стан залежав від погоди, а пересувалися трактами лише вдень, но-чуючи на станціях. Так, під час проживання в тому чи іншому маєтку, поміщики могли надавати Шевченку для поїздок в поближні села чи містечка легкі брички, але не для багатоденних мандрів "столбовими" поштовими трактами.

Одначе повернімося до Ромен, далекого від Нового Бу-га міста на Полтавщині.