Голубі олені - Сторінка 3

Правду.

Ч о р н й й. Вiд населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту — чотириста кiлометрiв!

О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста.

Ч о р н й й. Як ти добиралась?

О л е н к а. По-всякому.

Пауза.

Ч о р н и й (намагається бути витриманим). Ти перейшла фронт?

О л е н к а. Перейшла.

Ч о р н и й. За завданням?

О л е н к а (помовчала). За завданням.

Ч о р н и й. За чиїм?

О л е н к а. За своїм.

Ч о р н и й (рiзко). Не крути! Хто послав?

О л е н к а. Сама себе послала.

Ч о р н и й (схопився, але потiм знову сiв. Пауза). Одна перейшла чи з групою?

О л е н к а. Одна.

Ч о р н и й. Який об'єкт тебе цiкавить? Тут, на фронтi?

О л е н к а. Енська частина.

Ч о р н и й. Ти така наївна, така хитра, чи гадаєш, що я вже такий телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт! Тобi фрiци придумали легенду нi к чортовiй матерi!? (Вдарив кулаком по столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити!

О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечi).

Ч о р н и й (схопився, бiгає по хатi, поглядаючи на Оленку, зупинився). Коли зайшла у ваше село, як ти називаєш, енська частина?

О л е н к а. Перед вечором.

Ч о р н и й. А пiшла з села?

О л е н к а. На свiтанку.

Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?..

Оленка мовчить, схилила голову.

I так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза. Посмiхнувся). А може, фрiци i не дурнi... Складаючи легенди, дiяли за принципом: чим невiрогiднiша брехня, тим бiльше схожа на правду! (Пауза). За яку плату вони тебе купили?

О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, нiби божевiльнi.

Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зi столу папiрець). Твiй?

О л е н к а. Так.

Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке?

О л е н к а. Хотiла написати йому листа.

Ч о р н и й. Чому не дописала?

О л е н к а. Не знала, що далi писати.

Ч о р н и й. Не знаєш, де вiн, а листа пишеш?

О л е н к а. Так.

Ч о р н и й. Може, вiн теж шпигун?

О л е н к а. Шпигун... У вас не всi дома.

Ч о р н и й (скипiв). Востаннє попереджаю: або кинь брехати, або прощайся з бiлим свiтом. Iди подумай!

Оленка виходить.

(Ходить по кiмнатi, потiм зупинився, розмовляє сам з собою). Лейтенант Чорний, давай поговоримо з тобою наодинцi. Уяви: ти не особист, а звичайна собi людина, i тобi розповiли звичайну життєву iсторiю. В селi зупинилась вiйськова частина, яка виходила з оточення. Молода дiвчина закохалася в молодого солдата. Закохалася до червоних вогникiв. Солдат пiшов — а вона, ризикуючи життям, розшукує його. Повiрив би? Хтозна... (Пауза). Давай тепер пiдiйдемо до цiєї справи з другого боку — ставлю себе на її мiсце... Моя Тамара на фронтi, а я лишився в тилу. Потопав би за цотириста кiлометрiв, щоб перейти фронт, щоб знайти її, знаючи: мене в цiй подорожi можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пiшов би? Говори, тут немає нiкого!.. Нi! Не пiшов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з пiдпiльниками i воював би з фрiцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не пiшов би. (Пауза). А може, моє кохання, як кажуть, не з тiєї опери?.. Десь глибоко в душi ти вiриш цiй красивiй дiвчинi. В неї чистi, невиннi очi... (Бере зi столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським квитком... (Розглядає квиток). Видно, у восьмому класi вступала в комсомол. На фото ще зовсiм дитя. (Пауза). А коли вона справдi так кохає? Але ж, товаришу лейтенант, ворог пiдступний... Хтось мав рацiю, коли сказав: краще розстрiляти десятьох невинуватих, нiж помилувати одного шпигуна. Вiдкинь лiрику, лейтенанте... (Рiшуче вiдчинив дверi). Заходь!

Заходить Оленка, зупиняється посеред хати, втомлена, аж хитається.

Ч о р н и й. Може, тобi води?..

О л е н к а. Я її напилася досить, поки перепливала... (Пауза).

Лейтенант ходить по кiмнатi, потiм сiдає за стiл. Перемагає вагання.

Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стiнки... але я вiдпускаю. I котись вiд фронту подалi! Чого стоїш, свiтиш очима?!

О л е н к а (простягає руку). Квиток.

Ч о р н и й (подає квиток). Вiзьми.

Оленка виходить.

Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в пiхоту пiду, там легше. А дiвчина гарна... (Пауза). Фронт, а менi дiвчата в головi. Кiнчиться вiйна — закохаюсь у сто дiвчат, у сто i не менше.

Лiворуч сцени опускається наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому — проекцiя листа:

"Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армiї — стою, регулюю..."

Чутно, поряд пролягає дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого приглядаєшся, красуня?", "Свого пiзнаєш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!".

"...Сотнi тисяч пройшли, проїхали повз мене, а тебе не побачила... I ще боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом..."

Згасає лист.

Освiтлюється фронтова землянка.

За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан медичної служби, молода жiнка, перев'язує йому руку.

Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язує, — заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти — i дна не видно.

А с я. У твоєму батальйонi є обмороженi?

Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, — воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв її здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжує перев'язку. Чорний потирає щоку). Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу щоку для симетрiї.

А с я (кiнчила перев'язку). Пiслязавтра на перев'язку.

Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти — ручки до бiса хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають, дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося... (Знову хоче її обняти, Ася знову дає ляпаса).

А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало.

Ч о р н и й. З лiвої ти б'єш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий — на передовiй своє вже вiдробила.

А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!..

Ч о р н и й. Зрозумiв — вiдставить лiрику. Обморожень поки що немає. А пораненi є, i чимало — для затишшя... Нiмцi снайпера десь примостили. Нiчого. Командування обiцяє і менi снайпера дати.

Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка.

О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження!

Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить своїм очам). Товаришу капiтан медичної служби, галюцинацiї можуть бути вiд такої рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?!

О л е н к а. Я.

Ч о р н и й. Знову до мене?

О л е н к а. У ваш батальйон.

А с я. Ви знайомi?

Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи!

Оленка подає солдатську книжку.

Як ти потрапила на фронт?

О л е н к а. Попросилась... взяли.

Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили?

О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант!

Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую...

О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться.

Ч о р н и й (розглядає книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася?

О л е н к а. Училася.

Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення називається. Не вiрю я в патлатих солдатiв.

А с я. Старший лейтенант!

Ч о р н и й. Не про тебе мова.

А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася.

О л е н к а (подає руку). Оленка...

Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка...

А с я. Будеш жити в цiй землянцi.

Чорний здивовано глянув на Асю.

Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi.

Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу.

Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, є, а кухню носом почуєш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медичної служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила.

А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай.

Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!..

Оленка лишається сама, втомлено опускається на ослiнчик. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:

"...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступаємо, мiняємо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний — зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес, молодий, красивий, танцює, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити..."

Характерними звуками "морзянки" через лист проповзає телеграфна стрiчка:

Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова

Зникають лист i телеграма, висвiтлюється землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився, запалює цигарку.

Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись — очима їсти начальство, а вона не помiчає. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий — то не солдат... (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся її грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, — я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я — нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш?

О л е н к а. Пишу.

Ч о р н и й. Шукаєш?

О л е н к а. Шукаю.

Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?..

О л е н к а. Начштабу.

Ч о р н и й. Ти його теж через свої оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти — як?

О л е н к а. Не треба.

Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiмає Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр — покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна...

Оленка вперше звела погляд на Чорного.

Чого нацiлилась оптичними?

О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке... пристрелю!

Ч о р н и й (аж вiдсахнувся).