Голубі олені - Сторінка 4

Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муляє очi. Але їм виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна особа...

Заходить Ася.

(Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя желаєм, товаришу капiтан медичної служби! У довiреному менi батальйонi...

А с я. Сидiть.

Ч о р н и й. Єсть сидiти!

О л е н к а. Чого ви так довго не заходили?

А с я. Роботи багато. (Засмiялася).

Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно?

А с я. В мене є один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо є лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що воно за дiвчина?"

Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде...

А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?..

Ч о р н и й (розпахує кожуха). Ось, новенький.

О л е н к а. А не казали.

Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiцяє. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!..

Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу приїхав.

Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить).

Пауза.

О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде.

А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла.

О л е н к а. Звiдки взнали?

А с я. Жiнки ж є на фронтi. Для держав бувають таємницi, а для жiнок — не буває. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить.

О л е н к а. Ще поговiр пiде...

А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шукаєш.

О л е н к а. А ви одруженi?

А с я. Не встигла.

О л е н к а. А родина у вас велика?

А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей.

О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому...

А с я. А ти втекла?

О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не вiдає. Тiльки татову похоронку на столi поклала.

Пауза.

А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi — це вже бiльше, нiж родичi.

О л е н к а. Обов'язково. I нашого комбата вiдшукаємо... Не уявляю його в мирний час. Вiн орденiв має багато. Буде якимось начальником.

А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не вистачить... Кожен повернеться до своєї роботи. Я ось — у лiкарню.

О л е н к а. А я куди? Нiякої професiї.

А с я. В iнститут поступиш.

О л е н к а. Все забула (усмiхнулася), крiм теореми Пiфагора.

А с я. Не журись, Оленко... Гiрше позаду. Тепер ми не тiкаємо, а наступаємо... Розгромимо фрiцiв, життя буде уявляєш яке?

О л е н к а. Не уявляю.

А с я (усмiхнулась). Я теж... Ну, бувай, Оленко, пiду. Треба приготуватися до бою. Випаде вiльний час — навiдайся до мене. (Виходить).

Заходить Федiр Iванович, в ньому зразу вгадується кадровий офiцер. При появi майора Оленка пiдхопилася.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?

О л е н к а. Добре, товаришу майор.

Ф е д i р I в а н о в и ч (пiдходить до Оленки, дiстає з кишенi рукавички). Це вам... як снайперу... пригодиться. А це папiр...

О л е н к а (примiряє). Якi теплi... Якраз на мою руку... Спасибi, Федоре Iвановичу. I за папiр спасибi...

Федiр Iванович сiдає, запалює цигарку. Довга мовчанка.

Ф е д i р I в а н о в и ч. (мабуть, не знаходить слiв). Як життя, Оленко?

О л е н к а (усмiхнулась). Ви вже питали. Добре, товаришу майор! (Довга пауза). Федоре Iвановичу, пробачте. Може, не треба було цього говорити... Ви... не заходьте так часто до мене. Можуть не так подумати...

Ф е д i р I в а н о в и ч. Розумiю!.. (Пiднявся, видно, хотiв щось сказати, але чи передумав, чи не змiг). До побачення. (Виходить).

О л е н к а. Мабуть, надаремно я так. I скучати буду за ним, за мовчазними бесiдами...

Заходить Чорний.

Ч о р н и й. Про що ти говорила з ним, хотiв би я знати.

О л е н к а. Не скажу.

Ч о р н и й. Я думав, що, крiм наказiв, начштабу нiчого не вмiє говорити. А з тобою, бач, балакун.

О л е н к а. Балакун.

Ч о р н и й. Математик вiйни... А з тобою говорить про любов?

О л е н к а. Говорить.

Ч о р н й й. Не вiрю... (Пройшовся по землянцi). Сьогоднi у вiсiмнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин — висоту сто тридцять сiм... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на трiски i спалю... (Пауза). Нi, не спалю, хай останеться дiтям гратися... А через цю iграшку десятки батькiв не повернуться додому...

Затемнення.

Чути вiддалений бiй. Тиша. Висвiтлюється лист.

"...Задивилася на журавлиний ключ i прогледiла нiмецького офiцера. Вiн нiколи й не довiдається, що журавлi врятували йому життя.

...Двi доби була в своєму "гнiздi". Повар сам, без наказу, вирiшив принести менi гарячої страви i не доповз. Убили черкеса..."

Висвiтлюється землянка. Оленка чистить гвинтiвку. Заходить Вiчний.

В i ч н и й. Можна?

О л е н к а. Заходьте.

В i ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася Михайлiвна дозволила, то й прийшов.

О л е н к а. Сiдайте.

В i ч н и й (з неприхованою цiкавiстю дивиться на Оленку). Таке дiвча, а роботяще на вiйнi! Я б тобi по три трудоднi за один день писав. Дав бог очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i немає фашиста?

О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I немає.

В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча — i стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала. I звання — старший сержант — мале.

О л е н к а. А яке б ви менi дали?

В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс. (Починає виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалiї. Ось шарфик — обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав, шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось розiрветься — зашиєш. Горiлка, настояна на калинi, — тобi ж на снiгу лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане...

О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього?

В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти — пиши, кому хочеш. Є кому писати?

О л е н к а. Нiкому.

В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки?

О л е н к а. З Полiсся... Є там таке село Пiски...

В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Українi!

О л е н к а. Може, то наше село й було?

В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила...

Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого?

В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?

О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я Їлонка... Тодi була Їлонка.

В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак...

О л е н к а. Де вiн?

В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...

Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!..

В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкриває пляшку, наливає собi в кухоль). Отаке буває

В i ч н и й. Кравцов — iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали — розшарпали нас, розбили, — все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав своїм героїзмом. I Кравцова тодi куля зачепила — я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти знаєш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму...

О л е н к а. Я кохаю його.

В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла...

О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася.

В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова — в штрафний чи в маршову роту.

Оленка (тихо). Де вiн тепер?..

В i ч н и й. Якщо зостався живий — десь воює!

Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився.

Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного).

В i ч н и й. Рядовий Вiчний!

Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi.

В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо їх без лiку.

Ч о р н и й. Фiлософствуєш?

В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов).

Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це їхня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою?

О л е н к а. Нiчого.

Ч о р н и й. Захворiла?

О л е н к а. Здорова.

Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дiє нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу...

О л е н к а (пiдвелася). Слухаю!

Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились?

О л е н к а. Нi! Пiду!

Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба!

Оленка (уперто). Пiду.

Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?!

О л е н к а. Вони самi придумали.

Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду!

Висвiтлюється лист.

"Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з своѕї душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi...

Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба їм можна стояти поряд?"

Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович.