Голубі олені - Сторінка 5

Федiр Iванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав?

Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив.

Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички, шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно прислонив у кутку... Всi троє мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся. Напружена пауза.

В i ч н и й. Зняла фрiца... I самої не минула куля... Клопоче над нею Ася...

Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так кохає Кравцова! Виживе!

Заходить Ася. Всi повернулися до неї. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:

"...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав — подумати. Зрозумiла — завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на моєму мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..."

Лист перетинає телеграфна стрiчка:

Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности

Фронтова дорога. Чорний, Федiр Іванович, Ася, Вiчний когось чекають. Кожний в своїх думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима.

О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi!

Чути сигнал машини.

Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал!

А с я. Добре, що приїхала попрощатися.

Ч о р н и й. Значить, на той бiк?

А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося.

О л е н к а. Напам'ять вивчила.

В i ч н и й (дiстає якийсь згорток). Вiзьми.

О л е н к а. Що це?

В i ч н и й. Потiм подивишся — гостинець.

О л е н к а (цiлує Вiчного). Спасибi...

В i ч н и й. Прощайся та йди... Чуєш, гуде.

Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?!

О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливої дороги. (Як перед старшим, вiддав честь, повернувся i стройовим кроком вийшов).

Ч о р н и й. Математик!

А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить).

Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана.

Чути сигнал машини.

О л е н к а. Iду.

В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець... (Поцiлував). Iди.

Оленка вибiгає, щоб не помiтив її слiз.

Понiс вiтер пушинку!

Завiса

ДIЯ ДРУГА

КАРТИНА ПЕРША

Висвiтлюється лист:

"...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж їздила додому...

...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. Їм забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i чай, i заварку — вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й не прокинулися вiд бабиної заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили, i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести. Не село, а кладовище...

...Знайшла Асю i живу в неї. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i надiї... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий день на роботi, а вечорами п'ємо чай..."

Висвiтлюється невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко, старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв.

О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала вiд поїзда на якiйсь забутiй станцiї, без речей, без квитка, без надiї наздогнати свiй поїзд...

А с я. Кравцова шукаєш?

О л е н к а. Шукаю.

А с я. Виходить, їдемо.

О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик.

А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко.

О л е н к а. Подумаю — рiдних нiкого — не вiриться. Наче страшний сон — нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось залишився? Казала ж — така велика родина...

А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, — прощатися чи вiдвiдати їх.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються теж мертвими... Глянеш — стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi — наче її хто вилив на землю, i вона загусла чорною смолою — непроглядна. Стою, i на мить здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними...

Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза.

О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi.

Пауза.

А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розливає чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як ознака благополуччя.

О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати свої квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами — будуть жити простiше... вiйна навчила!

А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться...

О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробуємо не згадувати її хоч за вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру. Згода?

А с я. Згода.

О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло...

Заходить Чорний — шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять своїм очам.

Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна!

А с я. Капiтан!

О л е н к а. Товаришу Чорний!..

Обидвi схоплюються, цiлують його.

Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб ви мене поцiлували, можна сказати, iз зброєю в руках добивався. А тут — добровiльно.

А с я. Сiдайте до столу.

Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас, знайшов обох!

О л е н к а. Шкодуєте?

Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема.

О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло. (Пiдсовує стiлець). Сiдайте.

Ч о р н и й (сiдає). Може, ще раз поцiлуєте?

А с я. Обiйдешся.

Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кроїш?

А с я (засмiялась). Рiжу-крою!

Ч о р н и й (до Оленки). А ти?

О л е н к а. Няня.

Ч о р н и й (iмiтує голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою). Роботьонка!

О л е н к а. А ви?

Ч о р н и й. Вибираю зручну позицiю! (Жест). Це вже без мене одержала? За партизанство? Чув.

О л е н к а. Так де ж ви?

Ч о р н и й. Заїхав у село до сестри, потрудився. Хату полагодив, сарай, паркан. У колгоспi роботи — вибирай любу! А дiвчат — аж земля бiлiє вiд їх хусточок, та всi такi гарнi. Жити в селi можна... А це надумав — провiдаю однополчан.

О л е н к а. Як же ви нас знайшли?

Ч о р н и й (засмiявся). По картi.

О л е н к а. Сiдайте вечеряти. Ви ж з дороги, голоднi.

Ч о р н и й. Голодний? (Знiмає ранець). Ось у цiй торбi сало, хлiб, цибуля, навiть пшона з кiлограм. Це мене дiвчата проводжали. Плачуть i сунуть у торбу всяку всячину! Уявляєте? Торба була мокра вiд дiвочих слiз. Наче пiд дощем побувала.

А с я. Так уже й ридали?..

Ч о р н и й. Я в селi, як Онєгiн у Петербурзi. Нарозхват! Руки, ноги є, вродливий, ордени... Любили всi. (Пауза). Але я привiз себе вам! Берiть у полон.

А с я. Вiйна скiнчилась, у полон не беруть.

Ч о р н и й. Тодi зарахуйте до своєї команди.

А с я. Укомплектована.

Ч о р н и й. Побуду в резервi. (До Оленки). Кравцова знайшла? (Пауза). Я теж шукав! Трьох Кравцових зустрiв, не тi...

А с я. Мого листа одержав?

Ч о р н и й. Так точно!

А с я. Рiк мовчав?

Ч о р н и й. А що лист? Папiр. (Пауза, наче жартома). Ти любиш мене, Асю?

А с я. Допит?

Ч о р н и й. А ти, Оленко?

О л е н к а. Люблю.

Ч о р н и й. Краще б змовчала.

Пауза.

А с я. Наше мiсто сподобалось?

Ч о р н и й. Як слiпий солдат, дивиться на свiт чорнотою вибитих вiкон. (Пауза). Асю, що ти написала в кiнцi листа до мене?

А с я. Чекаю.

Ч о р н и й. Так точно! Написала, що чекаєш. I я приїхав.

А с я. Через рiк?

Ч о р н и й. Думав! Рiк думав...

А с я. Про що?

Пауза.

Ч о р н и й (майже сердито). Про життя! Ким я був на фронтi?! Командир батальйону! Капiтан! Офiцер! На рiвних з тобою! А мир зiрвав з мене погони i знову кинув у рядовi... (Схопився, виструнчився перед Асею). Рядовий Чорний! Ось хто я такий!.. Ось яке воно сволочне життя! Уже два мiсяцi, як я приїхав сюди, i працюю... Головою мiськради? Нi! Слюсарем у домоуправлiннi, ремонтую крани, водопроводи! (Посмiхнувся). Ось так, Асю Михайлiвно!.. Слюсар проводжав вас i з роботи, i на роботу. Назирцi, щоб не помiтили... А сьогоднi наче петлею мене здушило — не мiг далi i прийшов... Тiльки не здумай для годиться заперечувати... (Пауза).

А с я. Не буду.

Ч о р н и й. Тим краще... Я завтра поїду звiдси.

А с я (пауза). Щасливої дороги. Рядовий!

О л е н к а. Асю! Ти... Ти подумала?!

А с я (нiби про себе, тихо). А що думати? Я кохала його погони офiцерськi, а тепер вiн рядовий...

Чорний стоїть розгублений, потiм нiби ударила його якась думка. Схопив чашку, кухоль, виливає чай, дiстає з торби флягу, наливає Асi, Оленцi, собi в кришку з-пiд фляги, чокається з ними. Всi мовчки випили.

О л е н к а (встала, глянула на Асю, Чорного). Гiрко!

Ася пiдводиться, Чорний обiймає її, цiлує.

(Оленка про себе). Вона знайшла!..

Повiльно гасне свiтло.

Висвiтлюється лист:

"Чорний одержав, як вiн висловлюється, блiндаж. Ася перейшла до нього, а я лишилася тут... Навчаюся в художньому технiкумi... Художником хочу бути. Шукаю тебе. Де почую чи прочитаю прiзвище Кравцов, узнаю адресу i пишу йому. Чи це не ти?!"

Зникають слова листа, i на паперi пробiгають рядки телеграми:

Отдел учета персональних потерь сержантов и солдат Советской Армии просит сообщить имя и отчество Кравцова и воинскую часть в которой он служил последнее время

Висвiтлюється кiмната. Оленка стоїть перед маленьким дзеркальцем, що висить на стiнi. Розчiсується. Заходить молода жiнка, бiдно, але дбайливо одягнена. Видно, знервована, намагається бути спокiйною, але це їй не вдається. Вiдверто розглядає Оленку.

О л е н к а. Ви до мене?

М о л о д а ж i н к а. Ось ти яка, Їлонка...

О л е н к а. Їлонка?

М о л о д а ж i н к а. Молода. Ще молода, а видно, Крим i Рим пройшла i мiднi труби... (Вдавано смiється). Тебе ще нiхто не тягав за твої патли?

О л е н к а. Що таке, хто ви?

М о л о д а ж i н к а.