Книжка - Сторінка 4

Відійди, сатано! Даси мені тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником і корчмарем, аби тим здирництвом та вправністю у тому ділі поховав і осліпив я свій розум. Що ж за пожиток із твого того дару, коли світла істинної науки слова божого не зможу бачити і не сподоблюся пізнати його солодощів? Отож знай, дияволе, що я в тебе того ідолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому служитиму.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути вправним і славним ремісником, щоб поміж сусідів був я найславніший, найвідоміший і найшанованіший; грошики собі зберу, фільварки куплю, дімок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли я до Ісусової простоти приладнатися не зможу? Що ж мені за пожиток зі слави й честі сусідської, коли я в хорі пророків, патріархів, апостолів, мучеників і тих, що добре богові вгодили, славитися не буду? Що ж мені за пожиток з численних фільварків та оздоб дімка, коли я красних домів горнього Єрусалима не побачу і не сподоблюся посидіти в жодному його куточку. Отож я від тебе, дияволе, тієї слави й честі майстерності не вимагаю, грошиків збирати, фільварків та дімків купувати не хочу, а тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому послужу.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, убогому й неславному чоловіку, втіху й похіть тілесну, жону, даси мені дімок і землицю, даси мені смуток і біду, щоб я поховав свій розум у тій забаві, у смутку, серед домашніх, земних та жіночих клопотів. Що ж за пожиток з тієї утіхи й тілесної похоті, коли я утішителя духа святого ніколи не сподоблюся вітати у своєму сердечному домі. Що ж за пожиток з тієї жони, коли я Христа, жениха, який прийшов упокоїтись і спочити на своїй сердечній ліжниці, не зможу бачити? Що ж мені за пожиток з того дімка, коли я не сидітиму в палаці небесного міста Єрусалима? Що ж за пожиток із тієї малої землиці та грунтика, коли не прийму я стократної заплати, обіцяної Христом у царстві небеснім за те, що залишу все, і не зможу бути спадкоємцем і дідичем вічного життя. Отож знай, дияволе: як од тебе не прагну жони, дому і землі дочасних, так тобі поклонитися не хочу. Господу богові, славленому у трійці, поклонюся і йому, єдиному, послужу нині, і так весь час життя мого й вовіки віків. Амінь.

Відійди, сатано, щезни й пропади сам із царством своїм звабним! Амінь!

Глава 2

БЛАГОЧЕСТИВОМУ ГОСУДАРЮ ВАСИЛЮ, КНЯЗЮ ОСТРОЗЬКОМУ, І ПРАВОСЛАВНИМ ХРИСТИЯНАМ МАЛОЇ РОСІЇ, ЯК ДУХОВНИМ ТАК І СВІТСЬКИМ ВІД НАЙВИЩОГО СТАНУ Й ДО НАЙНИЖЧОГО, ХАЙ ЗІЙДЕ НА ВАС БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ, МИР І РАДІСТЬ ДУХА СВЯТОГО У ВАШІ СЕРЦЯ ВІД ТРИІПОСТАСНОГО БОЖЕСТВА ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА — СЕРДЕЧНО БАЖАЄ ІОАНН, ЧЕРНЕЦЬ ІЗ ВИШНІ ВІД СВЯТОЇ АФОНСЬКОЇ ГОРИ

Прогулявся я подумки замість проходки по книжці-відповіді від вас, православних, яку видано проти книги на собор, що був супроти вас у Берестію⁹, тим-таки згаданим дієписцем¹⁰, і побачив, з якого джерела чи студні почерпнуто думки його розуму; той ото вискочень, черпаючи, виригнув у повітря те марнослів’я, гадаючи зловити тими словами й безсилими домислами вас. Але чому ж не зміг обмотати тією сіттю вас, правовірних? Гадаю, тому, що та мережа його словес сплетена була не від сили і вправності божої премудрості, як Петрова, бо та швидко хапала придатних до вічного життя, а ця не змогла. І тому, бачу, це сталося, що ту сіть своїх помислів із гнилої соломи чи павутини він виткав, а не від розуму святого духу на уловлення вас, правовірних. Отож мусила швидко роздертися без пожитку. Коли ж похвалиться, що багатьох інших половив чи звабив — знаю, таки половив, але не для життя, а на вічну погибель придатних. Значить, ця студня (чи джерело) не та була, з якої треба черпати і з якої хоч мало п’ють, однак так сильно наповнюються, що мусять те джерело випустити (щоб інші спрагу втамували), аби створити ріки нові. А було те джерело мізерне й вельми убоге, від якого ті, що п’ють, не можуть погасити і своєї спраги, а тим більше не мають сили напоїти інших спраглих. Значить, сталося так, що ви спершу були зловлені Петровою істинного лову мережею слів духа святого, коли гнила сіть гнилих словес не мала сили до вас пристати. Значить, мусить іти сморід од тієї нечистої води, випущеної зі студні злого і звабного мудрування, і це ваше чистої віри сумління скоро відчуло й почуло, як не зміг той, що дихав, уфундувати, чи заснувати, у ваших серцях гнізда своєму духові. Але що багато говорити! Дякую богові за твердість і сталість вашу, дякую за щирість і статечність, за щирість, кажу, яку до бога заховуєте, непорушну цноту дівоцтва віри своєї без будь-якого безчестя та огуди, що, зичу, дай боже, аби заховали до кінця.

По тій-таки книжці проходжуючись подумки, знайшов я глибоку яму, яка сягає найглибших пекельних місць; ту яму, яку духоглядці вічною прірвою називають; той рів знайшов, копач якого сам у нього й упадає, ту глибину знайшов, з якої той, хто в неї поринув, ніколи не зможе повернутися. Що ж це за такий рів, яма, глибина, прірва? То гордість, яка літає думкою високо, але насправді перебуває, коли випробувати, нижче від усього. Та гордість, у якій заховано таємницю цього віку; та гордість, що її творить високе серце — це про нього каже премудрий, що є перед господом нечисте; та гордість, котра йде од високого серця і нагло вивертається гвалтівним язиком наявне, як сказано господом — так лукавий зі свого сховку виносить лукавість; та гордість, котра від сердечного наповнення витискається в широкі нечисті вуста, а ґвалтом і отруйноязиким голосом ранить тих, що слухають. Але що багато говорити: в тім голосі я вбачав явного фарисея, про якого сказав збавитель: "Гей, не хвалися,— каже,— коли б ти був такий, як гадаєш,— та ж упасти можеш у той вищезгаданий рів". Хто-бо підноситься,— буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться"¹¹. Те пониження ніщо інше, як падіння в той рів, а те вивищення ніщо інше, тільки готування до того падіння. А чому? Тому, що сам себе підносить, а не бог. А понижений сам себе найменшим чинить, через це бог його й підносить. Таке вивищення буде, коли людина вважає себе саму ліпшою за інших, гіднішою, шляхетнішою й мудрішою і увіч виявляє те розуміння про себе вголос. Таке вивищення буде тоді, коли людина сама собі те привласнює, чого не в силі собі привласнити. А найдивніше, що знаходять оту яму, в якій панує гордісннй голос. І той голос я почув, що його виригнув ассірійський розум, який сказав, що немає спасіння Ізраїлю від царя ассірійського Сенахеріма¹². Такий же голос я почув, що не має спасіння Русі від невір’я папи римського.