Книжка - Сторінка 5

Я бачив і посланця-оповісника, бачив єзуїта, ісусоогудника-блюзнителя. Але, о Всевишній, почуй і всели той голос! О праведний, покажи свою правду! О сильний, покажи свою силу! О премудрий, зголоси свою премудрість! О багатий, покажи своє багатство! Чудом умісти милість свою у своїх, покажи, де живеш, спочиваєш і впокоюєшся: чи в тих, котрі самі по собі бути гадають, чи в тих, котрі перед тобою нітяться і останніми себе чинять? Ти ж, знаю, благий, отак відповідаєш: я неосяжний, і в долі невипробуваний, і непізнаний, через сина давно ознаймив, кого обираю. Обираю я смиренних, покірливих, мовчазних і тих, що відчувають трепет перед моїм словом. Нехай не хвалиться сильний силою своєю, багатий багатством своїм, премудрий премудрістю своєю. А тільки тим хвальних хай хвалиться, що зміг мене пізнати через пригодження мені і творення того, що повелю, і чинив суд та правду на землі. Адже мов нерозумне мудріше від людини, а моє недуже міцніше од людини. Я хоч безумних світу вибрав, та сильних посоромлю, я хоч жебраків, людей неславного роду й таких, що нічого не розуміють, вибрав, та великих, багатих, славних і тих, що себе за великорозумних уважають, не тільки присоромлю, але й до грунту знесу і знищу. А де для того я вчиню, щоб нічим земним на землі не хвалилося переді мною ніяке тіло, тільки мною, і прославлю тих, котрі прославляють мене добрим життям та смиренням, а які ганьблять лихим життям та гордістю, тих до кінця і навіки знищу й осоромлю.

Прийдіте ж тепер, усі православні християни, щоб побачити того оповісника папського голосу! Адже час наспів, щоб його на середину витягти і плакати над ним, як по нагло здохлому, і вчинімо всі одноголосно (оскільки справжніми християнами зветеся і спасіння всіх любите) погреб тому трупові папського невір’я, і плачмо всі по ньому, бо ж погибеллю вічною помре і воліє у пекельних прірвах поховатися. Ось він — труп голосу папського невір’я та гордості, що нібито брама пекельна перемогла грецьку віру, а римську не перемогла й перемогти не може і то через те, що папа голова й намісник святого Петра. Ось він, труп посланця папського голосу,— лежить нагло здохлий. Зруште ж усі, милостивії, єство своє й оплачте його: вже-бо його в смиренні ніколи не побачите, вже-бо у благочестя і православ’я ніколи він повернутися не зможе, уже світла благовір’я ніколи не побачить, уже радості отця, і сина, і святого духа ніколи не сподобиться, уже небесного спадку, православним уготованого, навіки він уже позбувся. Плачте, боголюбці, і стогніте, дивлячись на того трупа, і головами кивайте, виказуючи ревність сердечної любові і охайте по ньому, поминаючи: який красний був, коли здоров’я мав, а тепер як змінився, коли отрупів і бездушний став! Мовте подумки, поглядаючи: "Чи не ліпше було вірою живим бути, аніж невір’ям здохнути? Чи не ліпше було смиренням живим бути, аніж гордістю здохнути? Чи не ліпше було в єдності з нами бути і вічно жити, аніж, відлучившись од нас, нагло здохнути й загинути? Чи не ліпше було світло розуму завжди сущого, православній церкві дароване, бачити, аніж нині у тьмі поганських наук зачинитися й померти? Чи не ліпше було, в простоті серця хвалячи бога, разом із нами здоровим бути, аніж нині, відлучившись од нас, захворіти комедійським та машкарським набоженством¹³ і померти?"

Затим, оплакавши голос того трупа, такі слова мовте:

"Ох, ох, окаянний голосе! Чи не мовили тобі святі отці, щоб не відлучався од церкви, бо лев-диявол тих, що відлучилися геть, хватає. Чи не мовили тобі святі отці, щоб не відлучався од гурту, бо заблукаєш замість горнього Єрусалима у найнижче пекло? Чи не мовили тобі святії отці, щоб вище над усіх не заносився, бо, упавши, розіб’єшся? Чи не мовили тобі святі отці, щоб не їсти багато потрави поганських наук, бо розумом звабним отруїшся і будеш одлучений від святої трійці і здохнеш навіки? Адже явно бачимо, що, страждаючи нині, лежиш мертвий, голий, бридкий, убитий і повалений. До цього світ тебе довів! До цього гордість тебе довела! До цього тебе влада головна й начальна довела! До цього тебе слава світу цього довела. Отож те, що шукав, те і знайшов. Отож, чого тобі хотілося, теє тобі здійснилося".

По тому, поховавши й оплакавши того трупа, всі свідки видіння того гидкого голосу, зібравшись, чудуйтеся і поминайте його, як він діє тепер чи в давньоминулих часах, і, поклавши пам’ять його словес перед собою в реченні: "що брами пекельні грецьку віру перемогли, а віри папи римського не перемогли й перемогти не можуть", кажіть подумки, дивуючись тому: "О окаянний голосе! Звідкіля той дух ти почерпнув? Звідкіля ту силу ти взяв, щоб виригнути таке? Від якого вчителя те слово вивчив? Од якого митця і майстра того навчився і від кого з наймудріших мудреців того голосу слово ти чув? Чи був ти у тому сховищі, де розміряється людське життя? Чи був ти у тій скарбниці, де вік основується й подається на службу й потребу людську? Чи був ти у тій скарбниці, де скарби вічного життя лежать для тих, хто бога любить? Чи був ти у тій скарбниці, де бог свою таємницю про своїх предвічно урядив? Чи був ти у тій скарбниці, де страждущим лежить вічна слава честі-корони у цьому світі? Чи був ти у тій скарбниці, де Павло чув невимовні бесіди, яких не міг розповісти й уславити тим, що тілом обкладені й живуть та мудрують по-мирському? Від кого ти, окаянний голосе, чув, що віру грецьку пекельні ворота перемогли, а римську не перемогли?"