Козацькі вожді. Частина 1 - Сторінка 31

Сам факт такого листа гетьмана запорізького козацтва свідчить, що вже на той час — травень 1586 року — К. Підвисоцький був офіцером високого чину, вірогідно, полковником. Де саме він перебував тоді зі своїм загоном, сказати важко, але ясно, що гетьман бажав, аби він якнайшвидше повернувся на Січ.

У який би похід не рушали козаки, вони завжди залишали на Січі певну частину свого воїнства. Цей гарнізон ніколи не був великим, проте наказ завжди мав один: вмерти, але ворога на Січ не пустити. Так ось, достеменно відомо, що в пору, коли гетьман Григорій Лобода підходив зі своїми військами до Білої Церкви, де мала статися одна з вирішальних битв повстанців С. Наливайка з поляками, кошовим отаманом на Січі залишався православний шляхтич Каспар Підвисоцький. Під його рукою перебувало всього 500 козаків. Але навіть такий загін міг бути істотною підтримкою для повстанців. Не слід забувати, що запорізькі козаки — це професіонали: добре навчені, загартовані, з досвідом багатьох битв. Сама поява хоча б сотні запорожців у стані будь-якого повстанського війська одразу ж підносила дух повстанців.

На це Й важив гетьман Лобода, посилаючи гінців до Підвисоцького. В своєму посланні він просив кошового посадити значну частину козаків на човни і йти Дніпром до Києва, щоб там допомагати повстанцям чи то з річки, чи десантами. Але про це якимось чином дізнався командувач польських військ коронний гетьман Станіслав Жолкевський. І теж послав гінців до Підвисоцького. В листі, якого поляки привезли кошовому, коронний гетьман закликав запорожців не йти на з'єднання з Наливайком та Лободою, не брати участі в повстанні.

Знаючи, що повстання розгортається без особливих шансів на успіх, Каспар Підвисоцький міг би й утриматися від походу на Київ. Одначе вірність лицарському обов'язкові була для нього вищою за інстинкт самозбереження. У квітні 1596 року повстанці відступили з-під Києва і закріпилися на лівому березі Дніпра. Жолкевський, що переслідував їх, збирав у цей час військові сили. До нього приєдналися зі своїми загонами кам'янецький староста граф Потоцький і литовське військо на чолі з Богданом Огінським. Ця могутня сила рухалася з боку Білої Церкви і першим завданням ставила собі — переправу через Дніпро.

До честі Каспара Підвисоцького та його козаків, слід сказати, що він зі своєю флотилією опинився поблизу Києва саме тоді, коли поляки розпочали переправу.

На той час на Січі неможливо було зустріти козака, який би не мав досвіду морських походів. Уміння керувати човном, ходити під вітрилами та на веслах, долати найнебезпечніші дніпровські пороги, атакувати ворожі кораблі та брати їх на абордаж — усе це входило до системи бойової підготовки запорожців. Не слід забувати, що екіпаж чайки становив близько 60 козаків і що майже кожен такий бойовий корабель мав на своєму борту по кілька легких гармат.

А поляки переправляли під Києвом сухопутне військо, яке не мало ні спеціальних засобів, ні навичок боїв на воді. Тож усі ті плоти й човни, що ними поляки збиралися перебратися на лівий берег, негайно пішли на дно. А козаки ще й обстрілювали з гармат і рушниць скупчення військ на узбережжі. Жолкевський наказав своїм артилеристам потопити флотилію. Та дати такий наказ було значно легше, ніж виконати його.

Під гарматним вогнем ворога козаки відходили під протилежний берег і весь час маневрували, влучити в них із тогочасних гармат було дуже важко. А як тільки польські каноніри стомлювалися, козацька морська піхота знову була готова до бою. Три доби запорізька флотилія протистояла величезному війську поляків, не даючи йому змоги наздоганяти повстанців. А це саме стільки часу, скільки потрібно було Лободі і Наливайкові, щоб трохи перепочити і дійти до Лубен.

Повстанці дуже потребували підкріплень, проте флотилію вони зберегли. Коли поляки все ж таки (частинами, в інших місцях) зуміли переправити своє військо, Каспар Підвисоцький не повернувся на Січ, а спустився Дніпром до місця, де до нього вливалася Сула (тепер ці місця затоплені Кременчуцьким водоймищем). І якби Лобода з Наливайком підійшли берегом Сули ближче до Дніпра або заклали табір на самому Дніпрі, козацька флотилія стала б неабиякої ваги чинником у боротьбі з поляками. Вона б обстрілювала ворожий табір, відтягувала на себе значні сили ворога, вивозила поранених. На жаль, повстанці отаборились на маленькій річці Солониці, притоки Сули, куди козацькі чайки пробитися не могли. Як не могли ефективно діяти й на Сулі, оскільки річка вузька, і поляки наскрізь прострілювали її з гармат і рушниць.

Що мав чинити за такої ситуації дніпровський флотоводець Каспар Підвисоцький?

Дізнавшись про тяжке становище повстанців у Солоницькому таборі, отаман спробував пробитися зі своїми чайками аж до Лубен, але після тяжкого бою мусив був відступити. Флотилія відійшла на Дніпро, і Підвисоцький знову почав висаджувати невеликі десанти, що нападали на маєтки польських аристократів, переважна більшість яких штурмувала в цей час табір повстанців. Точилися також бої із загонами, які Жолкевському довелося перекинути в ці краї. Тобто кошовий отаман, маючи під своїм командуванням якихось чотири сотні козаків, робив усе, що міг, аби полегшити становище блокованих повстанців.

Коли гетьманові Стефану Кремпському пощастило прорвати оточення і вивести з кривавого бойовиська півтори тисячі запорожців, він одразу ж подався сюди, до Дніпра. Об'єднавшись із флотилією Підвисоцького, кіннотники гетьмана відчули себе впевненіше. Підтримувані гарматами з чайок, їхні загони стали ще бойовитішими. Погромивши якийсь час польські володіння та армійські залоги, козаки двома загонами — на човнах і кінно — добулися Січі, де в цей час, за твердженням хроніста Бєльського, залишалося "до п'ятисот осіб". Обходитися таким незначним гарнізоном було небезпечно, оскільки це могло спровокувати на напад або поляків, або татар. Отож повернення майже двотисячного війська різко зміцнило становище Січі.

Там Каспар Підвисоцький ще якийсь час залишався кошовим отаманом. Про це свідчить лист до нього від коменданта кам'янецької фортеці (Кам'янець-Подільський) Яку-ба Претвича. Очевидно, ці два польські шляхтичі були добре знайомі між собою, бо комендант повідомляв кошовому, що написав також до головнокомандувача та його заступника, висловлюючи прохання не переслідувати Підвисоцького та запевняючи, що бере цього козацького ватажка під своє заступництво. Слід припустити, що таке заступництво потрібне було не так самому Підвисоцькому, як його родині, якій поляки, з помсти, могли завдати шкоди. Претвич, по суті, домігся реабілітації Підвисоцького. І це в той час, коли польський сейм оголосив козаків "зрадниками й ворогами вітчизни".

В липні 1596 року козацькій розвідці стало відомо, що кримський хан готується до походу в Угорщину. У Варшаві зажадали підтвердження цих відомостей. Тоді Каспар Підвисоцький зі своїми товаришами захопив у полон якогось кримського офіцера й особисто повіз його до столиці Польщі для допиту. Хід, прямо скажемо, неординарний, бо ж ідеться про одного з керівників щойно придушеного повстання. Проте Підвисоцького можна зрозуміти: для нього це було можливістю засвідчити свою лояльність королеві (нехай навіть примарну) і реабілітувати себе в очах польського командування

На певний час це йому, схоже на те, вдалося. Принаймні у Варшаві його не заарештували, як активного учасника повстання, а сім'ї не скривдили. Далі сліди цього козацького ватажка зникають у вирі історії. Можливо, певній частині козаків, які ще не забули про завдані поляками кривди, не сподобалося, що Підвисоцький прагне примирення з королем та польським командуванням і вони позбавили полковника права на отаманство.

Добре, що ми пам'ятаємо та всіляко прославляємо Северина Наливайка. Але негаразд, що при цьому не помічаємо таких справжніх козацьких лицарів, як його сподвижник Каспар Підвисоцький. Сподіваюсь, що після цієї оповіді ім'я кошового отамана Підвисоцького не просто згадуватиметься у зв'язку з повстанським рухом, а й набуде самодостатньої ваги в нашій історії. Сьогодні Дніпром та Дунаєм ходить чимало суден, в тому числі й військових. То чи не час одне з них, бажано військове, наректи іменем дніпровського флотоводця Каспара Підвисоцького?

СЬОМИЙ.

"Тільки людина, здатна пожертвувати своїм життям задля свободи і незалежності народу, гідна цього життя і цього народу".

Богдан Сушинський

Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

Князівський рід Ружинських дав українському козацтву кількох гетьманів та відомих полководців: Богдана, Михайла, Романа, Остафія, і нарешті — Кирика Ружинського. Доля князя Кирика здається найсуперечливішою, хоч і схожа на долю багатьох інших українсько-польських аристократів, які то пов'язували своє лицарство з козацтвом, то мусили — з різних обставин — командувати військом, яке виступало проти повстанців та козацтва.

На Січ Кирик Ружинський прибув разом зі своїм рідним братом князем Михайлом, якого 1585 року обрали гетьманом. Того ж таки року в ролі гетьмана виступив і сам князь Кирик. Як це могло статися? Очевидно, так, як завжди ставалося за подібних ситуацій. Коли Кирик вів військо в похід, його призначали наказним гетьманом. Так само він залишався наказним (або й гетьманом), коли на Січі не було його брата Михайла. Якщо ж брати рушали в похід разом, то командували окремими загонами, але загальне керівництво належало, мабуть, Михайлові.

Принаймні добре відомо, що в листі московітського царя Федора Івановича до кримського хана Кази-Гірея, в якому названо обох князів Ружинських, Кирик фігурує першим:

4...Та й на Дніпро, за пороги, до князя Кирика Ружинського, до отаманів і черкасів, послали ми голів Лихарева й Хрущова, і звеліли їм іти з усіма черкасами на Крим...".

Разом з князем Михайлом Кирик Ружинський брав участь у поході на Перекоп. Набував козацького гарту під час розширення січових володінь до річок Кальміус і Берди.

Одначе обставини складалися так, що Кирик Ружинський не міг присвятити все своє життя козацтву. Мав маєтки, що потребували хазяйського ока, мав сім'ю. А коли навесні 1595 року польський король послав війська під командуванням коронного гетьмана Яна Замойського до Молдавії — з наказом скинути з престолу протурецьки настроєного господаря Розвана і поставити замість нього на чолі держави Єремію Могилу, князь К.