Козацькі вожді. Частина 1 - Сторінка 78

І збереглося розпорядження полковника Маховського, який, у відповідь на прохання Олени Виговської, наказував "відіслати тіло,., до жінки до Руди, під Стрий,., щоби його там, як русина, по-руськи поховали".

Про те, що дружина екс-гетьмана померла не одразу, свідчить і копія заповіту самої пані Виговської, що був вписаний у земську книгу міста Жидачова. Так от, із копії цього документу (сам він не зберігся) випливає, що Виговський, справді, був похований в церкві Воздвижения Чесного Хреста, і в скиту, але... не в Манявському, а тому, що знаходився поблизу маєтку Виговських біля села Руди-Гніздичівської. Погодьтеся, що аргумент досить сильний, і саме він збиває з пантелику багатьох дослідників, священиків та й просто шанувальників нашої історії. І все ж таки, більшість дослідників вважає, що поховання його слід шукати в Манявському Скиті. І пошуки ці тривають.

Відроджений у роки Незалежної України, цей Скит уже став місцем поклоніння пам'яті гетьмана Івана Виговського; тут, за ініціативи Благодійного Фонду імені гетьмана Виговського, було споруджено пам'ятник йому. В своєму романі-есе "Гетьман Виговський: погляд з XXI століття" я запропонував компромісний варіант: до остаточного з'ясування місця поховання Івана Виговського, тобто до часу, коли вдасться віднайти та ідентифікувати його останки, вважати Манявський Скит — Заповітним місцем поховання гетьмана Івана Виговського, тобто місцем, обраним самим Виговським та засвідченим його заповітом.

Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

Як і про будь-якого справді народного героя, про Максима Кривоноса (Перебийноса, р.н. невід. — помер у листопаді 1648 р.) існує чимало легенд, складено кілька пісень, тексти яких дійшли до наших днів. При цьому цікаво відзначити, що легенди про нього розпочинаються з версій щодо походження. Річ у тім, що ще за життя М. Кривоноса поширилась чутка, нібито він не українець, та й узагалі не слов'янин, а... шотландський лицар, який, шукаючи слави, опинився спочатку в Польщі, а відтак і на Січі.

Нічого дивного в такому трактуванні походження полковника Кривоноса нема. В ХVII столітті мандрівних лицарів ще не бракувало. А серед офіцерів Запорізької Січі, серед її звитяжців, знаходимо поляків, татар, турків, вірменів, молдован.." — то чому б одному з них не бути й шотландцем? Ось тільки Вагомих підтверджень ця версія не має. Тому переважна більшість дослідників усе ж таки шукає його коріння в Україні — хто на Черкащині, хто на Волині, а дехто твердить, нібито він родом з Могилева-Подільського.

На мій погляд, версія про шотландське походження Кривоноса виникла з того, що невдовзі перед повстанням під проводом Хмельницького він, разом з іншими козаками, воював у Франції, зокрема, під Дюнкерком, а, повертаючись звідти в Україну морським шляхом, якимось дивом потрапив спочатку до Шотландії, а вже звідти, через усю Європу... Про ці його шотландські мандри згадує, зокрема, у своєму документально-історичному романі "Максим Кривоніс" наш сучасний дослідник В. Кулаковський. Маючи на увазі при цьому давні джерела.

Та лишімо всі ці версії очам дослідників, а самі погляньмо на бойовий шлях видатного полководця в часи народно-визвольної війни. З перших днів цієї боротьби, з перших днів повстання ми бачимо Кривоноса поруч із Хмельницьким. Він був у складі делегації майбутнього гетьмана під час його візиту 1647 року до Бахчисарая, коли Тиміш Хмельницький (син Богдана) залишився заручником хана. Без сумніву, саме Кривоніс був одним із провідних фундаторів Визвольної армії, завдяки його талантові ця армія здобула чимало блискучих перемог.

Полководницький хист М. Кривоноса заявив про себе у першій же великій битві — під Жовтими Водами. Вже тоді він виступав у ролі першого полковника, тобто заступника гетьмана. Під його орудою формувався табір повстанців, він керував облогою польського укріплення, йому підлягала вся козацька артилерія. Участь у європейських битвах не пішла для Кривоноса на марне. Дії свого корпусу, та й усієї повстанської армії, він розплановував за всіма правилами військової науки. Відомо, що саме він мав найкращу в армії Хмельницького розвідку, яка діяла навіть у розташуваннях ворога і цим дуже допомагала йому. Під його керівництвом козацьку артилерію було поставлено на лафети — неабияка дивина для козаків і поляків, що досі перевозили гармати возами. Артилерія стала маневренішою.

Частенько виступав він і в ролі дипломата. Так, під Жовтими Водами Максим Кривоніс прибув до польського табору і, як заступник гетьмана, вів переговори щодо подальших дій двох військ. Ясна річ, поляки не мали наміру відступати. Тоді такого наміру вони ще не мали. Але...

4 травня 1648 року полковник Кривоніс повів своїх козаків на штурм табору С. Потоцького (сина коронного гетьмана Польщі).

Він і його козаки билися в перших лавах і першими вдерлися до укріплення поляків. Щоправда, С. Потоцькому все ж таки вдалося стримати повстанців і, хоч із великими втратами, але вистояти. Однак польські генерали вже зрозуміли, що на тривалий опір повстанцям вони неспроможні.

Щойно козакам стало ясно, що поляки відступатимуть, — Кривоніс повів свій загін в урочище Княжі Байраки і цілу ніч готував для ворога вовчі ями, завали та засідки. Це все козаки поробили так майстерно, що коли поляки помітили пастку, то обминути її не могли: не було куди. Воїнам Кривоноса та інших полковників лишалося хіба що добивати їх по болотах, чагарях та глибоких яругах.

У битві під Корсунем полковник Кривоніс вдало використав досвід Жовтих Вод. Привівши свій підсилений артилерією Черкаський полк до урочища Горохова Діброва, він знову влаштував неперевершену за своєю хитромудрістю та військовою технікою пастку для війська, тепер уже самого коронного гетьмана Миколи Потоцького. По суті, це й вирішило долю всієї битви. М. Кривоніс особисто взяв у полон М. Потоцького, польного гетьмана М. Калиновського та багатьох інших офіцерів.

Після Корсунської битви Максим Кривоніс тривалий час діяв самостійно. Переправившись на Лівобережжя, його полк, що незабаром обріс загонами повстанців і перетворився на повстанський корпус, зіткнувся з військами князя Яреми Вишневецького. Про цього князя, що походив з того самого роду, що й засновник Запорізької Січі князь Дмитро Вишневецький, в українській історії сказано чимало. Чоловік хоробрий і рішучий, він не піддався паніці, як чимало інших польських і українських магнатів, а, зібравши невеличке військо, вирушив на допомогу гетьману Потоцькому. Проте не встиг. Він був поблизу Лубен (Полтавщина), коли надійшла звістка про те, що коронний гетьман програв битву й опинився в полоні.

Інший на місці Вишневецького втік би до Польщі, але цей князь був занадто гоноровим і занадто ненавидів козаків, повстанців і всіх тих, хто зазіхав на його маєтності та католицьку віру. Одначе й, за всієї своєї люті, вистояти проти талановитого полководця Кривоноса він не міг. Розбитий під Лубнами, Вишневецький мусив відступити до Чернігова, а разом з ним відступило й усе польське панство, даючи можливість корпусові Кривоноса, що поступово переростав в окрему армію, визволити велику частину Лівобережжя.

Проте довго затримуватися в них краях Кривоніс не міг. Вже хоча би тому, що його призначено полковником черкаським, отже, правобережним, а головне, тому, що в районі Любеча (на північному заході Чернігівщини) Вишневецький переправився через Дніпро і, збираючи вірне Польщі ополчення, вирушив у свої волинсько-подільські маєтності. Ось чому, не гаючи часу, Кривоніс перекинув на Правобережжя і загони свого війська. Але зробив це, здобувши ще дві помітні перемоги — під Новгород-Сіверським та Стародубом, до яких пройшов через усю Чернігівщину. Отже, саме М. Кривоносові Україна завдячує тим, що вже з перших місяців народно-визвольної війни Чернігівщина, цей досить віддалений від козацького Запоріжжя край, стала краєм повстанським. І лишалася таким до кінця.

Опинившись на Правобережжі, Кривоніс перекинув свої полки на Брацлавщину і таким чином повів далі двобій з Я. Вишневецьким. Він штурмом здобув міста Бершадь і Ладижин, які належали цьому войовничому магнатові. Визволяючи від поляків землі Поділля, полковник Кривоніс звертався до населення зі спеціальними посланнями (універсалами), в яких закликав братися до зброї, згуртуватися, вибивати поляків зі своїх сіл та містечок і приєднуватись до армії гетьмана Хмельницького. І до цих закликів прислухалися. Навколо його війська гуртувалися загони місцевих повстанців, загони самооборони, які перетворювалися на гарнізони визволених містечок.

Цікаво, що майже кожну битву, кожен штурм М. Кривоніс розпочинав після ретельної підготовки, і завжди мав у запасі якусь вигадку чи військову хитрість. Наприклад, міцно укріплений Немирів (що на Вінниччині) він міг би здобути й звичайним штурмом, однак при цьому довелося б зазнати великих втрат. Щоб уникнути цього, Кривоніс послав туди своїх розвідників, перебраних у польські мундири. з листом нібито від самого Я. Вишневецького. Поки там з'ясовували, що до чого, Кривоніс переодягнув у польські мундири солідний загін. і він — як нібито допомога Вишневецького місцевому гарнізонові — урочистим маршем, із барабанним боєм, пройшов через фортечну браму до міста.

А командував цим парадом "п'яти сотень бравих польських вояків" син Кривоноса — Максимко Кривоносенко, що теж показав себе згодом талановитим воєначальником. Командував так, що завів в оману і польських офіцерів, і коменданта міста, і його оборонців. Повстанці стали господарями Немирова, майже не зазнавши серйозних втрат.

Не встигла вщухнути гучна слава цієї перемоги, як військо Кривоноса вже підійшло до іншого значного подільського міста — Тульчина, Маючи в своєму обозі кілька трофейних гармат, полковник спочатку влаштував полякам пристойний "артилерійський концерт", а потім наказав підривникам поробити вночі підкопи. Вранці поляки побачили під стінами козацьких вершників і почали глузливо перепитувати один одного — так, щоб чули й козаки: "Невже Кривоніс надумав посікти мури фортеці шаблями ?!" Та довго дивуватися їм не довелося: пролунало кілька могутніх вибухів, і козаки, що гарцювали поблизу фортеці, начебто дражнячи гарнізон та виманюючи його за мур, кинулися в проломи...

Визволивши від ворога значну частину Поділля, Кривоніс повів війська на Київщину.