Майстри часу - Сторінка 8

щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що вiн знає про час?

Л i д а. Так, так!

Ю р к е в и ч. Двадцять хвилин життя i любовi — та це ж вiчнiсть!

К а р ф у н к е л ь. Не забуваль мiй урок. Хм...

Ю р к е в и ч. Тiльки мiщани лiчать час роками — ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!

Л i д а. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!

Гарматний пострiл.

Ю р к е в и ч. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя... припасти до твоїх уст... вмерти... лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя!

К а р ф у н к е л ь (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дiвчинка, поки ви вмираль...

Ю р к е в и ч (обертаючись). Ви брешете!

К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Ну, то вi її кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.

Ю р к е в и ч. Боже мiй! Сюди стрiляють!

К а р ф у н к е л ь (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналiї! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм).

Тривога. Рушнична стрiлянина.

Л i д а. Стривай! Ти чуєш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулi б'ють в естакаду... Впав офiцер!..

Мiцний стукiт у дверi.

Ю р к е в и ч. Ламають дверi. Треба їх чимось заставити. Вони можуть нас убити, вiдступаючи...

Тягне до дверей меблi.

Л i д а. В мене є ще один револьвер. Ми будемо оборонятись.

Ю р к е в и ч. Так, так! Жити, жити! Дихати на повнi груди, жити з тобою, моя Лiдо!

К а р ф у н к е л ь (продовжуючи збирати колiщата з пiдлоги). Зальбадерей! Вiн уже роздумиваль умирать...

Пострiл пiд дверима. Шум боротьби.

XIII

Голос за дверима. Вiдчинiть! Свої! Товаришу Юркевич!

Ю р к е в и ч (у захватi). Таратута! Врятованi!

Дверi вiдчиняються. Входить загiн червоноармiйцiв. Попереду Таратута.

Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живi, не спiзнився?

Л i д а (кидається до червоноармiйцiв). Товаришi! Рiднi! (Тисне їм руки). Якого полку?

Ю р к е в и ч (хапає руку Таратути). Таратуто, друже мiй любий! Це ти нас визволив?

Т а р а т у т а. Та вже так вийшло. Спасибi, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, i станцiю здобули, i все на свiтi.

Ю р к е в и ч. Та коли ж ти встиг, каналiя? (Смiється вiд щастя).

Т а р а т у т а. Та хiба я час лiчу чи мiряю?

Ю р к е в и ч. Правда, Таратуто, правда — його нi полiчити, нi вимiряти.

XIV

Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева.

К о м а н д и р. Зайняти всi виходи. Єфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?

Л i д а (дiстає з зачiски згорнутий тонкий папiрець i подає командировi), Я — полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу — мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим.

К о м а н д и р. Лiда Званцева! Радий вас бачити, товаришко!..

К а р ф у н к е л ь. Гер командир! Накажiть даваль мiй поїзд. Я не можу бiльше втрачаль час через ваш вiйна.

К о м а н д и р. А це ще який нiмець?

Л i д а. Його заарештували разом з нами за те, що вiн протестував проти нашого розстрiлу.

К о м а н д и р. Дякую вам. Ви свободнi, товаришу!

К а р ф у н к е л ь. Звободнi, звободнi — менi потрiбний поїзд, а не ваша звобода.

Л у н д и ш е в. Це неподобство! У мене бiлет i плацкарта. Скажiть, щоб повернули мої речi! Це грабiж!

К а р ф у н к е л ь. Я не можу втрачаль час. Я рахуваль кожен хвилина.

К о м а н д и р. Тихше, тихше! Для нас не цiкавi вашi розрахунки. У революцiї свiй годинник — вiн iде все вперед, а коли б'є — настає новий час.

Гарматний пострiл.

К о м а н д и р. Чули?

Ю р к е в и ч. Я вам казав, майн гер, що є майстер дужчий за вас — революцiя. Ваш годинник розбитий.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

Та сама станцiя. 1920 рiк. Зима. Кiмната занедбана, давно не метена. Скрiзь бруд, недокурки, мотлох. Кiлька жiнок туляться на лавках, грiючись по черзi бiля поганенької пiчурки, що поставлена в кутку.

І

Увiходять двоє залiзничникiв в кожухах i з дорожнiми клунками на плечах.

1-й з а л i з н и ч н и к (до жiнок). Здрастуйте. Не було товарного?

У с а ч и х а. Не було. Певно, скоро буде.

3-я ж i н к а. Куди це ви, Семене Терентiйовичу? Невже на село? Чи, може, в мiсто, як мiй?

1-й з а л i з н и ч н и к (хмуро). Ну, а що ж — з голоду здихати...

2-а ж i н к а. Правильно. Всi пiдуть.

2-й з а л i з н и ч н и к. Нехай їм чорт паровози водить.

1-а ж i н к а. Та Черевко, Трохимич. Цей совєцькому чорту продався, старий собака.

Увiходить Черевко, мовчки, докiрливо дивиться на залiзничникiв, тi вiдвертаються.

Ч е р е в к о. Куди це ти напосудився, Терентiйович? Мовчиш? Соромно в очi дивитись? Коли робоча армiя на фронт iде — паровоз кидаєш? Ех...

У с а ч и х а (розлючена). Та тобi яке дiло? От i пiде. Ти хiба його дiтей нагодуєш?

1-й з а л i з н и ч н и к. Та чого ти до мене присiкався? Я тобi не заважаю — хочеш комiсаром задєлаться — твоє дiло. А менi дiти дорожче.

Увiходить Черевкова жiнка — Оля. Вона постарiла, змарнiла, але, як i ранiш, приваблює своєю лагiдною усмiшкою, миловидним i нiжним обличчям.

О л я. Андрiй Трохимич! Ти скоро додому? Серьо-жi погано.

Ч е р е в к о (нетерпляче). Постривай, Олю, — немає часу — потiм. Дурень ти, дурень, Терентьїч, i говорити з тобою не варто. А ось вiд тебе, Василю Iвановичу, скажу по правдi, не сподiвався...

О л я. Андрiй Трохимович...

Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз — я знаю.

О л я (крiзь сльози). З Серьожею погано — серце зовсiм завмирає. Пiди ще в мiсто, пошукай камфори — може, в Червоному Хрестi...

Ч е р е в к о. Пiду, Олю, — зараз. Так, не сподiвався, Василю Iвановичу, не сподiвався. Разом в дев'ятсот п'ятому бастували, разом паровози вiд нiмцiв рятували — а тепер, у таку хвилину, свiй пролетарський пост покидаєш?! Соромно, Василю Iвановичу, — не сподiвався.

2-й з а л i з н и ч н и к (пiдводиться). Та ну тебе, не тягни — i без того гiрко. Ходiм закуримо, чи що, з горя.

Ч е р е в к о (радiсно). Не поїдеш? От спасибi, Васю. Не зрадив.

О л я. Андрiю Трохимовичу...

2-й з а л i з н и ч н и к. Та ходiм уже...

У с а ч и х а. Уговорив-таки, язва. Укомiсарив!

2-а ж i н к а. Чисто що укомiсарив, оратор. Партеєць.

Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз. Ходiм, Василь Iванович, — я тобi й паровоз наготовив.

Виходять.

2-а ж i н к а. Товарний!

II

Пiдходить товарний поїзд. Всi кинулись на перон, Оля сiдає на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнiлий, обшарпаний. Мовчки сiдає поруч на лавку, закурює цигарку.

Ю р к е в и ч. Не полегшало хлопчиковi?

О л я. Де там. Серце зовсiм не працює. Доктор сказав — камфори. А де її взяти — в жоднiй аптецi немає.

Входить, як завжди жвавий i веселий, Таратута з живою куркою пiд пахвою. За ним Усачиха.

Т а р а т у т а (вiдбиваючись на ходу вiд Усачихи). Геть! Вiдчепись! Кажуть тобi, непродажна.

У с а ч и х а. Та навiщо тобi курка, куродав непутящий! Я ж тобi гарну цiну даю — двадцять тисяч!

Т а р а т у т а. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутiшна! А я тебе по цiлому вокзалу шукаю. Курочку тобi привiз для твого мальчонки. Ну, що, як вiн? Стрибає?

О л я (бере курку i ховає в кошик). Та що це ти, Та-ратуто, як тобi не соромно. (Цiлує його i плаче).

Т а р а т у т а. От тобi й маєш! Зараз i крани вiдкрила!

О л я. Кепсько Серьожi, Таратуто, — серце не гiра-цює.

Т а р а т у т а. Не сумуй, Олю, — пiдправимо i серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Яка зустрiч! Чого це ти такий маланхольний, кислий?

Ю р к е в и ч. Так взагалi. Кепськi дiла, брат Таратуто. А тут ще переслабував на сипняк, охляв. Чекаю ось на жiнку — приїздить сьогоднi.

Т а р а т у т а. Е, брат, — через те ти i страждаєш, що з бабою зв'язався. А я ось їжджу собi по дорогах, шукаю вiтра в полi i горя не знаю.

Ю р к е в и ч (усмiхається). По-старому курей давиш?

Т а р а т у т а. Не забув... Нi, брат, тепер не дуже. Тепер, брат, курка — рiдкiсть. Якщо й потрапить яка дурна пiд колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сiдає бiля Олi на лавочцi). Так-то, Олю, мiй друже.

Ю р к е в и ч. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто?

У с а ч и х а (в щирому захопленнi). I збреше ж, куродав окаянний!

Т а р а т у т а. А ти думав, звiдки в мене ця курка? Пiд колеса потрапила, сердешна.

Ю р к е в и ч. Як пiд колеса?! Та вона ж жива!

Т а р а т у т а (не кваплячись, дiстає з кишенi пляшку i металеву чарочку). А ось тут i починається воскресєнiє iз мертвих та iншi чудеса. (Наливає в чарочку). Войдiтє. (П'є). Добрий коньяк, французький. Влив їй в горло оцього самого коньячку, — скочила, як перемита. (Наливає). Випий i ти, братику, — коли вже курка п'є i жива буває, то тобi й бог велiв.

У с а ч и х а. I все бреше, сукин син. Вимiняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала!

Ю р к е в и ч (п'є). I час тебе не бере, Таратуто.

Усачиха мимоволi ковтає, дивлячись, як Юркевич п'є.

Т а р а т у т а. Час? Це ви, образованi, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною нiякий час не вженеться. В мене один рахунок — завжди сьогоднi.

Ю р к е в ич. Мудрець ти, Таратуто, сам собi цiни не знаєш.

Т а р а т у т а. Ну, прощавайте поки — не сумуй, Олю, — i мальчонку твого пiдправимо. (Дає їй пляшку). На ось, дай йому ковтнути чарочку — миттю серце запрацює. Напевно.

О л я (крiзь сльози). Йому камфори треба, Таратуто, — а де її взяти... Ось сиджу, чекаю на Андрiя Трохимовича — i додому йти боюся.

Ю р к е в и ч. А в Червоному Хрестi питали?

О л я. Скрiзь була — нiде немає.

Т а р а т у т а. Стривай! То я ж знаю!

О л я. Та невже? Ради бога, Таратуто, — врятуй, на тебе одна надiя!

Т а р а т у т а. Поїхав! Є в мене один чолов'яга. Коли вже в нього немає — то, значить, нiде. Потерпи, Олю, — я вмить. (Виходить).

У с а ч и х а.