Молодший брат Сонця - Сторінка 2

- Бережний Василь Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— П’ять хвилин до початку…

— Чотири…

— Три…

Ті хвилини тяглися болісно довго, Террі шарпнулася ходити, ступнула кілька кроків, але де тут походиш, коли увесь бункер заставлений непорушними надовбнями в мундирах? І Террі теж закам’яніла.

— Пуск! — трохи істерично вигукнув Девід, і його кістлявий палець утопив червону кнопку.

Террі очікувала гуркоту, струсу, але нічого не сталося, було тихо, найменшого дрижання підлоги не відчула. «От якби не вдалося! — зловтішно тенькнуло серце. — Щоб увесь проект, як мильна булька…»

— Екран! — порушив напружену тишу чийсь владний голос. — Чому не вмикаєте, док?

— Екран увімкнуто, — сказав Девід, і всі глипнули в той бік і побачили, що штори розсунуті. — Мабуть, вийшла з ладу передаюча антена… Так воно й є.

В його рівному голосі Террі відчула впевненість, стримане торжество. Значить, усе… вдалося?

— Встановити запасну антену, — говорив Девід у мікрофон, — перевірити вмикання…

Коли екран засвітився, Террі скрикнула. Не те що рослинності, самої гори не було! Там, де щойно стояла важка скеля, — парувала вода, і вітер зносив сизі пасма в далечінь океану. Була гора — і нема. Наче страхітливий джин пожадливо надкусив цей шмат суходолу та й проковтнув скелю.

Усі в бункері заціпеніли. Потім прорвало:

— Вітаю, док!

— Це колосально…

— Грандіозно!

— І ніякої радіації?

Після взяття проб грунту, повітря, води, рослин та інших матеріалів, що були в зоні вибуху, Девід урочисто оголосив:

— Так, панове, жорсткого випромінювання не зареєстровано. Це справді чистий заряд… Стерильно чистий!

— Він може зробити стерильним цілий континент, ха-ха-ха! — набундючився генерал. — От прогрес!

Террі аж пересмикнуло від його дурного хахакання. Одійшла в другий кінець бункера, щоб не чути пожадливих, торжествуючих голосів. Настрій остаточно зіпсувався — може, від усвідомлення безсилля. Бо й справді, що вона може вдіяти супроти цього бездушного, добре злагодженого механізму? Та навіть виїхати звідси неможливо!

Сівши у м’який фотель біля журнального столика, почала знічев’я перегортати ілюстровані журнали. Але й сюди пригупав хахакаючий генерал.

— Дозвольте вас привітати з успіхом… вашого чоловіка! Ми — х-ха — дуже раді… Зараз я передам рапорт урядові…

Він ухопив її руку своїми двома, шанобливо схилився і поцілував. їй було страшенно гидко, хотілося відсмикнути руку, але натомість зобразила усмішку і щось сказала поблажливе. О боже, що з нею робиться? Що це за суспільство, коли, всупереч своїм бажанням, поглядам, вона змушена потискувати руку вбивці, усміхатися до ката, одягненого в мундир? Суспільство? А сама ти хіба не винна? Ну, чому, чому не дала йому ляпаса?

Була мить, коли Террі могла це зробити. Але мить промигнула, рішучості забракло, і вона продовжила люб’язну розмову.

— Доктор пропонує вийти… х-ха-ха — прогулятися до місця вибуху. Ви підете?

Террі, не замислюючись, сказала:

— Якщо Девід запрошує… Я йому вірю.

— А ми почекаємо, хм, побудемо тут. Хоча й ми цілком певні, що радіації нема.

— То чому ж?

— Ну, знаєте… Хіба можна врахувати всі фактори?

Все, що накипіло Террі на серці, прорвалося нещадними дошкульними словами:

— Ви просто боягуз, генерале. Звичайнісінький боягуз! Тому ви й хочете цією бомбою компенсувати брак хоробрості…

Генерал кліпав очима, навіщось обсмикував френч і насторожено озирався.

З неприємного становища його виручив Девід. Як завжди, швидкий, енергійний, він підійшов до них і кинув дружині:

— Террі, я піднімуся, може, на півгодини…

— Подихати свіжим повітрям?

— Так.

— В епіцентрі вибуху? Тоді й я з тобою! Бо тут і справді задушливо.

— Поки що, генерале, — сказав Девід, — ви зможете спостерігати нас на екрані.

— Та вже ж, — ущипливо докинула Террі, — тут безпечніше.

Одутле обличчя генерала пересмикнулося, але він промовчав, тільки поворушив м’ясистими губами та кинув услід гострі дротики поглядів.

Хвилі набігали, як і раніше, океан обдавав теплим подихом, а скелі не було… На її місці зяяла рвана рана, яку залила прозора вода.

— Боже мій, — прошепотіла Террі, — яка жахлива сила… Такий невеличкий ящичок…

— Ефект вражаючий, — роздумливо промовив Девід. — Коефіцієнт корисної дії — сто відсотків!

— Девід! — Террі стала і пильно поглянула йому в вічі. — Про яку «корисну дію» тут можна говорити?

Лагідно усміхаючись, він поклав їй руку на плече.

— Не гарячкуй, Террі. По-перше, це — технічний вислів, а по-друге…

— Що «по-друге»?

— Поглянь, який краєвид!

Террі зітхнула: тут і поговорити не можна…

— Та що ж краєвид… Мені здається, планеті боляче…

— Ну, не треба так перебільшувати, — сказав Девід. — Земля велика, дуже велика, і така подряпина…

— «Подряпина»! Зникла ціла гора… До речі, де вона ділася?

— Матерія, що брала участь у цій реакції, анігілювалась.

— Тобто знищилась?