Молодший брат Сонця - Сторінка 3

- Бережний Василь Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Слово «анігіляція» означає знищення, але ти ж знаєш, що матерію знищити не можна, — почав пояснювати Девід, і голос його набрав лекторського відтінку. — При анігіляції виділяється енергія в сотню разів більша, ніж при термоядерному синтезі…

— Жахливо…

— Нічого жахливого. Відбувається перетворення часточок і античасточок в інші, скажімо, у фотони…

— Світло, промені?

— Так.

— Виходить, скеля зблиснула і… розсіялась світлом у космосі?

— І притому ніякої шкідливої радіації, забруднення середовища…

— Справді «чиста» робота. Але ти не враховуєш, Девід, що середовищу таки завдається шкоди. Щойно ви пограбували планету…

— Не драматизуй, Террі. Кожного року наша Земля одержує з космосу приблизно десять тисяч тонн метеоритів. Так що ця втрата швидко поповниться.

— Але ж ти знову…

— Ні, більше випробувань не буде, це — перше і останнє. Далі — серійне виробництво таких… пристроїв.

— Казав би вже — бомб. Серійне виробництво!

Обличчя їй затьмарилось, біля вуст з’явилися зморшки, наче їй щось заболіло. В очах, які так любив Девід, темнів смуток. Девід стривожився за її здоров’я.

— Не треба так хвилюватися, Террі. Повір мені, що все буде добре, все буде гаразд.

— Серійне виробництво… — повторювала Террі. — Мабуть, уже дідько потирає від утіхи свої пазуристі лапи: невдовзі на Землі загине все живе.

Девід заспокоював її, але сказати міг дуже мало, бо всю їхню розмову чути ж у бункері! Тому й відбувся загальниками, на зразок: «Заспокойся, не треба згущувати фарб, усе стане на свої місця» і т.п. Террі тільки зітхала. Почувалася загнаною в кут, у безвихідь.

Вони вже поверталися до бункера, де мало відбутись офіційне обговорення випробування, коли наткнулись на Віру — дівчина лежала ниць на вигорілій землі, неначе мертва.

Террі кинулась до неї з криком:

— Віро! Що сталося?!

Дівчина застогнала:

— Очі… Мої очі… Дайте пов’язку…

Лаборантка обома долонями затуляла очі, кучма білого золотистого волосся виділялася на тлі чорного грунту.

— От і маєш… гріх на своїй душі, — схлипнула Террі, зиркнувши на чоловіка.

Девід, здавалося, зовсім не розгубився.

— Як це сталося, Віро? Хіба ви не чули попередження?

— Я думала, встигну… добігти до бункера…

Террі метнулась до медпункту і за кілька хвилин повернулася з лікарем. Це був терапевт, він тільки спромігся накласти щільну товсту пов’язку на очі. Дівчині допомогли підвестися, й, хоч вона ледве стояла на ногах, від карети відмовилася.

— На цьому пекельному острові немає окуліста! — бідкалась Террі. — А їй потрібна негайна кваліфікована допомога…

— Доведеться відправити на материк, — спокійно сказав Девід.

Террі з лікарем повели Віру, а Девід навдивовижу твердим кроком пішов до бункера. «Чи в нього зовсім здерев’яніло серце? — подумала Террі, ковзнувши поглядом по його безжурному, вдоволеному обличчі. — Ніби це зовсім його не стосується!»

II. ВІРА ДАЄ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ

Не без труднощів Девіду вдалося відправити свою лаборантку на лікування. Офіцер секретної служби (Террі ущипливо називає їх есесівцями) категорично заперечував, твердячи, що лікаря можна привезти сюди.

— Ще одну сторонню людину? — зауважив генерал. — В такому разі втрата інформації буде куди більша…

— А в якій мірі вона була допущена до секретної роботи, док? — поцікавився офіцер.

Девід пояснив:

— Віра працювала не в спеціальній, а в звичайній фізичній лабораторії…

Зрештою авторитет і становище доктора Девіда — творця анігіляційної бомби — вирішило справу. Потерпілу посадили на вертоліт, і через кілька годин вона вже була на материку.

Террі зауважила, як хвилювався Девід, прощаючись зі своєю лаборанткою, і дуже зраділа: він-таки не зачерствів тут, не все людське стерлося з його душі!

Та минали дні за днями, і Девід ставав усе похмурішим, замкнутим, навіть дражливим. Ніщо, крім роботи, його не обходило, навіть скрипки не виймав з футляра, працював несамовито день і ніч. Бувало, що не виходив із складального цеху по десять годин. Осунувся, зчорнів, тільки очі сяяли гострим блиском.

— Поглянь у дзеркало, — говорила дружина, — чи впізнаєш себе? І навіщо ті мільйони, коли не буде здоров’я?

Девід пообіцяв давати собі відпочинок. Вечорами, якщо заходив Натаніел — друг і помічник Девіда, вони влаштовували невеличкий концерт. Девід, хоч і не віртуозно, але, як для аматора, досить добре грав на скрипці, Террі акомпанувала на роялі.

Часто прогулювались, слухаючи шум хвиль і милуючись зоряним небом. Особливе захоплення Девіда викликав Юпітер.

— Поглянь, Террі, яка велич! А якби ти побачила цього гіганта в телескоп, із супутниками… Сонячна система в мініатюрі!

— Ну, супроти Сонця Юпітер малий, — зауважила Террі.

— Але він складається з тієї самої речовини — водню й гелію. Це, можна сказати, без півхвилини зірка. Йому б ще трохи маси — і запрацювало б термоядерне горно…