В пошуках скарбів - Сторінка 116

Дмитро Іванович підвівся з крісла, дістав з шафи грубу книгу й подав молодому вченому.

— Ось вам «Вольности запорожских козаков», — прочитайте й використайте ті місця, що вам підійдуть.

Молодий учений міцно потиснув руку й щиро подякував за щедру допомогу й теплий прийом.

Читаючи твори й слухаючи лекції Яворницького, Бельгард, що сам уже став професором, не раз думав: «Яка широка філологічна ерудиція в цього історика, це ще не опрацьований розділ багатющої біографії. Тут є над чим попрацювати молодим дослідникам».

Знайомство з «Вольностями» не раз приводило молодого вченого в долину Самари. Ця річка особливо мальовнича в тому місці, де вона приймає Вовчу. Про ці місця Яворницький часто згадує в своїй книзі. Самарська долина приваблювала запорожців чудесними лісами, соковитими луками, рибними річками. Тут тепер студенти — майбутні ботаніки та зоологи — проводять дослідницькі роботи.

Закінчивши свою дисертацію, Бельгард на знак пошани до історика поставив епіграфом до розділу своєї праці «Байрачні ліси» слова Яворницького: «Байрак, від тюркського кореня «баир» — косогір; так звався невеликий, але а грубих і важких дерев ліс, переважно в ярах та по схилах їх».

Бельгард, розповідаючи своїм слухачам-студентам про красу й багатство рідного краю, завжди теплим словом згадував Дмитра Івановича, який сам палко любив і прищеплював іншим велику любов до історичних пам’яток культури та до рідної природи — окраси людського життя.

КАЧКА ТЕЖ ПОТРЕБУЄ ПРОФЕСОРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Багато хто вважав Дмитра Івановича за дивака, вбачаючи в дивацтві одну з неодмінних властивостей старих, дореволюційних професорів. Та якщо в поведінці Дмитра Івановича й траплялися справді дивні випадки, то до них призводило не бажання оригінальничати, а були вони звичайно проявом великої гуманності, відгуком на будь-чиє страждання. Взяти хоч би цей випадок з свійською качкою.

Хто бував у Дмитра Івановича вдома й прогулювався з ним на подвір’ї, той бачив, як там поважно походжала огрядна білолоба качка. Господар дбайливо доглядав її, ходив на базар і купував для неї корм, приносив з Дніпра дрібні камінці й пісочок з мулом і сипав їй у корито з водою.

Одного разу хтось із дітлахів загилив у качку ломакою. Качка впала, потім зопалу підвелася й знову припала до землі.

Дмитро Іванович підтюпцем підбіг до неї, взяв качку на руки й оглянув. У бідолахи була пошкоджена ліва нога. Не довго думаючи, він посадив свою улюбленицю в кошик і поніс до обласної лікарні. Зайшов до кабінету хірурга, глянув, а там, крім санітарки, нікого нема.

— А де ж, дівчино, ваші лікарі?

— Отам у залі, засідають.

— Так ви, будь ласка, покличте когось із хірургів, скажіть: просить Яворницький.

Моторна дівчина швидко схопилася з місця й метнулася в залу. За хвилину звідти вийшла асистентка хірурга Олександра Миколаївна Абрамова.

— З вами щось скоїлося, професоре?

— Та зі мною все гаразд, а от з моєю качкою — біда.

— Якою качкою? — здивовано перепитала асистентка.

— Звичайною, ось вона в кошику. Гляньте, прошу вас, може, чимось допоможете. Така хороша качечка, сумирна, не шкідлива, і ось маєш: не може стати на ніжку, — бідкався професор.

Перната «пацієнтка» спочатку викликала в асистентки подив, але вона одразу збагнула, що качка, певно, була втіхою відомого академіка, і тут же запропонувала йому показати «хвору».

— Будь ласка, — зрадів Дмитро Іванович. Він витяг з кошика замотану в якусь одежину свою білолобу. Діагноз встановлено швидко: перелом лівої ніжки.

— Доведеться, Дмитре Івановичу, вашій качці накласти гіпсову пов’язку й залишити у нас на кілька днів.

— Добре, спасибі вам. Коли треба буде корму — принесу.

— Не турбуйтеся, ми самі про це подбаємо.

Занесли качку в перев’язочну і за всіма правилами наклали гіпс. Асистентці Абрамовій допоміг у цій операції клінічний ординатор Микола Якович Хорошманенко.

Академік повернувся додому. Через три дні йому дозволили забрати качку додому і встановити для неї режим.

Кілька разів асистентка Абрамова навідувалася до своєї пацієнтки й цікавилася, як вона себе почуває. Вона переконалася, що Дмитро Іванович має велику пристрасть до тварин і птахів, а особливо до своєї улюбленої крякухи.

Качка швидко видужала і невдовзі стала бігати, як і перше.

Сидячи за столом у будинку Яворницького, асистентка Абрамова, ледь усміхаючись, сказала:

— І стало ж у вас, Дмитре Івановичу, терпцю возитися ще й з цією качкою…

— А хіба ж можна залишити поранену птицю напризволяще? Качка теж потребує допомоги.

Дмитро Іванович на якусь мить замислився, а потім сказав:

— Я й досі не можу забути епізод, який обурив мене до глибини душі. Це було в Самарському лісі. Лісовик Григорій Антонович Поплавський повісив на плече рушницю й вийшов до озера. Він — добрячий мисливець. Було, загорне в папірець гривеника й каже: «Ану, підкиньте!» Підкинуть. А він прицілиться — бах! — так тільки клаптики паперу в повітрі розлетяться. Ото був стрілець! Щодня він брав свою рушницю й виходив у ліс на качок. Пройдеться лісом, посидить у засідці біля берега Самари — немає здобичі. Встане і йде додому, наспівуючі собі якусь веселу мелодію. Ніколи він не шкодував, що повертається додому без трофеїв. Він бачив душевне задоволення не в цьому, бо кохався в природі, любив і оберігав її. Кожного разу, коли повертався додому, розбирав і чистив свою рушницю.