В пошуках скарбів - Сторінка 115

В гімназії були вивішені об’яви, де повідомлялося, що в неділю, о 10 годині ранку, відбудеться лекція професора Московського університету Д. І. Яворницького про народних музикантів-кобзарів у супроводі кобзаря Кучугури-Кучеренка.

Ще в суботу вчителі в усіх класах попередили: «Глядіть, щоб усі були, бо це ж честь для нашої гімназії — з лекцією виступить видатний учений».

Ми, учні, з великим інтересом чекали неділі.

В призначений час зал гімназії був переповнений. Відчинилися двері, і в зал зайшли інспектор гімназії і з ним професор Яворницький, який під руку вів сліпого кобзаря в синьому жупані. Всі встали. Сотні юнаків на всі очі дивилися на незвичайних гостей, бо вперше бачили перед собою живого професора.

У залі стояв стіл і коло цього три стільці. Посередині сидів професор Яворницький, ліворуч — інспектор гімназії, а праворуч — кобзар. Повагом підвівся з-за столу Дмитро Іванович.

— Юні друзі! — звернувся він до учнів. — Сьгодні ви тут не почуєте слова про фізику, хімію чи математику. Я — історик і хочу вам розповісти про те, як народилося й розвивалося народне мистецтво. Коротенько розкажу і про історію кобзи.

З собою я привіз кобзаря, який виконає кілька пісень.

Учений сказав, що струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини. Кобзарі, ці незрячі гомери, здебільшого співали історичних пісень та дум, але вони й самі складали нові пісні, які швидко знаходили стежку до людських сердець. Мандруючи з поводирями та з ціпками в руках, кобзарі несли свої мудрі й віщі думи в села й міста. За це їх шанували й поважали. Своєю творчістю вони збагатили скарбницю нашої культури…

Дмитро Іванович зробив паузу і потім сказав:

— А тепер попросимо нашого кобзаря Івана Йовича вдарити по струнах. Він проспіває нам українські думи та історичні пісні.

У залі спалахнули оплески. Кобзар раз-другий провів пальцями по струнах. Гордо підняв чоло, і в залі залунала дума про дівку-бранку Марусю Богуславку. А потім він проспівав ще три пісні. Кожна з них чарувала слухачів щирістю і теплом.

Минали роки. Олександр Бельгард уже став студентом біологічного факультету Катеринославського інституту народної освіти. Це був час, коли молодь з заводів і сіл заповнила аудиторії вищих шкіл. Юнаки й дівчата спрагло тяглися до знань. То нічого, що в аудиторіях часом бувало холодно, доводилося сидіти в пальті з наставленим коміром і хукати в руку. Жагуче прагнення оволодіти знаннями зігрівало юнацькі серця.

В той час в інституті народної освіти працювали відомі вчені — Л. В. Писаржевський, В. П. Карпов, Г. О. Грузинцев. На історичному факультеті читав курс лекцій з історії місцевого краю професор Яворницький.

Багатьом прийшлася до душі лекція «Запорожці перед судом історії», яку Дмитро Іванович прочитав для студентів і викладачів інституту.

— Запорозькі козаки, — говорив професор, — виникли спочатку як вияв протесту більшості, протесту цілої громади проти панства, різних підпанків та багатіїв-дуків, які скрізь позахоплювали землі та права і не давали по-людському жити простому народові… Не витримуючи такого насильства та такої неправди, український люд почав підійматись цілими купами із своїх місць і почав тікати у вільний степ, який починався від р. Орелі і до р. Кінських Вод, де не було ні пана, ні орендаря…[68]

В університеті Д. І. Яворннцькіїй керував і гуртком студентів по охороні природи, пам’яток минувшини та вивченню флори і фауни місцевого краю.

Студент-біолог Бельгард вибрав час і теж пішов послухати професора-історика. Він попав па лекцію, яку Дмитро Іванович назвав: «Історичні місця на Дніпрових порогах».

Це була, власне, не лекція, а жвава, невимушена бесіда. Складалося враження, ніби на кафедрі сидить мудрий дідок з сивими вусами і так розповідає про давні події, наче він сам був їх учасником.

Лектор полонив слухачів, розповідаючи про певні історичні події й воднораз сиплячи легендами, думами й цитатами з пісень. Інколи він мовби забував про інститутську кафедру і починав заспівувати. Це в нього була своєрідна ілюстрація лекції. Розповість про похід Сірка і тут же проспівай про нього два-три куплети з народної пісні.

Коли після лекції бував на Дніпрових порогах, то дивився на них уже зовсім іншими очима.

Та ось Бельгард скінчив інститут і став ученим-біологом. Він засів за докторську дисертацію, яка була присвячена лісам південно-східної частини України. Треба було заглянути в історичне минуле лісових оазів на тлі безмежних степів. «Хто ж допоможе мені в цьому? — думав Бедьгард. — Не хто інший, як тільки Яворницький!» І він звернувся до Дмитра Івановича. Той уважно вислухав гостя і сказав:

— Тема вашої дисертації дуже цікава. Я охоче допоможу.

Він назвав ряд потрібних дисертантові книжок і дав йому багато цінних порад, як краще побудувати дисертацію, як систематизувати й висвітлювати зібраний матеріал.

— А що можна використати з вашої особистої бібліотеки, з ваших праць? — спитав Бельгард.