В пошуках скарбів - Сторінка 135

Не можна було без хвилювання слухати на мітингу виступ Катерини Литвиненко, яка у 1935 році прийшла помічницею у цей дім.

І як відгомін минулих літ прозвучали тут жартівливі пісні, вірші і розповіді у виконанні артистів театра ім. Т. Г. Шевченка, з якими вчений дружив і щедро допомагав їм у творчій праці.

На урочистостях звучали старовинні українські народні думи та пісні, які свого часу зібрав етнограф і фольклорист Яворницький.

З любов’ю попрацювали на реставрації будинку художники під керівництвом Вячеслава Юрченка.

Працівники музею з великою любов’ю зібрали матеріал про життя, наукову та громадську діяльність Яворпицького. Відновлено його робочий кабінет, усе тут зберігається так, як було за життя вченого. В меморіальній кімнаті виставлено оригінали документів, наукові праці, які характеризують його як видатного дослідника історії запорозького козацтва, археолога, фольклориста, етнографа, лексикографа, письменника й прогресивного діяча.

Оглядаючи меморіальний будинок вченого, гість може побачити багато рідкісних картин кінця XIX — початку XX століття, їх створили художники В. Бондаренко, П. Баришніков, М. Васильєв, С. Васильківський, К. Вроблевський та інші митці. Окрасою кабінету є портрет Д. І. Яворницького. Його ще в 1920 році малював Ф. Красицький. Коли старший науковий співробітник меморіального Будинку-музею А. Перкова дає пояснення до цього портрету, то каже: «Сучасники розповідають, що, дивлячись на Дмитра Івановича, можна було дізнатися про нього все: слов’янин написав на його обличчі мрійливість і лагідність, ученик — зосереджену увагу, наполегливість, трудове життя — цілеспрямованість та енергію, поет і художник слова — натхнення, а народ — безмірну доброту». Знаючи особисто вченого, з цим не можна не погодитись!

Між цими документами бачимо диплом про закінчення Харківського університету, диплом магістра, конспекти лекцій з російської історії, які він читав колись у Московському університеті.

У вітрині лежать майже всі друковані праці вченого, що стосуються історії Запорозької Січі, грамота Академії наук УРСР про обрання у квітні 1929 року Яворницького дійсним членом Академії наук.

Увагу відвідувачів привертають фотографії, портрети й погруддя діячів української та російської культури, з якими Дмитро Іванович спілкувався, приятелював, підтримував творчі зв’язки; серед них — І. Рєпін, Л. Толстой, В. Стасов, В. Гіляровський, М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Лисенко, М. Рильський, М. Самокиш, О. Потебня, корифеї українського театру. Тут же портрети А. Луначарського, М. Скрипника, Г. Петровського, які високо цінували діяльність історика.

Серед багатьох документів, що свідчать про велику науково-громадську працю Яворницького, тут можна побачити афіші, програми його виступів з лекціями в робітничих районах Катеринославщини, в Полтаві, Харкові, Кременчуці, Лубнах та інших містах України.

Дмитро Іванович зібрав величезну колекцію старовинних речей, але все Це він подарував музеєві. Окремо під склом лежить подяка вченому 24 вересня 1902 року від Катеринославського наукового товариства за передачу в подарунок музеєві власної колекції.

В окремій рамці вивішено Указ Президії Верховної Ради УРСР від 11 жовтня 1940 року про увічнення пам’яті Яворницького.

За короткий час кімнату-музей відвідали тисячі шанувальників ученого.

Зараз у Будинку-музеї Д. І. Яворницького щонеділі виступає кобзар І. П. Скотаренко. Цим самим продовжують славну традицію Яворницького.

Пригадую: найчастіше кобзарі грали на веранді, яку нині відновлено в українському стилі. Дмитро Іванович любив і побалакати й поспівати з гостями. А розмовляв він чудесно. Мова у нього барвиста, соковита, образна, пересипана українським гумором.

Людно буває в затишній кімнаті, де все нагадує про того, хто все своє довге життя присвятив служінню рідному народові.

Будинок славного історика тепер знову ожив. Сюди йдуть і старі, й молоді — всі, хто любить свій народ, шанує його минуле, живе його сучасним й думає про його майбутнє.

ПІСЛЯСЛОВО

Книжка «В пошуках скарбів» — данина незабутньому Дмитрові Івановичу Яворницькому. З його ім’ям пов’язано дбайливе вивчення нашого минулого й невтомне збирання пам’яток сивої давнини.

Численні відгуки на книжку в пресі та в приватних листах, а також той факт, що перше й друге видання «В пошуках скарбів», які виходили в Києві, швидко розійшлися, свідчать про те, яке дороге нашому народові його минуле і як він цікавиться всім тим, що пов’язано з його історією.

Авторові приємно, що його книжка в якійсь мірі спонукала окремих ентузіастів до самостійних пошуків пам’яток матеріальної культури нашого минулого.

Ось, наприклад, що пише вчитель з міста Комунарськ на Луганщині Олександр Сергійович М’ягченко:

«Прочитавши вашу книжку «В пошуках скарбів», я звернув свою увагу ось на що: Д. І. Яворницький усе своє свідоме життя присвятив науці. Він дуже вболівав за музейними скарбами, збирав їх скрізь, навіть там, де ніхто їх не міг би здобути. І все це він робив для музею, для народу. Мені дуже закортіло також зробити щось добре для музею, якому надано його ім’я. І ось я згадав, що в селі Біленькому, на Запоріжжі, два роки тому я бачив картину М. І. Струнникова «Козак на дозвіллі». Прикладаю з неї фото. Як ви думаєте, чи варто поїхати мені на розшуки цієї картини? Чекаю від вас листа».