В пошуках скарбів - Сторінка 136

Автор цієї книжки негайно написав до вчителя М’ягченка листа й попросив його докласти всіх зусиль, щоб розшукати картину відомого художника.

Незабаром надійшла радісна звістка. Картину М’ягченко знайшов па горищі в хаті дев’яностолітнього діда Коваленка і привіз у Дніпропетровський історичний музей.

Під час уважного розгляду рідкісного твору одного з кращих учнів Рєпіна — Струнникова — в очі впав напис художника внизу картини: «1921 р. М. Струнник, с. Біленьке па Запоріжжі».

Це тільки один випадок, який свідчить про те, що розшуки народних скарбів тривають далі. Але таких прикладів можна було б навести багато.

Досить сказати, що за останні 20 років до музею передано сотні й тисячі нових експонатів, значно збільшився й потік відвідувачів музею.

Багато читачів, ознайомившись з моїми спогадами про життя й діяльність Яворницького, приїжджали до музею, щоб на власні очі побачити скарби, які зібрав наш подвижник науки. Чимало знайшлося й таких, що вирушили у подорож по Славуті до Дніпрогесу, а звідти — в Капулівку, аа могилу Івана Сірка, потім до Сторожової могили, куди недавно перенесено його прах.

На адресу автора надійшов лист із Москви від відомого російського письменника Корнія Івановича Чуковського:

«Спасибо, дорогой Иван Максимович, за превосходную Книжку. Я так увлекся ею, что прочитал ее всю, не отходя от стола. Вы нашли для нее очень завлекательный стиль — драматизировали каждый эпизод, придали максимальную эффективность каждой ситуации. Образ замечательного украинского ученого встает как живой. Могу себе представить, как счастлив был Илья Ефимович Рєпин, если бы мог прочитать вашу книгу. Это не только биография Д. И. Яворницкого, это биография созданного им музея плюс очерки по истории Украины. Особенно дорога мне глава «По следам запорожцев». На этой картине двое моих знакомых— Гиляровский и Кузнецов Николай Дмитриевич… Особенно приятно было, что книга написана по-украински, хорошим живым языком… Словом, я должен поздравить вас с большой литературной удачей. Пожалуйста, передайте привет вельмишановному Максиму Тадейовичу. Ваш К. Чуковский».

Все це спонукало автора працювати далі над книжкою, доповнити її новими нарисами, які б ще глибше відтворили образ нашого, можна сказати, народного академіка, його невсипущу працю.

Книжка виходить з передмовою покійного М. Т, Рильського і познайомить читача не тільки з життям та діяльністю Яворницького, а, до певної міри, й з історією рідного краю.

Автор висловлює подяку всім, хто прислав свої відгуки, спогади, побажання й поради до нового видання книжки.

----------------—
Примітки:
[1] Эварницкий Д.И. По следам запорожцев. — СПб, 1898. — С. 173.
[2] Там же — С. 175-176.
[3] Там же — С. 177.
[4] Там же — С. 178.
[5] Там же — С. 179
[6] Фруменков Г.Г. Узники Соловецкого монастыря — Архангельск, 1968 — С. 62 — 67.
[7] Эварницкий Д. И. По следам запорожцев — С. 184.
[8] Там же — С. 306.
[9] Эварницкий Д.И. Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг. — Екатеринослав, 1906 — С. 651.
[10] Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа — СПб, 1888 — Ч. 2 — С. 76.
[11] Эварницкий Д.И. История запорожских козаков — СПб, 1895 — Т. 2 — С. 305.
[12] Там же — С. 306.
[13] Мусієнко П. Штурм Дюнкерка // Україна, 1970 — №19.
[14] Эварницкий Д.И. Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман войска запорожского низовых Козаков — СПб, 1894 — С. 94 — 97.
[15] Оповідання «Сліпий боян» і «Українські чорти» друкувалися в книжці Д. І. Яворницького «По следам запорожцев».
[16] У нарисі використано живі розповіді Д. І. Яворницького під час екскурсій по музею і на Дніпрі, а також його твір «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».
[17] Оригінал листа до П.Я. Новицького зберігається в архіві ДІМу.
[18] Государственная библиотека СССР им. В. И. Ленина, рукописный отдел, ф. 178, № 8304, ед. сб. 25.
[19] Хоткевич Гнат Мартинович — український радянський письменник, артист, мистецтвознавець. Народився у Харкові. Закінчив Харківський політехнічний інститут (1900). З 1896 року виступав з концертами як бандурист. 1927 року заснував капелу бандуристів у Полтаві, з 1934-го вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті.
[20] Мова йде про художню капелу кобзарів, якою керував тоді на Україні Михайло Панасович Полотай.
[21] Вересай Остап Микитович (1803 — 1890) — відомий український кобзар. Походив з кріпацької родини. Жив у селі Сокиринпях, на Полтавщині. На четвертому році життя осліп. П’ятнадцятирічним юнаком пішов у науку до кобзарів. Мав добрий голос та слух і блискуче опанував кобзарське мистецтво. В його репертуарі було багато історичних, побутових, сатиричних та жартівливих пісень. Вересай виконував народні думи: «Як три брати з Азова втікали», «Невольницька», «Дума про бурю на Чорному морі», «Про удову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного» та «Отчим». Улюбленою піснею Вересая була сатирична народна пісня «Про правду й неправду», за виконання якої кобзаря не раз заарештовували. Вересая добре знав Т. Г. Шевченко, який подарував йому «Кобзаря». У 70-х роках XIX ст. постать Вересая привернула увагу вчених, композиторів і художників. 1873 року його запрошено до Києва для виступу на засіданні Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства. Творчою працею Вересая постійно цікавився М. В. Лисенко. У 1875 році він організував кілька прилюдних концертів кобзаря в Петербурзі. Традиції Вересая розвивали М. С. Кравченко та багато інших українських кобзарів.
[22] Піддубний Іван Максимович (1871—1949) — український радянський спортсмен, професіональний борець. Заслужений артист РСФСР (з 1939), заслужений майстер спорту СРСР (з 1945). Народився в селі Богодухівці Золотоніського району Черкаської області в селянській сім’ї. В 1893—1896 роках працював вантажником у Севастополі і Феодосії. З 1897 року почав виступати на цирковій арені як атлет-гирьовик та борець. За сорок років не програв жодного чемпіонату. Здобув світове визнання як «чемпіон чемпіонів». Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора в 1939 році.
[23] Наш край. Збірник праць з археології, історії та музеєзнавства. Дніпропетровськ, 1.97і1, с. 82.
[24] Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка в Екатеринославе, 1910 г. Изд-во Екатерино-славского губернского земства, 1912, с. 206.
[25] Рогов В.Я. История статуи медной // Простор. — 1976. — № 4.
[26] Ватченко Г.Ф. Більшовичка // Зоря. — 1967. — 8 берез.
[27] Шубравська М.М. Д.I. Яворницький. — К., 1972. — С. 99.
[28] Козачковський Андрій Осипович (1812—1899) — переяславський повітовий лікар. Т. Г. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі в 1841 році, часто гостював у Козачковських, особливо в 1843—1845 pp. Тут він лікувався, написав свої безсмертні твори «Наймичка», «Кавказ», «Заповіт» та інші. Козачковський матеріально підтримував Шевченка тоді, коли той був па засланні. Поет присвятив йому вірш «А. О. Козачковському» (1859).
[29] У Дніпропетровську по вулиці Севастопольській, 10, жив старий лікар-ларинголог Панько Петрович Зунченко — це син П. І. Зуйченка. Він стверджував, що рукопис автобіографії ї. Г. Шевченка весь час зберігався в їхній сім’ї, а в 1906 році, коли про це довідався Д. І. Яворницький, рукопис перейшов до його рук, а потім — у музей.
[30] Яворницький Д.І. Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка. — Катеринослав, 1909. — С. 23.
[31] Там же. — С. 45.
[32] Колосов В. Активне Шевченкове слово // Зоря. — 1967. — 8 берез.
[33] Южная заря. — 1914. — 27 февр.
[34] У цьому нарисі дещо використано з матеріалу М. Розумного «Пам’ятник», вміщеного у книзі «Вінок великому Кобзареві» (Дніпропетровськ, 1961, с. 112 — 116).
[35] Історія міст і сіл УРСР. Дніпропетровська область. — К., 1969. — С. 876.
[36] Листи зберігалися в особистому архіві фотографа М. Залізняка, а потім, десь у 70-х роках, він подарував їх ІМФЕ.
[37] Оригінал цього листа весь час зберігався в архіві Лисавети Павлівни Тушкан (м. Київ), а в кінці 1963 року вона передала його Київському Центральному республіканському архіву.
[38] Цей собор і нині височить на березі Самари. Його взято під охорону держави. В ньому в 1978 році відкрито відділ народного і декоративно-прикладного мистецтва Дніпропетровського художнього музею. Експонати привертають увагу жителів нашої країни та зарубіжних туристів.
[39] Репин И. Сокровище русского искусства. — М., 1949. — Т. 2.
[40] Яворницкий Д.И. Как создавалась картина «Запорожцы» // Художественное наследство. И.Е. Репин. — М.; Л., 1949. — Т. 2. — С. 74.
[41] Позував для постаті цього хлопчика син Рєпіна — Юра.
[42] Поруч з величезним козаком, написаним з професора Рубця, стоїть худий, високий козак з похмурим обличчям у хутряній шапці. Для цієї постаті позував артист Ф. І. Стравинський.
[43] Це означає, що на голову надівали макітру і по ній підстригали волосся.
[44] Цього бурсака Рєпін писав не з живого Мартиновича, а з його маски, знятої з обличчя молодого художника. Коли в Академії мистецтв робили форму з голови Мартиновича, він усміхнувся, цю усмішку було зафіксовано у гіпсі. Маска попала до рук відомого українського художника О. Сластіона. Рєпін побачив у нього цю маску й попросив передати йому, щоб написати бурсака в його «Запорожцях».
[45] Така люлька була в музеї. Яворницький казав про неї: «Ось бачите, яка люлька — сюди з фунт тютюну влізе. А такий козак, як Тарас Бульба, викурював її за один раз».
[46] Алексеев Г.П. — колишній катеринославський губернський предводитель дворянства, нумізмат, мав величезну колекцію козацької старовини, влітку жив у своєму маєтку в Котівці Катеринославської губ., а взимку — в Петербурзі, був у чині гофмейстера царського двору.
[47] Яворницкий Д.И. Как создавалась картина «Запорожцы» // Художественное наследство. И. Е. Рєпин. —М.; Л., 1949. — Т. 2. — С. 98—105.
[48] Великий Рєпін І.Ю. багато зробив для України. Пензлю геніального художника належать картини «Українська селянка» (1880), «Портрет Т. Г. Шевченка» (1888), «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880 — 1891), «Українське весілля» (1928) та багато інших. Його перші життєві враження були пов’язані з Україною: акварель «Бандурист» художник намалював у 15 років.
[49] Всі листи, про які йде мова в оповіданнях «Гопак — танок запорожців» та «Як народились славнозвісні «Запорожці», опубліковані в різних джерелах. Дослідниця М. М. Шубравська встановила, що 43 листи художника (із 60) опубліковано 1952 року науковими співробітниками Третьяковської галереї Н. Г. Галкіною і М. Н. Григор’євою (див. И. Е. Репин. Письма к художникам и художественным деятелям. М., 1952); 7 листів Яворницького до Рєпіна (із ЗО) надрукував 1962 р. Б. С. Бутник-Сіверський (див. Репин и Украина. Письма деятелей украинской культуры и искусства к Репину, 1896 — 1927); останні 23 листи опубліковано М. Шубравською. Радуга. — 1967. — № 10. — С. 154 — 169.
[50] Гиляровский В. Москва и москвичи. — М., 1957. — С. 87.
[51] Спогади про Лесю Українку. — К., 1963. — С. 494.
[52] Тут помилка: Яворницькому тоді було 55 років.
[53] Українка Л. Твори. — К., 1956. — Т. 5. — С. 573,
[54] Телешов Н.Д. Избр. соч.: В 3 т. — М., 1956. — Т. 3. — С. 19 — 20.
[55] Центральный государственный архив Октябрьской революции СССР, ф. ЮИ — 3, 1900, ед. хр. 1, ч. 12 Бл, 95 об.
[56] Лисенко О.М. В. Лисенко: Спогади сина. — К., 1957.
[57] Зберігається в архіві ДІМу.
[58] Коли будували Дніпрогес, цю плиту зняли зі скелі, перевезли до села Микольського і встановили на березі Дніпра, де вона стоїть і досі.
[59] ІЛ АН УРСР, ф. 37, од. зб. 264.
[60] Зберігається в архіві ДІМу.
[61] Там же.
[62] Там же.
[63] Там же.
[64] ІМФЕ, ф. 30—2, од. зб. 38, арк. 3.
[65] Там же, ф. 30 — 2/13.
[66] Оригінали листів, про які йде мова в оповіданні «Путівка в життя», зберігаються у власному архіві О. В. Бодянського.
[67] Оригінали листів з оповідання «Напутній тост» зберігаються в архіві Д. І. Яким’юка.
[68] ЦНБ АН УРСР, рукописний відділ, ф. 1, 22031, арк. 3.
[69] Там же, арк. 4.
[70] Мартен, 1925, № 11, с. 14.
[71] Після першого видання книжки «В пошуках скарбів» автор одержав сотні листів од учителів, учених, робітників, колгоспників і студентів. Були серед них і легенди та всякі перекази, що відбивали образ Д. І. Яворницького в народній фантазії. Деякі з цих легенд подаються у цьому розділі.
[72] Спогади О. В. Коваленка і його листи зберігаються у власному архіві автора цієї книжки.