Загадкові світи старої обсерваторії - Сторінка 4

Філ підставив драбину, й Оленка, а потім і Влад спустилися вниз.

Діти мовчали. Надто сильними видалися переживання від таких пригод. Професор дістав свій термос і налив Оленці й Владові чаю. Діти жадібно пили. Їх змучила спрага. Нарешті вони заспокоїлися й розповіли науковцеві про все, що з ними відбулося.

— Ви не уявляєте, як це було небезпечно! — захвилювався Філ, дослухавши розповідь. — І не через бандита чи пустелі з лабіринтами.

Поблизу того світу, до якого ви потрапили, очевидно, є якесь надважке природе утворення! Ви чули про "чорні діри" — страшні зірки, які навіть не випускають світла через свою неймовірно велику силу тяжіння?

— Я читала про них, — згадала Оленка.

— Так от: поблизу таких зірок часто виникають тріщини в просторі й часі, точніше — у єдиному просторочасі! І хто потрапляє в таку щілину, чи як її назвати, виринає зовсім в іншому світі, часом навіть за тисячі світлових років від того місця! Це просто диво, що ви провалилися просто до нашої обсерваторії! Вам пощастило! А все це сталося через того злодюгу з пістолетом!

— Він зник десь там, — зауважив Влад.

— Треба розробити план охорони обсерваторії, — міркував Філ. — Досить таких пригод на вашу голову!

Дива країни Хісторії

— Я думаю ось що… — блиснула очима Оленка. — Ви, професоре, казали, що у вас є список усіх відомих вам паралельних світів. Так?

— Так… — завагався Філ, міркуючи, до чого хилить дівчинка. — І цей список може допомогти нам охороняти обсерваторію від лихих людей?

— Звичайно! — вигукнула дівчинка. — Адже в кожному "не нашому" світі є споруда на кшталт обсерваторії, чи щось подібне. Певний "вхід-вихід"! І тамтешні мешканці його якось же стережуть. Адже на Землі не з’являються потвори чи неприємні мешканці з інших світів…

— Або майже не з’являються, — похмуро зауважив Влад. — Може, ми ще не все знаємо про наш світ.

— І то правда, — зітхнув науковець. — Іноді тут, у нас, на таке натрапиш, що й не збагнеш, звідки воно береться…

— Проте нам із Владом слід, я гадаю, — вела далі Оленка, — побувати в якомусь гарному, безпечному світі й дізнатися в тамтешніх мешканців, як вони бережуть таємниці своїх обсерваторій. Інакше таке було б, таке коїлося… і в нас, і там!

— А що? — замислився Влад. — Я не проти побувати де-небудь іще!

— Не знаю, не знаю… — невдоволено буркотів Філ. — Якщо ваші батьки дізнаються, що тут відбувається, то відшмагають мене лозою… Ось мій тато колись…

— Вас бив ваш тато? — здивуванню Влада не було меж. — Як це?

— Та коли то було, — зітхнув професор, розуміючи, що бовкнув зайве. — Батько був суворий, і часи були суворі… Втім, я пригадую один із світів, де живуть вигадані істоти. Вигадані людиною. Отже, він є безпечним, бо всі вони — породження уяви. До речі, і вашої також.

— Як вони можуть жити десь там, якщо не існують насправді? — розгубилася Оленка. — То примари якісь!

— Гм… Як тобі сказати… — міркував Філ. — Світ цифр, фігур, тобто математика — начебто суцільна примара, вигадка. Гра розуму! Між тим, цей уявний світ потужно впливає на життя людей. Математичні обрахунки лежать в основі всієї сучасної цивілізації. Комп’ютери, польоти в космос, розвиток економіки, зрештою, і ваші мандрівки — все це математика! Так і світ отих вигаданих істот, точніше — персонажів, героїв античних міфів. їх начебто немає, а водночас вони є. Адже багато з них — приклад для людей!

Влад із Оленкою трохи розгубилися. Професор наче й мав рацію, але уявити світ неіснуючих істот, нехай навіть і героїв міфів стародавнього світу, було важко.

— Але чому саме цей світ ви обираєте? — запитала Оленка науковця.

— Із Мінотавром, Лернейською гідрою та іншими страховищами? — додав Влад.

— Слушне запитання, — усміхнувся Філ. — Річ у тім, що персонажі міфів у інакшому світі теж інакші. Кажу щиро, адже я був на тих Парнасах і Олімпах…

— Як?! — в один голос вигукнули діти.

— Дуже давно… — зітхнув Філ.

— Це після того вас батько відшмагав, вибачте за запитання? — примружився Влад.

— Ні, мандрівка була набагато пізніше… А-пчхи! — професор несподівано знову почав чхати. — До речі, ми з Мігелем… А-пчхи! Знову нежить, перепрошую! Так от, ми з Міґелем передбачили можливість вашої нової подорожі й зійшлися на тому, що слід побувати у світі, де живуть, точніше — існують герої, персонажі всім відомих леґенд Давньої Греції.

— Ну… Ми, загалом, готові до подорожі! — вигукнув Влад. — Так, Оленко?

— Так, але чи не можна було б перед нею трохи поїсти? Я зголодніла…

— І я! — зізнався Влад.

— О, дорогі мої, вибачте! — знітився професор. — Я геть забув про вашу небезпечну подорож… І про час, який минув у ній і після неї. Маю хліб, чай, сир, мисливські ковбаски і печену картоплю! Так, я спік її тут, у грубці. Адже ми живемо в умовах походу, чи не так?

Філ хутенько накрив невеликий стіл, який був у обсерваторії, і діти взялися до їжі. Поки Оленка і Влад наминали смакоту, професор уважно розглядав якісь креслення, щось обраховував і навіть перевірив на міцність Крісло Переміщення, похитавши його й ретельно оглянувши.

— Але як же зветься той чудернацький світ міфічних істот? — запитав Влад.

— Дуже просто: Хісторія, — відповів учений. — Це слово грецькою мовою має багато значень: розпитування, дослідження, розвідування, розповідь, історія як така і взагалі — знання й наука. Як бачите, дуже личить вам і вашим мандрівкам!

— Так… — замислилася Оленка. — Ще одна історія, в якій ми побуваємо… Що ж, ми готові!

— Ну, тоді урочисто запрошую вас до Крісла. Ось вам про всяк випадок ліхтарик, що не гасне. Отже, неначе у Фелліні… Вісім з половиною… обертів, звичайно, — і ви в Хісторії!

— Фелліні? — не зрозумів Влад.

— Ах, то я жартую, — усміхнувся Філ. — Фелліні був моїм давнім знайомим з Італії. Я підкинув йому чимало ідей… Але — до справи!

Діти зручно вмостилися в Кріслі, Оленка повернула Ручку Переміщення… І за якусь мить крізь рожевий туман, який поволі зникав, вони побачили красиві гори, які поступово переходили в рівнину із соковитими луками і гаями. Яскраве сонце пестило невеликі містечка з білого каменю. То був півострів, який омивало синє море.

Влад і Оленка рушили з пагорба, на якому стояли, стежкою, що спускалася в долину.

Йдучи стежиною, вони не могли оминути чепурненьку хату, обсаджену соняшниками й мальвами. Посеред моріжка перед хатою стояв ослінчик, на якому сидів сивий дідусь і грівся під сонцем.

— Добрий день, — привіталася Оленка.

— Доброго дня! — поспішив додати Влад.

— Вітаю, вітаю вас, чудова юнь! — усміхнувся дідусь. — Як вас звати, звідки ви? Бо я щось вас не пригадую…

— Оленка! Влад! — назвалися діти.

— О! — наче здивувався дід. — А я — Зевс!

— Громовержець?! — отетерів Влад.

— Так мене називають! — промуркотів дідусь, явно задоволений, що про нього чули.

— Ми вас уявляли… не зовсім таким, — щиро зізналася Оленка.

— Я можу бути різним! — загадково мовив Зевс. — Просто зараз я відпочиваю. Трохи на городі порався, в хаті прибирав… Проте… От погляньте!

Зевс раптом випростався, зробив швидкий рух правицею й… перетворився на високого стрункого чоловіка міцної, атлетичної статури. На кучерявій голові в нього, тепер справді олімпійського бога, був оливковий вінок, а тіло вкривав золотий плащ. У лівій руці Зевс тримав щит — егіду, а в правій — великий жезл, на якому сидів орел із розпростертими крилами. Він струснув егідою, і враз небо вкрили хмари, здійнявся страшний вітер, буря. Блискавки розривали небо навпіл, і суцільна стіна дощу впала на долину.

Несподівано з хатинки вийшла лагідна бабуся, з докором глянула на Громовержця і тихо мовила:

— Ну годі вже, Зевсе. Всі вірять, що ти цар і батько богів і людей!

Зевс у відповідь вдарив жезлом об землю й знову став звичайним дідусем. А на чистому небі засяяло сонце. Бурі мов і не було…

— Ах, Геро, люба моя дружино, — зітхнув Зевс — Ну, чому ти не дала мені побавитися й показати прекрасним іноземцям, на що я здатен?

— Ви — Гера? — у захваті запитала Оленка. — От не думала, що побачу таку богиню!

— Так, — задоволено мовила Гера. — Це я. А чи можна дізнатися, чому ви завітали до нас? Утім, ми ж боги, і можемо читати думки людей. Вас цікавить, як ми охороняємо від сторонніх священні ходи до інших світів? Так?

— Так! — здивовано відповів Влад. — Ми вже дещо придумали, але хотіли б набути досвіду вашого світу.

— Чудово! — вигукнув дідусь-Зевс. — Зараз я покличу… Хто у нас там є охоронцем і героєм? Атлант? А, ні! Я ж Геракла призначав! Геракле! Агов! До нас, хутко!

Зевс дивився кудись за обрій. А потім сталося щось дивне: повітря начебто побрижилося, потьмяніло, затуманилося… І з такої собі легкої хмарки на поріжок перед хатою вийшов кремезний чоловік у потертій лев’ячій шкурі замість звичного одягу.

— Привіт! — усміхнувся він до Зевса, але, зауваживши присутність незнайомців, зробив обличчя серйозним і промовив, театрально здійнявши руку вгору: — Вітаю тебе, о Зевсе, повелителю й володарю…

— Облиш, Геракле, тут усі свої! — засміявся дідусь. — Ось яка справа… Ми живемо в найкращому зі світів, це зрозуміло… Але ці чудові діти, люди, як ти бачиш, прибули до нас із інших вимірів, з інших світів. Там у них на священний перехід між світами чатують небезпеки. Ми ж позбавлені їх через мою мудрість і твою хоробрість. Чим можна допомогти нашим друзям? Яку хитрість ти вигадав, аби не підпускати, скажімо, сестер Горгон, особливо Медузу, до Великого Проходу?

— Та як сказати… — зашарівся Геракл. — Медузою займається Персей, а я ж даю раду з Лернейською гідрою…

— Ти знову все наплутав, Зевсе, — втрутилася Гера. — Адже Великий Прохід між світами захищає винахід майстра Дедала і його сина Ікара!

— О, Зевсе! — вигукнув сам Зевс. — Я став геть забудькуватим! Вибачайте, діти, — склероз!

І Зевс почав викликати Дедала та Ікара, щось примовляючи й розмахуючи руками. Невдовзі з хмаринки, що прилетіла до хати, вийшли два майстри.

— Вітаю товариство! — протер заспані очі Дедал. — Викликали?

— Авжеж! — випередила Зевса Гера. — Старенькі ми вже, от і забули, як охороняється від сторонніх і лихих богів та людей Великий Прохід до інших світів!

— Так, — сумно додав Зевс, — забули! А ми ж маємо допомогти порадою двом маленьким мандрівникам!

— А, он воно що! — зрадів не менш заспаний І кар. — Усе просто: Чарівне Ліжко Переміщення у Великому Проході ми забудували, оточили нашим чудовим винаходом — Лабіринтом.