1Q84, книга 3 - Сторінка 57

Після того фірма відвезе його завтра пополудні, о першій годині, до найближчого крематорію. Ви не заперечуєте?

— Не заперечую.

— Будете присутніми на кремації?

— Буду, — відповів Тенґо.

— Гаразд, — ніби полегшено зітхнувши, сказав розпорядник. — Мені незручно про це зараз говорити, але цей документ я показував вашому батькові за його життя. Ви могли б його схвалити?

Після цих слів своїми довгими пальцями, схожими на комашині лапки, розпорядник вийняв з папки рахунок і передав його Тенґо. Майже необізнаний з похоронними справами, він, однак, з першого погляду зрозумів, що похорон обійдеться досить дешево. І, ясна річ, заперечень не мав. Узяв кулькову ручку й підписався на документі.

Ще перед третьою прийшов адвокат і в присутності Тенґо якийсь час розмовляв з розпорядником фірми ритуальних послуг. Як фахівець з фахівцем, вони обмінялися короткими фразами. Про що була розмова, Тенґо не зовсім добре розумів. Схоже, вони добре зналися. Мабуть, у маленькому містечку всі знають усіх.

Перед непримітним чорним ходом біля покійницької стояв фургон фірми ритуальних послуг. Усі його вікна, крім водійських, були темні, а чорний корпус без жодних написів і знаків. Сухорлявий розпорядник удвох із сивим водієм перенесли батька на ліжко з коліщатами й підштовхнули до фургона. Спеціальної конструкції, з високою стелею і рейками, фургон дозволяв перемістити ліжко всередину.

Гримнувши задніми дверима й уклонившись Тенґо, розпорядник заліз в автомобіль, і той рушив. Четверо людей — Тенґо, адвокат, медсестра Тамура й медсестра Омура — провели чорну автомашину фірми "Тойота" складеними докупи долонями рук.

Адвокат і Тенґо вели розмову в кутку їдальні, сидячи один навпроти одного. Адвокат, здавалось, мав років сорок п'ять і, на відміну від розпорядника фірми ритуальних послуг, був досить огрядним. Хоча стояла зима, він обливався потом. А що вже говорити про літо — тоді, напевне, він страшно мучився. Його сірий вовняний костюм різко відгонив інсектицидами. Над його вузьким чолом росло надто густе чорне волосся. Опасисте тіло й густе-прегусте волосся ніяк не гармоніювали між собою. Повіки були важкими й опухлими, очі — вузькими, та якщо добре придивитися, то в глибині вони начебто світилися приязню.

— Ваш батько доручив мені скласти заповіт. Щоправда, за цією гучною назвою нема нічого особливого. Це зовсім не заповіт, про який ідеться в детективних романах, — сказав адвокат і відкашлявся. — Загалом він схожий на просту записку. Я вам зараз коротко його опишу. В заповіті насамперед визначається план проведення похорону. Здається, його зміст вам нещодавно пояснив представник фірми ритуальних послуг, чи не так?

— Пояснив. Скромний похорон.

— Гаразд, — сказав адвокат. — Саме цього хотів ваш батько. Усе зробити якомога скромніше. Похоронні витрати покрито за рахунок його заощаджень, а лікування оплачувалося з грошового забезпечення, одноразово переданого під час його влаштування до цієї оздоровниці. Отже, ви, Тенґо-сан, не матимете фінансового тягаря.

— Ви хочете сказати, що ні перед ким нічого не заборговано?

— Саме так. Усе заздалегідь сплачено. Крім того, на батьковому рахунку у поштовому відділенні Тікури залишилися гроші, які належать вам як спадкоємцеві. Доведеться тільки переоформити цей рахунок на себе. Для цього вам треба мати документ про вилучення батька з книги породинної реєстрації, власну виписку з неї та посвідчення про правильність особистої печатки. З такими документами в руках звернетеся безпосередньо до згаданого поштового відділення і власноручно підпишете потрібні документи. Ця процедура забере певний час. Бо, як ви самі знаєте, в японських банках та поштових відділеннях ставляться прискіпливо до форми документів.

Адвокат вийняв з кишені піджака хусточку й витер піт з чола.

— Оце все, що я маю передати вам про успадкування майна. Бо, крім заощаджень, ваш батько нічого іншого не залишив — ні страхування життя, ні цінних паперів, ні нерухомості, ні коштовностей, ні антикварних речей. Вам усе зрозуміло з мого короткого пояснення?

Тенґо мовчки кивнув. Усе зроблено в батьковому дусі. Однак перспектива успадкування батькової ощадної книжки Тенґо пригнітила. Йому здалося, ніби на нього накинули кілька важких мокрих вовняних ковдр. Якби була змога, він не хотів її брати. Але сказати це опасистому, з густим волоссям, приязному адвокатові не наважився.

— Крім того, я зберігав від батька один конверт. Я взяв його із собою і хотів би вам зараз передати.

Цей розбухлий, великого формату, коричнюватий конверт був міцно заклеєний липкою стрічкою. Огрядний адвокат добув його з портфеля і поклав на стіл.

— Я зберігаю його відтоді, як переговорив з Каваною-саном невдовзі після його прибуття до цієї оздоровниці. В той час він був ще при повній свідомості. Звичайно, іноді його здоров'я розладнувалось, але загалом жив без ускладнень. І тоді він сказав, що в разі смерті хотів би передати цей конверт законному спадкоємцеві.

— Законному спадкоємцеві? — трохи здивовано перепитав Тенґо.

— Так, законному спадкоємцеві. Конкретного імені ваш батько не назвав. Але ж, крім вас, іншого конкретного спадкоємця немає.

— Наскільки мені відомо, так воно і є.

— У такому разі я передаю його вам, — сказав адвокат, вказуючи на конверт. — Можете поставити свій підпис на розписці?

Тенґо підписав документ. Коричнюватий діловий конверт, що лежав на столі, здавався безособовим, чужим. На ньому, з обох боків, не було жодного напису.

— Я хотів би запитати у вас одну річ, — звернувся Тенґо до адвоката. — Чи батько тоді хоч раз вимовив моє ім'я? Чи, може, називав сином?

Роздумуючи над цим запитанням, адвокат знову добув з кишені хусточку й витер піт з чола. А тоді хитнув головою.

— Ні, Кавана-сан незмінно вживав тільки слова "законний спадкоємець". По-іншому ні разу не висловлювався. Я це запам'ятав, бо це мене трохи здивувало.

Тенґо мовчав.

— Але ж сам Кавана-сан добре знав, що законний спадкоємець — це ви, Тенґо-сан. Лише в переговорах зі мною не згадував вашого імені. Вас щось непокоїть? — сказав адвокат, ніби виступаючи в ролі посередника.

— Та ні, — заперечив Тенґо. — Батько завжди був трохи дивакуватим.

Начебто заспокоївшись, адвокат усміхнувся і злегка кивнув. А тоді передав Тенґо виписку із книги породинної реєстрації.

— Щоб уникнути юридичних помилок у випадку такого батькового захворювання, я насмілився перевірити його книгу породинної реєстрації. За її даними, ви, Тенґо-сан, — єдиний син Кавани-сана. Ваша мати через півтора року після вашого народження померла. Батько вдруге не одружився, а сам-один зумів вас виростити. Його батьків, братів і сестер уже нема на світі. Тож ви справді єдиний його законний спадкоємець.

Коли адвокат, висловивши співчуття, пішов, Тенґо сидів незворушно й дивився на діловий лист, що лежав на столі. Адвокат сказав, що його батько — справжній, а мати справді померла. Можливо, що це незаперечний факт. Принаймні в юридичному розумінні. Однак що виразнішим ставав цей факт, то, здавалось, щораз більше віддалялася істина. Чому?

Тенґо вернувся в батькову палату й, сидячи за столом, спробував розірвати міцно заклеєний коричнюватий конверт. Можливо, в ньому ховається ключ до розгадки таємниці. Але відкрити конверт було непросто. У палаті він не знаходив ні ножиць, ні чогось іншого, що б їх замінило. Довелось нігтями відривати одну за одною липучі стрічки. А коли насилу відкрив конверт, то виявив у ньому ще кілька інших конвертів, так само міцно заклеєних. Справді у батьковому дусі.

В одному містилося готівкою п'ятсот тисяч єн — точно п'ятдесят новеньких банкнот по десять тисяч, загорнутих кілька разів тонким папером. Був також аркушик паперу з написом: "Готівка на крайній випадок". Безсумнівно, його зробив батько. Невеликими, акуратно, риска за рискою, виписаними ієрогліфами. Мовляв, "використай у разі потреби для сплати непередбачених витрат". Батько не надіявся, що "законний спадкоємець" матиме досить грошей.

Найтовстіший конверт заповнювали вирізки із старих газет і похвальні грамоти. Всі вони стосувалися Тенґо. Похвальна грамота за відмінні успіхи на математичному конкурсі в початковій школі й стаття в місцевій газеті. Фотографія з отриманими нагородами. Атестат про успіхи в навчанні, схожий на мистецький твір, з найвищими оцінками з усіх предметів. Крім того, інші документи, що засвідчували його виняткові здібності як вундеркінда. Фотографія у формі дзюдоїста в середній школі, усміхненого, з прапорцем переможця в півфіналі. Все побачене приголомшило Тенґо. Вийшовши на пенсію, батько залишив житло, яке йому надавала корпорація "МНК", й переселився в орендовану квартиру в Ітікаві, а наостанок опинився в оздоровниці Тікури. Переїжджаючи не один раз з одного місця на інше, майже не зберіг особистих речей. Крім того, їхні, батька й сина, стосунки протягом багатьох років охололи. Та, незважаючи на це, батько не розлучався із блискучою спадщиною того часу, коли Тенґо був вундеркіндом, як з чимось найдорожчим.

Ще в одному конверті містилися різні документи, що стосувалися роботи батька як збирача абонентної плати "NHK". Щорічні відзнаки його успішної, старанної роботи. Кілька простих похвальних грамот. Фотографія, зроблена спільно з колегами під час екскурсії. Старе посвідчення особи. Записи про пенсію і сплачені внески за страхування на випадок захворювання. Багато незрозумілих подробиць про заробітну плату. Документ про виплату при виході на пенсію... Вона була навдивовижу мізерною, якщо зважати на те, що батько гнув спину на "NHK" понад тридцять років. У порівнянні з блискучими досягненнями Тенґо в початковій школі батькова винагорода, здавалось, дорівнювала нулю. Можливо, з погляду суспільства, батькове життя справді "дорівнювало нулю". Але для Тенґо воно зовсім не було таким. Батько кинув на його душу важку й густу тінь. Разом з ощадною книжкою.

У цьому конверті не було нічого, що свідчило б про батькове життя перед тим, як він дістав роботу в "NHK". Здавалось, наче воно почалося тільки тоді, коли він став збирачем абонентної плати цієї корпорації.

В останньому, маленькому й тонкому, конверті була одна чорно-біла фотографія. І більше нічого.