1Q84, книга 3 - Сторінка 60

Була приблизно дев'ята година недільного вечора. До будинку майже ніхто не приходив. Але Усікава хотів засікти момент, коли повернеться Тенґо.

Невдовзі з будинку вийшла жінка в чорній теплій, на пуху, куртці, якої він ані разу не бачив. Її шию, разом з губами, закривав сірий шарф. На ній були окуляри з чорною оправою і бейсбольна кепка. Таким способом вона пробувала уникнути людських поглядів і приховати своє обличчя. Ішла квапливо, широкими кроками, й голіруч. Усікава автоматично натиснув на кнопку й електропривод тричі клацнув затвором фотоапарата. "Треба прослідкувати, куди піде ця жінка", — подумав Усікава. Та поки він підводився, вона вже вийшла на вулицю і зникла у вечірній пітьмі. Насуплений Усікава махнув на все рукою. Бо якби він зараз узувся, то, враховуючи швидку жінчину ходу, все одно не догнав би її.

Усікава відтворив у пам'яті все щойно побачене. Зріст — приблизно сто сімдесят сантиметрів. Вузькі сині джинси й білі тенісні туфлі на гумовій підошві. Одяг — навдивовижу новий. Вік — від двадцяти п'яти до тридцяти років. Волосся, невідомої довжини, заткнуте за комір. Через велику об'ємність теплої, на пуху, куртки її фігура не вгадувалася, але, судячи з форми її ніг, жінка, напевне, була худорлявою. А її гарна постава й жвава хода показували, що вона молода й здорова. Мабуть, щодня займається якимось спортом. Усі ці особливості збігалися з образом Аомаме, який склався в голові Усікави. Хоча, звісно, він не міг стверджувати, що це саме вона. Схоже, що вона страшно остерігається потрапити комусь на очі. Усю її переповнювала напруженість. Як актрису, що боїться переслідування папараці. Однак не було здорового глузду в тому, щоб уважати, що відома актриса, за якою ганяються ЗМІ, заходила в цей убогий багатоквартирний будинок у кварталі Коендзі.

Тож Усікава тимчасово припустив, що це була Аомаме.

Вона прийшла на зустріч з Тенґо. Але він зараз кудись подався. В його квартирі світло не горіло. Аомаме прийшла до нього, але його не застала й хоч-не-хоч пішла додому. Можливо, ці два дзвінки належали їй. А проте, на думку Усікави, була ще одна нелогічність. Будучи об'єктом переслідування, вона мала жити так, щоб не потрапляти нікому на очі й уникнути небезпеки. Якби вона хотіла побачитися з Тенґо, то, звичайно, мала б передусім перевірити, чи він дома. І тоді даремно не підставляла б себе під загрозу.

Усе ще сидячи перед фотоапаратом, Усікава перебирав у голові різні варіанти, але не міг придумати ніяких логічних висновків. Поведінка тієї жінки, що, вибравшись зі свого сховища так невдало замаскованою, зайшла в цей будинок, не відповідала, на думку Усікави, характеру Аомаме. Вона, напевне, була набагато обережнішою та уважнішою. І це Усі-каву спантеличило. Він і гадки не мав, що, можливо, сам її сюди привів.

У всякому разі, він вирішив, що завтра піде до пристанційної фотомайстерні й проявить усі фотоплівки. Мабуть, серед них знайдеться і фотографія загадкової жінки.

Усікава чергував перед фотоапаратом до десятої, але після того, як та жінка вийшла, ніхто не з'являвся на вході до будинку. Було так тихо й безлюдно, як на театральній сцені після вистави при малому напливі глядачів. "Що сталося з Тенґо?" — роздумував Усікава. За його відомостями, Тенґо ніколи так пізно не затримувався у місті. Тим паче що завтра знову починалися його лекції в підготовчій школі. А може, він уже повернувся й швидко заснув, коли Усікава виходив з дому.

Після десятої Усікава відчув, що страшно втомився. Від сильної дрімоти майже не міг розплющити очей. Для нього, що звик пізно лягати, це було незвично. У разі потреби він міг узагалі не спати. І тільки сьогоднішнього вечора дрімота немилосердно навалилася на його голову, немов кам'яна плита на стародавній могилі.

"Можливо, я надто довго дивився на ті два Місяці, — подумав він. — І, мабуть, забагато їхнього сяйва ввібрав у себе". Місяці все ще залишили на його сітківці свої тьмяні зображення, їхні темні силуети паралізували м'яку частину його мозку. Так деякі бджоли паралізують своїм жалом велику гусінь і на її поверхні кладуть свої яєчка. А їхні личинки, що вилупилися з яєчок, живуть, поїдаючи гусінь, нездатну ворушитися. Усікава насупився і прогнав з голови зловісне уявлення.

"Та байдуже! — переконував себе Усікава. — Мабуть, не варто так сумлінно очікувати повернення Тенґо. Він будь-коли прийде й відразу засне. А крім цього дому, йому нема куди повернутися. Мабуть".

Усікава насилу скинув штани й светр і в самій сорочці з довгими рукавами та коротких робочих штанах забрався у спальний мішок. І, згорнувшись калачиком, одразу заснув. Спав дуже міцним сном, майже близьким до коматозного стану. Коли засипав, начебто чув, як хтось стукає у двері. Однак свідомість уже переносила цей стук в інший світ. Нічого розрізнити не вдавалося. Від намагання зробити це силоміць усе тіло скрипіло. А тому, не розплющуючи очей, він більше не дошукувався змісту того звуку й знову поринув у трясовину глибокого сну.

Попрощавшись з Комацу, Тенґо повернувся додому через півгодини після того, як Усікава заснув. Він почистив зуби, повісив на плічка пропахлий димом піджак і, переодягнувшись у піжаму, ліг спати. Спав до другої години ночі, коли задзвонив телефон і прийшла звістка про батькову смерть.

Усікава прокинувся після восьмої ранку, в понеділок, коли Тенґо, щоб надолужити перерваний сон, уже спав у вагоні експреса, що прямував до Татеями. А в той час Усікава, сидячи перед фотоапаратом, чекав, коли Тенґо вирушить з дому до підготовчої школи. Та, природно, Тенґо не з'являвся. Тож, коли годинник показував першу годину дня, Усікава махнув на все рукою. З найближчого телефону-автомата подзвонив до підготовчої школи й поцікавився, чи лекції Кавани-сенсея відбудуться згідно з розкладом.

— Лекцій Кавани-сенсея сьогодні не буде. Через те, що вчора ввечері з його рідними раптом сталося нещастя, — відповів жіночий голос. Усікава подякував і поклав слухавку.

Нещастя з рідними? Очевидно, йшлося про його батька, що працював збирачем абонентної плати "NHK". Того, що перебував десь далеко в оздоровниці. Для догляду за ним протягом певного часу Тенґо їздив туди й щойно два дні тому повернувся. Той батько помер. Якщо так, то Тенґо знову покинув Токіо. "Можливо, поїхав тоді, коли я ще спав. І чого це я так довго й міцно спав?" — подумав Усікава.

"У всякому разі, Тенґо залишився сам-один на цім світі, — міркував Усікава. — Зроду був самотнім, а тепер ще більше. Сам-один як палець. Йому ще не сповнилося і двох років, як його матір на мінеральних водах у префектурі Наґано задушив якийсь чоловік. Убивцю так і не спіймали. Вона покинула свого чоловіка й, забравши із собою маленького Тенґо, втекла з цим молодиком. Раптом кудись зникла. Чому молодик убив її — невідомо. Ба навіть неясно, чи справді вбив. У номері готелю знайшли жінку, задушену вночі паском від піжами, а молодика, що був з нею, не стало. Як не крути, а підозра впала на нього. Та на цьому все й скінчилося. Діставши повідомлення про трагедію, батько приїхав з Ітікави й забрав залишеного малого сина до себе. Можливо, я мав розповісти про це Тенґо. Ясна річ, він мав знати цю правду. Але він сказав, що не хоче чути нічого про свою матір з уст такої, як я, людини. Тому я й не розповів. На жаль. Та це його проблема, а не моя".

"Так чи інакше, незалежно від того, чи є Тенґо, чи його нема, таки доведеться стежити за будинком, — нагадував собі Усікава. — Учора ввечері я бачив загадкову жінку, схожу на Аомаме. Але я не впевнений, що це саме вона. Що така ймовірність дуже велика, підказує мені моя сплюснута голова. Вона не дуже гарна, але володіє гострою інтуїцією найновітнішого радара. Тож якщо ця жінка — Аомаме, то незабаром, напевне, знову навідається до Тенґо. Про смерть його батька вона ще не знає. Так припускав Усікава. Мабуть, уночі Тенґо отримав цю звістку і рано-вранці поїхав. Очевидно, вони не могли зв'язатися по телефону. Якщо так, то вона неодмінно ще раз прийде сюди. Має якусь важливу справу, заради якої мусить прийти навіть усупереч загрозі. Тому цього разу будь-що треба прослідкувати за нею. І заздалегідь ретельно підготуватися.

Якщо так зробити, то, може, вдасться до певної міри розгадати таємницю існування двох Місяців у цьому світі. Усікаві хотілося знати його загадкову суть. Та ні, це — лише побічна справа. Моє завдання полягає насамперед у тому, щоб встановити місце перебування Аомаме. І як подарунок з гарною наліпкою передати її тим двом зловісним типам. А до того часу, незалежно від того, є один чи два Місяці, мені треба бути реалістом. Бо, що й казати, це — моя сильна сторона".

Усікава зайшов у пристанційну фотомайстерню й передав для проявлення п'ять плівок з тридцятьма шістьома кадрами. А отримавши готові фотографії, зайшов у найближчий сімейний ресторан і, смакуючи курчатиною, приправленою кері, переглядав їх за датою. Майже на всіх фотографіях були обличчя знайомих мешканців. Він з деякою цікавістю розглядав тільки три з них: Фукаері, Тенґо й загадкової жінки, що вчора ввечері вийшла з будинку.

Очі Фукаері його напружили. І з фотографії дівчина дивилася йому прямо в обличчя. Безсумнівно, вона знала, що Усікава стежить за нею звідти. І, можливо, знімає прихованим фотоапаратом. Про це повідомляла пара її прозорих очей. Вона бачила все наскрізь і зовсім не схвалювала його вчинку. Її прямий погляд безжалісно пронизував його серце. Його поведінка не мала виправдання. Та водночас вона не осуджувала й не зневажала Усікаву. У певному розумінні її чарівні очі прощали йому. "Ні, не прощали", — передумав Усікава. Її очі, здавалось, скоріше жаліли його. Дізнавшись, що його вчинок ниций, вона поставилася до нього з жалем.

Так тривало одну мить. Того ранку Фукаері спочатку глянула поверх електричних стовпів, потім, хутко повернувши голову, перевела погляд на вікно, за яким ховався Усікава, і, заглянувши в об'єктив закамуфльованого фотоапарата, через видошукач уп'ялася в очі Усікави. А тоді пішла. Спочатку час зупинився, а потім знову рушив. Щонайбільше минуло три хвилини. За такий короткий час вона обдивилася всі закутки його душі, розгледіла в ній її бруд і ницість, мовчки пожаліла й зникла.

Від її погляду Усікава відчув між ребрами гострий біль, ніби від великої голки, якою лагодять рисову мату.