Аліса в Задзеркаллі - Сторінка 9

Дуже, дуже прикро.

— Я сказала, тільки на вигляд, пане, — делікатно пояснила Аліса. — До того ж, ви знаєте, деякі яйця бувають вельми доладні! —додала вона, [74] силкуючись обернути своє порівняння на комплімент.

— А деякі люди мають навдивовижу курячий розум! — усе так само дивлячись повз неї, сказав Шалам-Балам.

Аліса не знала, що й відповідати, — розмова не в'язалася. Та й що то за розмова, коли звертаються не до тебе: останні його слова були адресовані, фактично, до дерева. Тож вона стояла і тихенько собі проказувала:

Шалам-Балам на мурі сидів.

Шалам-Балам на землю злетів.

Уся королівська кіннота і все лицарство зі свити

Не можуть Шалама, не можуть Балама

Знов на той мур підсадити!

— Третій рядок явно задовгий! — ледь не сказала вона на повен голос, зовсім забувши, що її можуть почути.

— Замість отак стояти і бубоніти щось собі під носа, — озвався Шалам-Балам, уперше глянувши на неї, — краще скажи, як тебе звати і що тебе сюди привело.

— Мене звати Аліса, але...

— Але ж і дурнувате ім'я! — нетерпляче урвав Шалам-Балам. — Що воно означає?

— А хіба ім'я мусить щось означати? — засумнівалася Аліса.

— Звичайно! — пхикнув Шалам-Балам. — Моє ім'я віддзеркалює мій вигляд — до речі, дуже пристойний вигляд. А з таким іменем, як твоє, можна й виглядати, як казна-що. [75]

— А чого ви там сидите, як сирота7 — запитала Аліса, не бажаючи встрягати в суперечку.

— А того, що не сиджу тут із татом і мамою! — крикнув Шалам-Балам. — Думала, заженеш на слизьке? Загадуй іншу загадку.

— А чи не вважаєте ви, що безпечніше було б сидіти внизу? — знову спитала Аліса. — Мур же такий вузесенький!..

Вона й на думці не мала загадувати загадки — просто добре серце веліло їй подбати за це дивне створіння.

— Просто жах, які легкі загадки! — вигукнув Шалам-Балам. — Вузесенький мур!.. Подумай сама, навіть якби я зірвався — хоча це неможливо, але — якби...

Тут він закопилив губи і прибрав такого поважно-величавого вигляду, що Аліса ледве стримала сміх.

— Якби я й упав, — вів далі Шалам-Балам, — то Король обіцяв мені... О, прошу дуже: вона зблідла! Не сподівалася такої новини, га?.. Король обіцяв мені... Причому особисто... що він... що він...

— ...пришле ^сю королівську кінноту і все лицарство зі свити '7 — не втрималася Аліса.

— Ну, знаєте, це вже неподобство! — крикнув Шалам-Балам, упадаючи в шал. — Ти підслуховувала під дверима... за деревами... у комині... інакше звідки тобі про це знати!

— Ні-ні, повірте! — якомога делікатніше заперечила Аліса. — Просто так було написано в книжці. [76]

— А-а, в книжці! — злагіднів Шалам-Балам. — У книжці про це могли написати. Маю на увазі "Історію Англії", чи як ви там її називаєте. Он як! А тепер придивися до мене як слід. Я — той, хто розмовляв із Королем! Ось я хто! Іншого такого ти навряд чи й побачиш! Можеш потиснути мені руку — я не гордий!

Він розплився усміхом майже від вуха до вуха, нахилився до Аліси (ледь не злетівши з муру) і простяг їй руку.

Аліса потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.

"Якщо він усміхнеться ширше, — подумала вона, — кутики його рота зійдуться на потилиці, і тоді я не ручаюся за його голову!.. Ще репне, як кавун!"

— Так-так! — просторікував тим часом Шалам-Балам. — "уся королівська кіннота і все лицарство зі свити" рушать мені на підмогу. Вони мене умлівіч на мур висадять, можеш бути певна! Проте наша бесіда забігла трохи наперед — вернімося до останньої загадки.

— Боюсь, я її забула, — чемно мовила Аліса.

— Тоді починаймо все спочатку, — сказав Шалам-Балам. — Чур, моя черга обирати тему! — ("Це що — ніби така гра?" — подумала Аліса). — Ось моє питання: скільки, ти кажеш, тобі років?

Аліса швидко прикинула в голові й відповіла:

— Сім років і шість місяців.

— Неправильно! — тріумфально вигукнув Шалам-Балам. — Нічого такого ти мені не казала. [77]

— Я думала, вас цікавить скільки мені років! — почала пояснювати Аліса.

— Якби цікавило, я про це й питав би, — сказав Шалам-Балам.

Аліса промовчала, бо не хотіла нової суперечки.

— Сім років і шість місяців! — глибокодумно повторив Шалам-Балам. — Кострубатий якийсь вік! Якби ти порадилася зі мною, я сказав би: "Зупинись на семи!", але тепер уже пізно.

— Я ніколи не питаю порад, як мені рости, — обурилася Аліса.

— Що, гонор не дозволяє?

Це обурило Алісу ще дужче.

— Ні, — сказала вона, — просто ні одна душа в світі не може керувати моїм віком.

— Одна, може, й ні, а дві, може, й можуть, — відказав Шалам-Балам. — При належній допомозі ти могла б спинитися на семи.

— О! Який прегарний на вас пасок! — зненацька зауважила Аліса. (Про вік вони вже набалакались, і якщо й справді мали пильнувати черги у виборі теми, то тепер була її черга.)

— Точніше, — хапливо поправилася вона, — яка прегарна краватка!.. Е-е, тобто, пасок!.. Ой, перепрошую... — додала вона збентежено.

Шалам-Балам мав вигляд смертельно ображеного, й Аліса вже пошкодувала, що обрала цю тему.

"Якби ж то знаття, — думала вона собі, — де в нього шия, а де стан!"

Судячи з усього, Шалам-Балам з образи весь аж кипів, але мовчав. А коли озвався, мова його нагадувала грубий рик. [78]

— Над-зви-чай-но прикро, коли деякі особи не відрізняють краватки від паска!

— Я знаю: я — жахлива невігласка! — відказала Аліса так сумирно, аж Шалам-Балам умить злагіднів.

— Це — краватка, дитино! І то прегарна краватка, як ти правильно кажеш. Дарунок від Білого Короля й Королеви. Отак-то!

— Справді? — запитала Аліса, щаслива, що нарешті вибрала вдалу тему.

— Вони ущедрили мене нею, — глибокодумно провадив Шалам-Балам, закладаючи ногу на ногу й обіймаючи коліно руками, — тобто зробили мені дарунок на... на день ненародження.

— Даруйте, на що? — спантеличено перепитала Аліса.

— Нічого, нічого, я не образився, — відказав Шалам-Балам.

— Я не зовсім збагнула, що таке дарунок на день ненародження?

— Подарований не на день народження, певна річ.

Аліса на мить замислилась.

— Мені більше до вподоби дарунки на день народження.

— Сама не знаєш, що кажеш! — крикнув Шалам-Балам. — Скільки в році днів?

— Триста шістдесят п'ять, — сказала Аліса.

— А скільки в тебе днів народжень?

— Один.

— А якщо від трьохсот шістдесяти п'яти відняти один — що залишиться? [79]

— Триста шістдесят чотири, звичайно.

Шалам-Балам, здавалося, засумнівався.

— Я волів би порахувати це на папері, — сказав він.

Аліса всміхнулася, добула з кишені записника і написала:

_ 365

1

--------

364

Шалам-Балам узяв записника і вп'яв у нього очі.

— Наче все правиль... — почав він.

— Ви ж тримаєте його догори ногами, — перебила Аліса.

— Авжеж, так я його й тримав! — весело погодився Шалам-Балам, дозволяючи Алісі пере-' вернути записника. — Я відразу побачив, що тут щось не те. То ж бо й сказав: "Наче все правильно" — бо ще не встиг переглянути до кінця... Так ось: виходить, що дарунки на день ненародження ти можеш отримувати триста шістдесят чотири дні на рік...

— Саме так, — підтвердила Аліса.

— І лише один день для дарунків на день народження. Ось тобі й слава!

— Не розумію, до чого тут "слава"! — спитала Аліса.

Шалам-Балам зневажливо всміхнувся.

— І не зрозумієш... поки я тобі не розжую. А розуміти це треба так: "Ось тобі коронний, карколомний аргумент!"

— Але ж "слава" не означає "коронний, карколомний аргумент"! — заперечила Аліса. [80]

— Коли я вживаю якесь слово, — майже глузливо проказав Шалам-Балам, — воно означає те, що я хочу — не більше й не менше...

— Питання в тому, — сказала Аліса, — чи змусите ви слова означати все те, що вам заманеться.

— Питання в тому, — сказав Шалам-Балам, — хто над ким має панувати. І все!

Аліса була надто приголомшена, аби щось відказати, тож по хвилинній мовчанці Шалам-Балам озвався знову:

— Декотрі слова вельми норовисті... надто дієслова! Такі гонорові — куди там!.. Прикметниками можна крутити як завгодно, а ось дієсловами... А втім, я укоськую їх усіх! Непроникабебельність!

— Поясніть, будь ласка, — сказала Аліса, — як розуміти це останнє слово?

— Оце мова розважливої дитини, — вельми вдоволено промовив Шалам-Балам. — "Непроникабебельність" означає: "Годі про це! Пора з'ясувати, що ти думаєш робити далі. Ти ж не збираєшся стовбичити тут усе життя!"

— І це все в одному слові? — замислено сказала Аліса. — Щось дуже багато значень, як на одне слово...

— Тим словам, що їх я понаднормове навантажую, я й плачу понаднормове, — сказав Шалам-Балам.

— О! — тільки й спромоглася вигукнути Аліса.

— Побачила б ти, як юрмляться вони довкола мене суботніми вечорами! — поважно похитав [81] головою Шалам-Балам. — Усі хочуть одержати свою зарплатню!

(Аліса не зважилася запитати, чим він їм платить, тож і я не скажу, бо не знаю.)

— Здається, пане, ви мастак тлумачити слова, — мовила Аліса. — Може б, ви мені витлумачили одного вірша — "Курзу-Верзу".

— Ану ж бо, послухаймо його, — запропонував Шалам-Балам. — Я можу витлумачити всі вірші, які тільки звіршовано на світі, і ще купу тих, яких тим часом немає.

Це звучало вельми підбадьорливо, тож Аліса почала першу строфу:

Був смажень, і швимкі яски

Спіралили в кружві,

І марамульки йшли в псашки,

Як трулі долові.

— Для початку досить, — урвав її Шалам-Балам. — Каверзних слів тут достобіса. "Смажень" — це четверта година пополудні... пора, коли щось смажиться на обід.

— А й справді! — щиро здивувалася Аліса. — А "швимкі"?

— Ну, "швимкі" означає "швидкі" та "щемкі". Це, розумієш, як у валізі — у два відділення запаковано два значення одного слова.

— Розумію, — замислено промовила Аліса. — А що таке "яски"?

— "Яски" — це трохи ящірки, трохи борсуки, а коли вони спіралять, то трохи мовби й штопори.

— Видно, якісь дуже дивні звірята!.. [82]

— Ще б пак! — сказав Шалам-Балам. — А ще вони гніздяться під сонячними годинниками... А живляться сиром.

— А що таке "спіралити"?

— "Спіралити" — це крутитися без упину. Як свердло.

— А "кружва" — це, мабуть, простір довкола сонячного годинника? — сказала Аліса, сама дивуючись із власної здогадливості.

— Цілком з тобою згоден. Далі. "Марамульки" — це як "псюльки" — хирляві й обшарпані пташки з настовбурченим пір'ям... щось на зразок живої швабри.

— Ну, а "трулі долові", — не вгавала Аліса. — Мабуть, я завдаю вам добрячої мороки...

— Ну, "трулі" — це така собі рідкісна порода зеленої свині, а стосовно "долові", я не певен.