Арістос - Сторінка 6

Більшість психологів тепер визнає: незважаючи на те, що сексуальне бажання є важливим складником первинної сили, яка орієнтує і живить нашу поведінку воно не єдине. Інший дуже примітивний стимул — потреба безпеки.

3 Але я думаю, що кожна людська душа має четвертий елемент, який, користуючись словом, виділеним фройдівською термінологією, я називаю немо. Під ним я розумію не тільки "ніхто", а також стан буття ніким — "ніхтовість" ("nobodiness"). Одне слово, як фізики тепер постулюють існування антиречовини, так само і ми мусимо припустити, що в людській душі існує анти-еґо — немо.

4 Якщо психологи не звертали на це поняття багато уваги, то, мабуть, тому, що воно, на відміну від інших двох справді примітивних стимулів, бажання сексу і безпеки (чи виживання), не існувало в людині віддавна. Бажання сексуального задоволення і безпеки не є навіть специфічно людськими, ними наділена майже вся жива матерія. Але немо — це специфічно людська психічна сила, похідна цивілізації, спілкування, виключно людської здатності порівнювати і вибудовувати гіпотези. Більше того: це сила негативна. Нас вона не приваблює, як у випадках з бажанням сексу і безпекою, а відштовхує. Супер-еґо, еґо та ід здаються, принаймні, цілком привабливими для індивідуального "я" і сприяють збереженню індивіда та виду Але немо — ворог у таборі.

5 Ми можемо уявити не тільки протилежні стани, наприклад, неіснування існуючої речі — ми можемо уявити і безліч проміжних станів. І наше немо одержує над нашою поведінкою таку владу, що ми віримо: якби не вади людського становища — чи суспільства, чи нашої освіти, чи економічного стану, — ми могли б стати такими, якими себе уявляємо. Одне слово, воно розростається у точному співвідношенні з нашим відчуттям і знанням загальної та особистісної нерівності.

6 Основні аспекти немо виправленню не підлягають. Я ніколи не зможу бути історичним Шекспіром чи історичною Клеопатрою; я ніколи не зможу бути якимось сучасним еквівалентом їх. Я ніколи не зможу жити вічно… І так далі. Я можу уявити себе чим завгодно, та я ним ніколи не буду, тому що я не можу існувати без фізичних та психологічних дефектів, виправити які не під силу ні мені самому, ні науці. Хоча з погляду логіки безглуздо називати стан нерівності неминучим, фактично саме так ми про нього думаємо. Це можна назвати постійним метафізичним відчуттям немо в кожному з нас.

7 Немо — це відчуття людиною своєї власної нікчемності і недовговічності, своєї відносності, своєї порівняності, своєї фактичної ніщовості (nothingness).

8 Усі серед нас невдахи: ми всі вмираємо.

9 Ніким не хоче бути ніхто. Всі наші дії почасти спрямовані на те, щоб заповнити чи замаскувати внутрішню порожнечу, яку ми відчуваємо.

10 Всім нам подобається, коли нас люблять або ненавидять; це ознака того, що нас пам'ятатимуть, що ми не "не існували". З цієї причини багато хто, неспроможний викликати любов, прагне викликати ненависть її теж пам'ятатимуть.

11 Індивідуальна річ проти цілого: моя малозначність перед лицем усього, що існувало, існує і буде існувати. Майже всі ми карлики і маємо комплекси та психологічні риси, характерні для карликів: відчуття неповноцінності з компенсуючими хитрістю і злобністю.

12 Ми маємо різні ідеї щодо того, з чого складається "хтось", але є очевидні загальноприйняті деталі. Необхідно зробити моє ім'я відомим; я повинен мати владу: фізичну, суспільну, інтелектуальну, мистецьку, політичну… але владу. Я повинен залишити по собі пам'ятники, мене мусять запам'ятати. Мною повинні милуватись, мені повинні заздрити, мене повинні ненавидіти, боятись, бажати. Одне слово, я повинен тривати, я повинен поширюватись і поза межі тіла та життя тіла.

13 Віра в загробне життя — до певної міри страусяча спроба обдурити немо.

14 Новий рай — це вхід після смерті в той світ незабутих мертвих, де продовжують блукати живі. Людина отримувала доступ до старого раю добрими ділами або божою милістю, але доступ до нового раю вона отримує просто ділами — добрими чи поганими, — які запам'ятаються. В новому раю обранцями є люди відомі, найуславленіші, найвидатніші в своєму роді — в чому б це не виявлялося.

15 Два основні способи здобути перемогу над немо: я можу пристосуватись і я можу конфліктувати. Якщо я пристосовуюсь до суспільства, в якому живу, то використовую умовну символіку статусу, щоб довести, що я хтось. Одна уніформа засвідчує, що я щасливчик, інша приховує, що я невдаха. Привабливість уніформи ще й у тому, що вона ставить людину в ситуацію, в якій частину вини завжди можна звалити на групу. Уніформа урівнює всіх, хто її одягає: вони невдатливі усі разом. Якщо ж приходить успіх, всі вони поділяють його.

16 Я можу протидіяти своєму немо конфліктуючи, обираючи власний особливий стиль життя. Я вибудовую ретельно продуману унікальну persona, кидаю виклик масі. Я людина богеми, денді, аутсайдер, хіпі.

17 Сучасне мистецтво у значній мірі обумовпене тиском немо. Перед нами відчайдушні пошуки унікального стилю, от тільки занадто часто ці пошуки ведуться ціною змісту. Ґеній задовольняє обидві вимоги, але більшість менш обдарованих сучасних митців стали жертвою своєї власної "торгової марки". Цим пояснюється ненормальне множення в нашому столітті стилів і технік, а також згадане вельми характерне поєднання екзотичності подачі з банальністю теми. Колись митці збігались до центру, тепер вони розлітаються на периферію. Наслідком цього є наше нове рококо.

18 Це можна назвати позитивним шкідливим впливом немо на мистецтво, але є також негативний шкідливий вплив. Довкола кожного твору чи митця, яких відчули справді "творчими", виростають "джунглі" пастиша — це вбивання немо.

19 Все романтичне і постромантичне мистецтво переповнене страхом перед немо, втечею індивіда від будь-якої загрози його індивідуальності. Спокій класичних статуй, класичної архітектури, класичної поезії, можливо, здається величним, але безмежно далеким; класичне мистецтво, якщо воно не Геніальне, здається нам прісним, блідим і одноманітно знеособленим.

20 В той же час велике мистецтво ніколи не було для більшості таким легкодоступним. Найкраще існує всюди. Чим меншими ми себе почуваємо, тим менша у нас здібність творити. Ось чому ми намагаємося втекти крізь поверхові нові стилі, поверхові нові манери, кидаючись до першого-ліпшого виходу, немов охоплені панікою діти в палаючому будинку.

21 Ми живемо у вік недовговічних товарів. До виробництва таких товарів причетна більшість із нас. Мало хто зараз виробляє речі, які проіснують довше наступних п'яти років, не кажучи вже про ціле життя. Ми — ланка у ланцюжку. Нас тиранить немо.

22 Коли населення зростає, люди, які, на перший погляд, перемогли немо, отримують визнання — цілком незалежно від їхньої людської вартості.

23 Освальд убив Президента Кеннеді, щоб убити свого справжнього ворога: власне немо. Він був людиною не сліпою до дійсності, а надчутливою до неї. До вбивства його привела саме така отруйлива несправедливість і певного суспільства, і всього процесу. Анархісти кінця дев'ятнадцятого століття раз по раз заявляли: вони вбивали, щоб дорівнятися до убитих. Один із них сказав: "Тепер мене пам'ятатимуть доти, доки і його."

24 3 цієї ж причини німці дозволили Гітлеру панувати над ними. Раси і країни, подібно до індивідів, можуть втрачати відчуття власної важливості, значимості. Великий диктатор подібний до уніформи: всім, хто під його владою, він дає ілюзію, що немо переможене.

25 На менш згубному рівні ми бачимо це в масовому захопленні прославленими і успішливими: кінозірками, "особистостями", "знаменитостями", в популярності журнальних пліток, у культі фотопортретів красунь, дешевих біографій, у наслідуванні манер і стилів життя, які поширюються жіночими журналами. Ми бачимо його в тій увазі, якою щедро оточуємо кожну крикливу посередність, кожен успіх-одноденку. Не тільки Голлівуд розглядає кожну випущену ним річ як "велику": обманної величі хоче публіка.

26 Немо найсильніше у найрозвиненіших і найосвіченіших, найслабше — у найпримітивніших і неосвічених. Отже, зрозуміло, що його могутність може тільки зростати, і не лише з досягненням вищого загальноосвітнього рівня, а й зі збільшенням світового населення. Нудьга і заздрість також зростатимуть у тій мірі, в якій інформація ставатиме дедалі доступнішою, а умови для дозвілля — сприятливішими. Вступають у гру страшні ланцюгові реакції: чим більше індивідів, тим меншим індивідом почувається кожен із них; чим ясніше вони бачать несправедливість і нерівність, тим, здається, безпомічнішими стають; чим більше їм відомо, тим більш відомими вони хочуть стати; і чим більше вони хочуть стати відомими, тим менш вірогідно, що стануть.

27 Коли стає дедалі важче перемагати немо, притягуючи увагу зовнішнього світу, ми все більше звертаємось до маленького світу особистості, в якому живемо: до друзів, родичів, сусідів, колег". Якщо ми можемо перемогти немо тут, то це вже, принаймні, хоч щось; так виникає поширена одержимість споживацтвом, прагнення бути не гіршим від інших, доведення власної переваги, якою б абсурдною і скромною вона не була, в гольф-клубі, у знанні італійської кухні, у вирощуванні троянд. Так виникають і наша манія авантюр в усіх її формах, і навіть наше захоплення тим, що прекрасне саме по собі, як, наприклад, вища платня і здоровіші та освіченіші діти.

28 Але найбільш звичне укриття від немо — шлюб, родина, дім. Діти, наше продовження по крові, — то справжнє страхування життя. Проте у цій ситуації немо здатне ввести в оману. Воно може примусити індивіда грати вдома ту роль, яку він — чи вона — не може грати на людях, а тільки в світі мрій. Потенційний диктатор стає домашнім диктатором: його запам'ятають у цьому помешканні. Воно може примусити батьків бути тиранами, а чоловіка чи жінку — невірними. Немає більш звичної втечі від немо, ніж в заборонену постіль.

29 У своєму загалі чоловіки й жінки живуть у ядушливому смоґу переконань, нав'язаних їм суспільством. Вони втрачають всю незалежність суджень і всю свободу дій. Вони дедалі більше бачать себе частинами машини, які обмежені спеціальними функціями, і не мають ні потреби, ні права в економічній структурі суспільства виконувати будь-яку іншу роль, крім своєї.