Арістос - Сторінка 5

Чим більше суспільство втручається, наглядає і грає доброго самарянина, тим непотрібнішим і самотнішим стає потайливий індивід.

50 Дедалі більше ми усвідомлюєм, які далекі ми від тих, ким би хотіли бути. Дедалі менше віримо, що людина може бути якоюсь іншою, аніж та, якою вона є за народженнням та умовами життя. Чим більше наука розкриває нашу механічну природу, тим далі переслідувана "вільна" людина, Робін Гуд у кожному з нас, відступає в хащі власного розуму.

51 Проте всі ці самотності — частина нашого дорослішання, нашого першого самостійного виходу, нашої свободи. Дитина захищена від такого страху і самотності удавано люб'язним і простим міражем, зведеним довкола неї. Вона виростає і виходить в самотність, в реальність і там вибудовує більш дієвий захист від своєї ізоляції з допомогою кохання, дружби і товариськості.

52 Знову байдужий процес безмежності, як здається на перший погляд, ловить нас у глухому куті. Але ми в полоні тільки у нашої власної дурості і слабкості. Як утекти — ясно.

Тривоги

53 Тривогою ми називаємо дію на нас — і особисто на нас — загальної необхідності ризику. Всі тривоги — в певному розумінні стимули. Вони можуть стимулювати слабких до більшої витривалості, але важливо, що вони стимулюють людство в цілому.

54 В щасливому світі всі тривоги були б іграми. Тривога — це нестача, яка породжує біль. Гра — це нестача, яка породжує насолоду. Двоє різних людей в однакових обставинах: те, що може відчувати один, — тривога, тоді як для іншого це — гра.

55 Тривоги — це напруження між полюсом у реальному житті і протилежним полюсом у тому житті, яким, за нашими уявленнями, ми б хотіли жити.

56 Є езотеричні метафізичні тривоги і практичні щоденні тривоги. Є фундаментальні загальні тривоги і особливі індивідуальні тривоги. Чим більш чутливою, свідомою себе й інших стає людина, тим тривожніше їй житиметься в сучасному погано організованому світі.

57 Тривоги:

Тривога через незнання смислу життя.

Тривога через невідомість майбутнього.

Тривога через смерть.

Тривога через правильність вибору. До чого приведе мій вибір? Чи можу я вибрати?

Тривога через іншість. Все — для мене інше, в тому числі і більшість мене самого.

Тривога через відповідальність.

Тривога за неможливість любити і допомагати іншим: своїй сім'ї, своїм друзям, своїй країні, всім людям. Це обтяжене нашим зрослим усвідомленням інших.

Тривога за те, що не любитимуть інші.

Тривоги через respublica — соціальну несправедливість, водневу бомбу, голод, расизм, політичний екстремізм, шовінізм і тому подібне.

Тривога через честолюбність. Чи та я людина, якою хочу бути? Чи та я людина, якою мене хочуть бачити інші (мої роботодавці, сім'я, друзі)?

Тривоги за соціальне становище. За класову приналежність, походження, гроші, суспільний статус.

Тривога за гроші. Чи маю я необхідне для життя? Є ситуації, в яких приватні яхта і ґалерея картин старих майстрів можуть здаватись життєвою необхідністю.

Тривога за час. Чи є в мене час, щоб зробити те, що хочу?

Тривога за секс.

Тривога за роботу. Чи роблю я те, що треба? Чи роблю я його так добре, як треба?

Тривога за здоров'я.

58 Це перебування на самоті в офісі, де дюжини телефонів дзвонять одночасно. Описані тривоги мали б нас об'єднати в єдине ціле: ми їх відчуваємо всі. Але ми дозволяємо їм ізолювати нас — так ніби громадяни могли б захистити свою країну, забарикадувавшись кожен у своєму домі.

Ризик

59 В моєму житті безперечно лиш те, що колись я помру. В майбутньому я не можу бути впевненим ні в чому іншому. Проте можливе одне з двох: або ми виживемо (а досі в людській історії переважна більшість завжди виживала), і таким чином порятунок, хоч його могло й не бути, дасть нам те, що ми називаємо щастям — або ж не виживемо і не взнаємо цього.

60 Для еволюційного процесу ризик має істотне значення. Деякі наслідки його для особистості роблять нас нещасливими, тому що ризик, за визначенням, є нееґалітаристом. Він байдужий до закону і справедливості в тому значенні, як ми розуміємо ці терміни.

61 Призначення ризику примусити нас — і решту матерії — розвиватись. Тільки розвиваючись у процесі, який розвивається сам, ми зможемо виживати і надалі. Отже, мета людської еволюції — визнати: щоб існувати, ми мусимо розвиватись. І те, що нам слід викорінювати зайву нерівність — інакше кажучи, обмежувати ризик у сфері людського життя, — очевидний висновок. Отже, в тому, щоб бути нещасливими, бо ми перебуваємо в ризику взагалі, не більше смислу, ніж у тому, щоб ненавидіти свої руки, бо вони можуть бути відрубані, чи в тому щоб не вживати ніяких запобіжних заходів, аби їх не відрубали.

Заздрість

62 Ніколи ще так не розповсюджувалась обізнаність людей із тим, що мають багатші від них і не мають бідніші. Тому ніколи не були такими розповсюдженими заздрість, коли бажають того, що належить іншим, і ревність, коли не бажають, щоб у інших було те, що належить їм самим.

63 Кожний вік має власний міф про щасливу людину: людину, наділену мудрістю, Геніальністю, святістю, вродою, будь-якою рідкісною рисою, якою Більшість володіти не може. Щаслива людина двадцятого століття — це людина з грішми. Оскільки наша віра в загробне життя як винагороду занепала швидше, ніж ми досягли можливості творити як винагороду життя сучасне, спонука дорівнятися до зразка сильна як ніколи.

64 Ми народжуємось обдарованими, вродливими, із зародками величі. Але гроші — це дещо відмінне. Ми кажемо: "Він народився багатим" — але насправді все навпаки. Він міг народитись у багатій сім'ї, в багатих батьків. Він народився розумним або вродливим, але не багатим. Одне слово, розподіл грошей, на відміну від розподілу розуму, вроди та інших людських достоїнств, здатних викликати заздрість, можна виправити. Це поле діяльності для заздрості. Становище людини здається Більшості образливим і без цієї додаткової образи, з якою неможливо змиритися, — надмірної нерівності в розподілі багатства, Як сміє мільйонерів син бути сином мільйонера?

65 Три великі історичні відмови:

(а) відмова од відсутності політичної свободи;

(б) відмова од нерозумних систем суспільних каст;

(в) відмова од грубої нерівності в багатстві.

Перша відмова почалася з Французькою революцією, друга — прогресує, третя — починається.

66 Вільне підприємництво, як ми його розуміємо, повинно дозволяти людині стати такою багатою, як їй хочеться. Але то не вільне підприємництво, а вільний вампіризм.

67 Велике рівняння двадцятого століття: я = ви.

І велика заздрість двадцятого століття: я менший від вас.

68 Подібно до будь-якого іншого явища дійсності, ця всюдисуща заздрість, це бажання урівняти багатства світу — річ корисна. Її використання очевидне: вона примусить багатші країни — і вже примушує у формі холодної війни — повернути захоплене ними багатство, і в буквальному, і в переносному значенні.

69 Недоліки корисної речі — це зародки її майбутньої непридатності. У заздрості два головні недоліки. Перший: вона ґрунтується на визнанні того, що мати гроші і бути щасливим — синоніми. В капіталістичному суспільстві здебільшого так і буває — але це не в природі речей. Просто воно в природі капіталістичного суспільства, і припущення, що тільки багатство є квитком до щастя, — припущення, яке капіталістичне суспільство мусить підтримувати, щоб існувати, — врешті-решт приведе до глибоких перемін в останньому.

70 Капіталістичне суспільство створює умови для того, щоб його члени заздрили і були об'єктами заздрості, але таке обумовлення — форма руху, який буде рухом від капіталістичного суспільства до кращого. Я не кажу, як Маркс, що капіталізм містить у собі зародки свого власного руйнування, а що він містить у собі зародки свого власного перетворення. Нині саме час вирощувати ці зародки.

71 Другий недолік заздрості той, що вона урівнює, а урівнювання веде до застою. Нам потрібне урівнювання, але ми не хочемо стагнації. Даний аргумент проти стазису, ніби нерівність є запасом еволюційної енергії, — один із найсильніших в арсеналі захисників нерівності — багатих. Цілковита нерівність у багатстві— наше сучасне становище — неприйнятна, але й відносна рівність багатства — ситуація, до якої ми хворобливо і непослідовно рухаємось, — також сповнена небезпек. Нам потрібна інша можлива ситуація.

72 Що ж таке ця заздрість, ці жахливі спроби світової бідноти намацати своїми худими пальцями шлях до способу життя, знань і багатства, які ми накопичували на Заході століттями? То людська природа. Людська природа і є цією заздрістю, цим бажанням з одного боку утримати наявне, з іншого, — відібрати чуже. Коли натовп горлає перед посольством, коли ядучі плітки засмічують ефір, коли неправедно багатий стає ще егоїстичнішим, а по-дикунському бідний ще більше впадає в розпач, коли раса ненавидить расу, коли тисячі окремих інцидентів, здається, ось-ось розпалять останній великий конфлікт людини з людиною, може здатися, що заздрість — річ жахлива. Але я вірю — а це ситуація, де віра спершу важливіша, ніж розмірковування, — що велике здорове ядро суспільства побачить, чим є ця заздрість насправді: великою силою, щоб зробити людство людянішим; ситуацією, яка допускає тільки одне розв'язання — відповідальність.

73 Те, що відбувалося з нами досі, нагадує вузьку протоку, непевний шлях, перехід, де потрібні мужність і розум. Мужність рухатись далі, а не старатись повернути назад, і розум користуватися розумом — не страхом, не ревністю, не заздрістю, а розумом. Ми повинні керувати кораблем з розумом і викидати вантажі за борт — адже багато від чого доведеться відмовитись — також з розумом.

74 Зараз ми там, де стояв Колумб; і дивився в море.

3

Немо

1 Я простежую всі ці тривоги назад аж до остаточної першопричини страждання — до немо.

2 Так само, як деспотичний, але спритний Цезар вчинив з Ґаллією, Фройд розділив людську душу на три частини або види активності: супер-еґо, яке намагається контролювати і пригнічувати інші дві частини, еґо, сфера усвідомлених бажань, та ід, темний хаос підсвідомих сил. За Фройдом, основна сила, яка потребує взаємодії і пояснює функції названих трьох частин душі, — це лібідо, сексуальне бажання, яке б'є джерелом або вивергається з підсвідомого; його використовує еґо і більш чи менш реґулює супер-еґо.