Бранець своєї землі - Сторінка 33

- Джеймс Олдрідж -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Шкода тільки, що ніколи так і пе дізнається, де правда, а де ні.

У цьому куточку Чорного моря не було вже чогось цікавого, і він нагадав Ніні, що головною метою його є Зміїний острів у гирлі Дунаю.

— Це надто складно,— заявила вона.

— Але ж Маєвський пооібіцяв мені, що все влаштує.

— Можливо. Проте доведеться підождати. Давайте відвідаємо тим часом Фанагорію.

Мі

Так звалася найбільш відома грецька колонія — місто на Тамапському півострові, яке, очевидячки, було основним поселенням стародавніх греків, і росіяни постійно вели там свої розкопки.

— Острів більше цікавить мене,— наполягав Руперт.

Вони довго сперечались, і він заявив, що не бажає більше сидіти в Гагрі. Якщо не можна одразу їхати на острів, то він хоче відвідати Крим та оглянути залишки дрібних кодоній поблизу Севастополя.

— Побачимо,— мовила вона і знову щезла за розпеченою колією.

Руперт дивився, як Роланд грає в шахи з сусідськими дітьми; двоє з них непогано розмовляли по-англійськи. Хлопчики заприязнилися і говорили між собою дивною суміщшю російської й англійської. Руперт поспитав, де вони навчилися.

В школі,— відгукнувся старший.

— У якій?

— Тутешній,— докинув маленький Вахтанг.

Вона містилась на тій самій вулиці та займала найкращий і найбільший будинок у всій окрузі.

Крізь розчинені вікна Руперт бачив мікроскопи й кінопроектори і одразу ж подумав: чи всі тут школи так гарно обладнані, чи, може, це якась особлива — йому знову стало сумно, що наслідує Дж. Б. Лілла.

— Завтра їдемо на озеро Ріца,— сповістила Ніна.

— А коли на острів?

— Це теж з'ясується завтра.

* * *

Навіщо їм їхати на Ріцу? Ніна зашарілась, і Руперт вбачав у цьому певну ознаку. їхали "Победою" вздовж моря, потім над бистрою річкою піднялися вгору; Руперт боявся, що Ніну знову захитає. Та вона, хоч і зблідла, жваво розповідала Роланду про казковий куточок — Пі-цунду, :де в давнину спинилися льодовики. Про це свідчили доісторичні сосни, що збереглися в гаях. Вона змальовувала печери, де, за легендою, жив Прометей, там і досі збереглись наскельні зображення кам'яного віку. Ось кінчились субтропіки і простяглися альпійські луки.

— Ви любите всіх учити,— зауважив Руперт.— Наче французи.

— Але ж це цікаво,— мовила Ніна.— У дітей так мало часу: вони швидко стають дорослими. Оглянешся — й ніколи вчитися. А тобі не цікаво, Роланде?

— Іноді,— одказав хлопчик; з дорослими він замикався в собі.

Роланду хотілося бути з друзями біля моря, та Руперт наполіг, щоб він їхав. Отож малий і досі сердився.

Озеро виявилось чистим, прозорим і дуже гарним. А чи немає тут десь радіолокаційних систем?.. Готель був повний туристів, вони юрмилися на тому боці холодного озера, де витікала річка, що стрімко збігала до моря. Руперта й Ніну зустрів директор готелю; їх покатали на швидкісному човні уздовж скелястих берегів. Ніна запитала Руперта, чи любить він ловити форель і, коли той кивнув, повідомила, що один з лікарів обіцявся взяти його з собою.

Обідали на веранді. Потім до них підійшов лікар — високий юнак. Одверто дивлячись на Руперта, він заявив:

— Я Федір Миколайович Папанін. Теодор, Тедді,— додав по-англійськи.— Ви мене розумієте? — І запропонував фрацузькою: — Allonsy *.

— Куди?

— Ловити рибу.

— А спорядження?

— Все є,— відповів Федір, дивлячись йому прямо в вічі.— Тедді always ready2.

Він рушив,* ніби вони вже про все домовились, і ошелешений Руперт поплентав за ним. Пройшли прямо через кухню ("Я тутешній дієтлікар",—кинув Федір) і опинилися у дворі. Там він узяв якийсь пакунок.

— Наживка... Ікра,— пояснив.

Потім узяв два довгих вудлища й почимчикував через сосняк над водоспадом. Вони довго спускались тінистими, сирими й прохолодними стежинами, крутезним схилом футів на п'ятсот. Федір подолав його за одним духом, а Руперт ковзався й падав, намагаючись не відставати. І все одно той далеко обігнав його й каменем котився вниз, піднявши вудки та щось приказуючи на ходу.

— Я скручу собі в'язи! — гукав Руперт, але Федір його не чув.

1 Ходімо (франц.).

Руперт з'їхав на животі й нарешті наздогнав його. Той обернувся й здивовано глянув на викачаного в багнюку англійця.

— Ви впали? Це не гаразд...

1 поміг Руперту почиститись. За цим ухопив свої вудлища й знову гукнув:

— Ne tombez pas!1

Руперт заспотикався схилом. Попереду гримотіла річка. Та втриматись годі було, і він полетів прямо до неї.

— Тихше! — застеріг Федір.

Він спокійнісінько сидів на камені, розмотуючи вудки, і в очах Руперта, який стрімко нісся до води, усе це закарбувалось, наче фотознімок.

Федір поклав на дорозі свою довжелезну вудку й, перечепившись через неї, Руперт упав сторчголов у м'який мох.

— Ви трохи не впали в Wasser 2,— констатував він, показуючи, як пірнають, *?а ще й додав: — Буль-буль! — Потім підбадьорив: — Нічого, Руперте. Вставайте.

Руперт підвівся. Федір смикнув його за рукав і показан на купу каміння посеред річки. Там вигравала.проти сонця форель.

— Forellen 3,— мовив Федір, даючи йому вудку.— Тодді always ready.— Його худорляве лице сміялось, пасмо світлого волосся затуляло одне око.— Наживка.— Простягнув він Рупертові пакетик з червоною ікрою. Той пхнув його до кишені своїх колись білих штанів.— Avancez! 4 — наказав Федір. , *

Ще не оговтавшись і важко дихаючи, Руперт підняв довжелезну вудку й опустив гачок з балабухою ікри. За якусь мить піймав форель.

— Raus! Raus!5 — репетував Федір.

Руперт смикнув з такою сплою, що риба затріпотіла в кроні дерева у нього над головою.

— О merde! 6 — вилаявся Федір і поліз на дерево.

Не встиг Руперт підвести очі, як риба вже лежала біля його ніг. Він витер руки об штапп й вирішив трохи перепочити, та Федір не вгавав:

— Ну що? Подобається?

— Так,—сказав Руперт і вирішив, тдо треба продовжувати.

Він поліз до кишені, набрав ікри, начепив нову бала-буху й закпнув. Проте Федір застеріг:

— Потихше. Вони дотумкали: дуже кмітливі риби. Це було так. Риба не клювала.

— Сідайте,— шепнув Федір.

Руперт сів, а той прилаштувався поруч; тримав свою вудку так близько, що гачки майже чіплялися.

— Ось!

Федір нагнувся й вихопив вудку Руперта з води. На гачку тріпалась невелика форель. Він кинув її за пазуху і одразу ж піймав іншу, поки Руперт і змигнути не встиг.

За якихось п'ять хвилип вони виловили всю стаю. За пазухою в обох було вже рибин із двадцять, і Руперт подумав: "Дурні маленькі ненажери!" Він гудив форель, що та давала себе так легко впіймати, хоч гудити слід було перш за все себе. Коли б він спробував ловити на ікру в маєтку своїх родичів на Тесті або Соверні, його пристрелили б як злісного порушника правил риболовлі. Він спробував пояснити це Федору, але той тільки засміявся:

— Тут вас ніхто не стрілятиме. Адже форелі тьма-тьмуща, а їжі не вистачав. Вона все одно не виросте.

— Можливо, й так.

Вони підвелись, і Федір закрокував униз, поклавши вудку на плече та перескакуючи з каменя на камінь. Руперт старався не відставати, але щоразу наскакував на його вудлище. Та тільки сповільнював крок, Федір гукав:

— Вперед! Не затримуйтесь!

Вони перетнули широкий рукав. Федір стрибав, наче гірський козел, та раптом став і сумно повідомив Руперту:

— Знаєте, вчора помер паш славетний chanteur 1 Вер-тинський.

Руперт кивнув і опинився у воді, бо камінь, на який збирався ступити, був зайнятий Федором. Вода виявилась крижаною. Руперт одштовхпувся й виплив, а Федір погнався за його вудкою.

— Ось вона! — почув він його радісний голос.

Руперт здерся на скелю та взявся ловити напівживу рибу, що випала у нього з пазухи.

— Порядок! — хоробро вигукнув він.— Чого ж ми гаємось?

Федір сумно глянув на нього й запропонував свою сорочку.

— Ні, ні. Я хутко обсохну,— чемно відмовився Руперт, одгортаючи з лоба мокре волосся.

Федір кивнув і промовив:

— Там, далі, більший вир. І Forellen крупніші.

Вони знову поскакали, і Руперту здалося, що то річка біжить за ними і ніяк не може перейняти. По дорозі закидали в кожну вирву. Федір тулився поруч. Коли після другого змушеного купання Руперт напхав повну сорочку рибою, Федір заявив, що час додому.

Руперт оглянувся на високі гори, порослі сосняком, і вирішив, що їм не дістатися туди й за п'ять годин, коли взагалі зможуть іти.

— Я вже не вилізу туди,— признався він.

— Ми поїдемо,— заспокоїв Федір і хутко закрокував до шосе, де ходили автобуси.

Ось показався один, напханий туристами. Водій посигналив і промчав мимо. За ним виринув інший, люди вітали їх веселими вигуками, та водій не зупинив. Перш ніж з'явився третій,— вони чули, як він гурчав під гору,— Федір одбіг ярдів на п'ятдесят і став на дорозі, піднявши руки; водій змушений був притормозити. Федір підбіг до нього й, киваючи в бік Руперта, щось говорив. Коли покликав, Руперт кинувся, мов хорт. Він здогадався, що Федір умовив водія чимось на зразок: "Це англійський герой — Руперт Ройс!"

І герой з двома довжелезними вудками та дохлою рибою в мокрій сорочці, з кишенями, замащеними червоною ікрою, в розідраних і зашмарованих штанях, з брудними ногами й злиплим волоссям, поліз до автобусу. Його зустріли радісним "ура!".

Дівчата вітали його з уловом, юнак узяв вудлища, і, всівшись, Руперт з приємністю слухав їхніх пісень.

А що ж Тедді?

Він підсів до гарненької дівчини й готовий був розмовляти з нею до ранку.

Руперт зітхнув і подумав: "Тедді always ready!.."

Коли приїхали, він зібрав рибу, що повипадала з-за пазухи, всі знову закричали "ура!", кожен потис йому руку. Хитаючись, він ледве доплентав до готелю.

— Ви що, впали в річку? — здивувалась Ніна.

— Дурниці, всього-на-всього раз чи два.

— Вам треба переодягтися.

Федір знову запропонував йому свою сорочку. Руперт одмовився, вважаючи за краще одступити у власному озброєнні, а Ніна побігла купувати йому одяг. Сорочка виявилась нижче колін, і Роланд аж качався зо сміху.

Руперт і сам ладен був розреготатись, якби Ніна не проговорилась, що Федір поїде з ними.

— До Гагри? — запитав він.

— Так. І до Криму теж.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

Ніна додала, що він, мабуть, поїде з Федором, а вона, коли зможе, наздожене їх: Олексій все ще потребує догляду.

— Мені дуже шкода,— пробачилась вона.— Зовсім не хотілося б вас покидати.

— Я розумію.

— Він же такий невгамовний...

— Мені це відомо.

Та ввечері вона сказала, що Олексієві дали санітара і що все вирішилося само собою.

Перед від'їздом вони навідали Водоп'янова.

Руперт пересвідчився, що все гаразд.