Будденброки - Сторінка 32

Вона спокійно відхилилася на спинку стільця, згорнула руки на оксамитових бантах халата й заявила, зухвало випнувши верхню губу:

– Атож… така я вже є. Нічого не вдієш. Це в мене від матері. Всі Крегери споконвіку були схильні до розкотів.

Так само спокійно вона могла б заявити, що має легковажну, запальну, мстиву вдачу. Сильний родовий інстинкт майже позбавляв її уявлення про вільний вибір і самостійність, тому вона з фаталістичною байдужістю приймала й визнавала всі риси своєї вдачі, не пробуючи їх тверезо оцінити, а тим паче змінити. Цілком несвідомо вона вважала, що кожна її риса, байдуже якої вартості, була спадком, родинною традицією, отже, чимось почесним, принаймні гідним пошани.

Пан Грюнліх скінчив снідати, і дим двох сигар змішався з теплим духом від груби..

– Не гасне сигара, Кессельмайєре? – запитав господар. – Бо як гасне, то візьміть іншу. Я наллю вам іще чарку вина… То ви хочете зі мною поговорити? Щось дуже нагальне й важливе?.. Потім разом поїдемо до міста… Може, вам тут занадто тепло?.. В кімнаті для курців холодніше…

Але на всі ці люб'язності пан Кессельмайєр лише махав рукою, ніби хотів сказати: "Це вам, голубе, не поможе!"

Врешті всі підвелися з-за столу. Тоні залишилася в їдальні, щоб доглянути за служницею, яка прибирала посуд, а пан Грюнліх повів свого гостя через кабінет до кімнати для курців. Він пішов попереду, похнюпивши голову й задумливо мнучи пальцями кінчик баків.

Пан Кессельмайер, загрібаючи руками повітря, почимчикував за ним.

Минуло десять хвилин. Тоні вирішила піти до салону, щоб віничком з різнобарвного пір'я змести порох з блискучого горіхового віка маленького секретера та гнутих ніжок столу, і неквапом рушила з їдальні до кабінету. Ішла спокійно, з гідністю. Мадемуазель Будденброк, ставши мадам Грюнліх, не втратила ні крихти своєї колишньої самоповаги. Трималася вона дуже рівно, ледь притискала підборіддя до шиї і дивилася на все звисока. В одній руці вона держала гарненький лакований кошик з ключами, а другу засунула в кишеню темно-червоного халата і намагалася ступати так, щоб м'яка матерія на її тілі спадала додолу довгими, гарними згортками, проте наївний, безпосередній вираз її вуст зраджував, що все те величання було чимось безмежно дитинним, ніби невинною грою.

В кабінеті вона заходилась поливати вазони маленькою мідною поливальничкою. Тоні дуже любила свої пальми: воли надавали помешканню такого аристократичного вигляду. Вона обережно торкнулася молодого паростка на товстий круглій стеблині, ніжно погладила розкішні, хвилясті віяла, обтинаючи подекуди ножицями жовті кінчики… І рантом почала прислухатися. Розмова в кімнаті для курців уже кілька хвилин як перейшла на підвищений тон, а тепер стала така голосна, що чути було кожне слово, навіть крізь щільно зачинені двері і важкі завіси.

– Та не кричіть так! Не гарячкуйте, бога ради! – вигукнув пан Грюнліх; його оксамитовий голос не витримав натуги і зірвався на писклявій ноті. – Візьміть собі ще сигару! – додав він розпачливо-лагідним тоном.

– Авжеж, з великим задоволенням, дуже дякую, – відповів банкір. На хвилю в кімнаті запала тиша – мабуть, пан Кессельмайер запалював сигару. Потім він знову озвався: – Коротко: ви хочете чи не хочете? Одне з двох!

– Продовжте, Кессельмайере!

– Ага? Ну ні… ні, голубе, нізащо, про це взагалі не може бути мови…

– Чому? Який вас гедзь укусив? Будьте розважні, ради всього святого! Ви ж так довго чекали…

– Більше не чекатиму жодного дня, голубе мій! Ну хай, скажімо, ще тиждень, але ні години більше! Чи тепер хтось може покластися на…

– Без прізвищ, Кессельмайере!

– Без прізвищ… добре. Чи ще хто може покластися на вашого шановного тес…

– Без уточнень! Боже святий, кажу вам, не дурійте!

– Добре, без уточнень! Чи ще хто може покластися на одну фірму, від якої залежить ваш кредит, голубе? Скільки вона втратила від банкрутства в Бремені? П'ятдесят тисяч? Сімдесят? Сто? Чи ще більше? Що вона потерпіла, страшенно потерпіла, знають уже навіть горобці на дахах. Відповідно змінилося і ставлення до вас. Учора… добре, без прізвищ! Учора певна фірма була надійна і, сама того не знаючи, захищала вас від усяких труднощів. Сьогодні спроможність її підупала, і Б. Грюнліх стає найненадійнішим із ненадійних. Видима річ! Невже не зрозуміло? Ви перші повинні були відчути Щв хитання. Як вас тепер зустрічають? Як на вас дивляться? Бок і Гаутстікер, мабуть, сама ввічливість і довір'я, га? А кредитний банк?

– Він мені продовжив термін.

– Ага! То ви ще й брешете! Я знаю, що вони ще вчора дали вам дулю! Дуже велику дулю! От бачите! Але нічого, не червонійте. Звичайно, вам вигідно запевнити мене, що інші кредитори спокійні за вас і нітрохи не тривожаться. Ні-і, голубе! Пишіть до консула. Я почекаю ще тиждень.

– Домовмося про сплату частинами, Кессельмайєре!

– Он чого захотіли! Частину боргу беруть, коли хочуть перевірити платоспроможність клієнта! А мені нащо така перевірка? Я чудово знаю, як стоїть справа з вашою платоспроможністю! Ага… Сплата частинами! Смішно! Хтозна як смішно!

– Не кричіть, Кессельмайєре! І годі вам так скажено реготати! Моє становище складне… Так, я визнаю, що воно складне, але в мене почато стільки справ… Усе може обернутися на краще. Слухайте, що я вам скажу: продовжте мені кредит, і я підпишу вам двадцять відсотків…

– Не вийде, не вийде… Смішно, хтозна-як смішно, голубе! Ні-і, на все є свій час. Ви запропонували мені вісім відсотків, і я вам продовжив. Ви дали мені дванадцять, тоді шістнадцять, і я щоразу продовжував. Тепер пропонуйте мені хоч сорок, я навіть не подумаю продовжити, голубе, навіть не подумаю! Відколи брати Вестфалі в Бремені сіли в калюжу, кожен намагається розплутатися з певною фірмою і забезпечити себе… Отже, я й кажу, що на все є свій час. Я тримав ваші векселі, поки становище Йоганна Будденброка ні в кого не викликало сумніву… А тим часом я ж міг дорахувати несплачені відсотки до капіталу і ще підвищити їх. Але цінні папери тримають лише доти, доки їхня вартість росте або принаймні солідно забезпечена… А як починає падати, їх продають… Одне слово, я вимагаю свого капіталу.

– Посоромтесь, Кессельмайере!

– Ага, посоромитись! Смішно, хтозна-як смішно! Чого ж ви, властиво, хочете? Так чи інак, а доведеться звернутись до тестя! Кредитний банк лютує, і взагалі репутація ваша далеко не бездоганна…

– Ні, Кессельмайєре, благаю вас, вислухайте мене спокійно!.. Буду з вами щирий і відверто визнаю, що становище моє складне. Адже ви і кредитний банк не єдині… Мені подано векселі до сплати… Всі ніби змовилися…

– Звичайно. За таких обставин… Всі хочуть одного…

– Ні, Кессельмайєре, послухайте мене! Будь ласка, візьміть ще одну сигару.

– Та я ще й цієї навіть до половини не докурив! Дайте мені спокій з своїми сигарами! Платіть гроші!

– Кессельмайєре, не штовхайте мене в прірву… Ви ж мій приятель, ви сиділи за моїм столом…

– А ви за моїм хіба не сиділи, голубе?

– Авжеж! Але не відмовте мені тепер у кредиті, Кессельмайєре!..

– У кредиті? Ви ще хочете кредиту? Чи ви здуріли? Нову позику?..

– Так, Кессельмайєре, благаю вас… Небагато, лише дрібничку! Якщо я сплачу деякі рахунки й векселі, то поверну собі добру славу, і всі знову терпляче ждатимуть… Підтримайте мене, і матимете з цього великий зиск! Я вже сказав вам, що розпочав багато справ… Усе обернеться на краще..! Ви ж знаєте, я людина діяльна і винахідлива…

– Ви, голубе, йолоп і блазень! Може, ви будете такі ласкаві й скажете мені, що ви тепер ще сподіваєтесь винайти? Може, якийсь банк, що захоче позичити вам хоча б гріш? Чи ще одного тестя?.. О ні!.. Ваша найкраща витівка вже позаду! Вдруге ви вже такого не осягнете! Але спритно втяли! Таки спритно, нічого не скажеш…

– Та тихіше, хай вас чорт візьме!

– Ви блазень! Діяльний і винахідливий… Авжеж, тільки з ваших винаходів завжди користався хтось інший! Ви не дуже перебірливі в засобах, а все ж ніколи не мали з цього зиску. Ви шахрували, кривою стежкою дійшли до капіталу тільки на те, щоб платити мені замість дванадцяти шістнадцять відсотків. Ви втоптали в багно свою честь і не заробили на цьому ані шеляга. Сумління у вас не більше, ніж у розбійника на великій дорозі, а проте ви невдаха, вайло, жалюгідний дурень! Бувають такі люди на світі. Смішно, хтозна-як смішно! Чого, власне, ви так боїтеся розповісти про все тестеві? Тому, що вам буде трохи незручно? Тому, що й тоді, чотири роки тому, у вас не все було гаразд? Ви були не вельми чисті, та? Боїтеся, що деякі речі…

– Добре, Кессельмайере, я напишу. Але як він відмовиться?.. Як він не захоче підтримати мене?

– Ага! Тоді ви будете банкрутом, дрібненьким, смішним банкрутом, голубе! Мене це зовсім не турбує, анітрошечки! Ті відсотки, що їх ви час від часу якось нашкрябували, вже майже покрили мої витрати… Та і на ваше майно я матиму найбільше право, шановний… І затямте собі, що я на цьому не програю. Я тут знаю кожну річ, шановний! Інвентарний список складений заздалегідь і лежить уже в кишені… Ага! І подбаю, щоб жодна срібна хлібниця і жоден халат не пішов десь-інде…

– Кессельмайере, ви сиділи за моїм столом…

– Дайте мені спокій зі своїм столом! Через тиждень я прийду по відповідь. А тепер я. Йду до міста, мені буде надзвичайно корисно пройтися. До побачення, голубе! До милого побачення…

І пан Кессельмайер, мабуть, підвівся. Так, він пішов. Ось уже він смішно дріботить, причовгуючи, коридором і, мабуть, загрібає руками…

Коли пан Грюнліх зайшов до кабінету, Тоні, все ще стоячи там із мідною поливальничкою в руках, глянула йому у вічі.

– Чого ти стоїш?.. Чого витріщилася?.. – запитав він, вищиривши зуби.

Він безладно вимахував руками і розгойдувався всім тулубом. Його рожеве обличчя не здатне було бліднути. Воно взялося червоними плямами, як у хворого на скарлатину.

Розділ сьомий

Консул Йоганн Будденброк добрався до вілли о другій годині пополудні; в сірому дорожньому пальті він зайшов до Грюнліхового салону і з якоюсь болісною ніжністю обняв дочку. Він був блідий і помітно постарівся. Маленькі очі сиділи ще глибше, великий ніс різко випинався поміж запалими щоками, губи немов ще потоншали, а борода, що раніше двома кучерявими клинцями спускалася зі скронь до половини щік, тепер, напівзатулена стоячими комірцями і високо зав'язаною краваткою, росла по всьому підборіддю і була така сама сива, як і чуб на голові.

Консулові довелося пережити тяжкі, виснажливі дні.